Україна
22ц-10285/11 Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник К.О.
Категорія 36 Доповідач - Черненкова Л.А.
06 жовтня 2011 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Красвітної Т.П., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Ляпченко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, третя особа: житлово-будівельний кооператив № 336 м. Дніпропетровська про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, -
17 лютого 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до виконкому Дніпропетровської міської ради, КП ДМБТІ про визнання недійсною приватизації квартири, посилаючись на те, що на підставі списків ЖБК № 336, затверджених виконкомом Дніпропетровської міської ради 24.02.1982 року, був виданий ордер № 1520 від 24.10.1983 року на вселення у квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_3 (його вітчим), ОСОБА_6 (його мати) та позивача. На підставі ордеру їх родина вселилася у вказану квартиру та зареєстрували своє місце проживання. ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати померла. Влітку 2009 року вітчим повідомив його про бажання продати цю квартиру, але позивач заперечував оскільки вважав, що квартира не приватизована, а від так її продати неможливо. Потім йому було показано свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 12.09.2002 року, видане виконкомом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення № 2091 від 21.10.1999 року та довідки ЖБК № 336 від 03.07.2002 року на ім'я ОСОБА_3, яке зареєстроване КП ДМБТІ. Про приватизацію квартири позивач та його мати нічого не знали, жодних документів щодо відмови від участі в приватизації квартири не надавали і не підписували. Вважає, що його право на приватизацію квартири порушено. Просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 12.09.2002 року видане виконкомом Дніпропетровської міської ради; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2010 року виключено ОСОБА_3 з числа третіх осіб та залучено його до участі у справі в якості співвідповідача; в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено до участі у справі ЖБК № 336 (а.с.24).
07.10.2010 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстрації та визнання права власності (а.с. 49-50), за якою просив суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 12.09.2002 року видане виконкомом Дніпропетровської міської ради; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру; визнати за ним право власності на ј частину вказаної квартири в порядку спадкування, посилаючись на ті ж обставини, що ним зазначені у первісному позові та посилаючись на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю його матері і вітчима у зв'язку з тим, що ця квартира була отримана та виплачені пайові внески під час їх шлюбу, а тому свідоцтво про право власності від 12.09.2002 року є незаконним та підлягає скасуванню. Після смерті його матері відкрилась спадщина на Ѕ частину спірної квартири, яка належала його матері на підставі спільної сумісної власності набуте під час шлюбу. Право на спадкування за законом має позивач та його вітчим в рівних частках, отже позивачу належить ј частина спірної квартири.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.02.2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 до КП «ДМБТІ»залишено без розгляду на підставі клопотання представника позивача (а.с. 54).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року ухвалено: в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 за підписом його представника ОСОБА_7 ставиться питання про скасування рішення суду, та в якій він просить апеляційний суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 12.09.2002 року видане виконкомом Дніпропетровської міської ради; визнати за ним право власності на ј частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, посилаючись на те, що рішення винесено з неправильністю встановлення обставин внаслідок неправильного їх дослідження та оцінки, неповного з'ясування обставин справи з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_3 є членом ЖБК № 336. Встановлено, що 24 жовтня 1982 року був виданий ордер № 1520, затверджений виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів на вселення в квартиру АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську сім'ї з трьох осіб. На підставі даного ордеру відповідачу ОСОБА_3, як члену ЖБК, було видано 12.09.2002 року свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Згідно матеріалів справи, 30 травня 1980 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Бабушкінським відділом РАГС Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 415. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент її смерті у спірній квартирі проживали та були зареєстровані згідно довідки ЖБК № 336 від 11.01.2010 року позивач та відповідач ОСОБА_3
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру не підлягають задоволенню, оскільки відсутні законні підстави та вказане свідоцтво було видано на підставі діючого законодавства України. Вимоги позивача в частині визнання за ним права власності на ј частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті його матері не підлягають задоволенню, оскільки не заявлялися вимоги щодо поділу спірної квартири між подружжям. Крім того, в судовому засіданні не встановлено, що пай за квартиру вносився за рахунок спільних коштів подружжя.
Однак повністю погодитись з такими висновками не можна.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.
Суд узагалі належним чином не з'ясував характер та суть заявлених сторонами вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими сторони обґрунтовували свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним доказам.
Не ґрунтуються на вимогах закону висновки суду щодо відмови в частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на ј частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті його матері.
Зазначені порушення закону, допущені судом першої інстанції, призвели до неправильного вирішення справи.
Установивши наявність спору сторін з приводу спадкового майна, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України не вжив заходів для правильного вирішення спору.
Суд першої інстанції постановив рішення, яким спір сторін фактично не вирішений.
За таких обставин ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на ј частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті його матері з ухваленням нового рішення.
Згідно зі ст. 60 СК України (чинного з 1 січня 2004 року) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне положення Закону було закріплено й у ст. 22 КпШС України, який діяв до 1 січня 2004 року, але був чинний на час набуття сторонами спірного майна.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", який втратив чинність з 21 грудня 2007 року, роз'яснено, що, вирішуючи спори про майно подружжя, належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", - спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом ст. ст. 355 та 368 ЦК України правом спільної сумісної власності є право власності двох або більше осіб (співвласників) на майно без визначення часток кожного з них у праві власності.
Підставами встановлення правового режиму спільної сумісної власності можуть бути, зокрема, наступні юридичні факти: укладення шлюбу - щодо майна, набутого під час шлюбу, за винятками, визначеними СК України (ч. 3 ст. 368 ЦК України, глава 8 СК України); ведення спільної праці, в результаті якої майно набуте за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовим договором (ч. 4 ст. 368 ЦК України); передача майна у спільну сумісну власність наймача та членів його сім'ї в процесі приватизації державного житлового фонду (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду").
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, що 30 травня 1980 року був зареєстрований шлюб між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с.51). Не встановлено факту їх окремого проживання. Зазначений відповідач є членом ЖБК № 336. На його ім'я 24 жовтня 1983 року виданий ордер № 1520 на підставі списків ЖБК № 336, затверджених виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 24 лютого 1982 року № 92 параграф 18 - на вселення в квартиру АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську сім'ї з трьох осіб, а саме: члена ЖБК ОСОБА_3, його дружину ОСОБА_6 та сина ОСОБА_2 на зайняття трьохкімнатної квартири, жилою площею 43,2 кв.м (а.с.7). Зазначена квартира зареєстрована Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за відповідачем у справі ОСОБА_3 12 вересня 2002 року про що записано в реєстрову книгу LXXXIII за реєстровим номером 306-82 згідно свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 12 вересня 2002 року на підставі довідки житлово-будівельного кооперативу № 336 від 03 липня 2002 року та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 жовтня 1999 року № 2091 О (а.с.28).
Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що придбана та за яку повністю виплачено пайові внески у період зареєстрованого шлюбу.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9). На момент її смерті у спірній квартирі проживали та були зареєстровані згідно довідки ЖБК № 336 від 11.01.2010 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3(а.с.8). Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є її переживший чоловік -відповідач ОСОБА_3 та син -позивач ОСОБА_2.
З огляду на матеріали справи - позовну заяву, пояснення у судовому засіданні представника позивача та надані ним докази, вимоги позивача зводилися до захисту його права на спадкування частини спірної квартири після смерті матері ОСОБА_6, оспорюваного відповідачем ОСОБА_3 Підставою позову є зазначені обставини щодо набуття спірної квартири в житлово-будівельному кооперативі № 336 подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_6 під час їхнього шлюбу, рівності їхніх часток та відкриття спадщини на частку ОСОБА_6, право на яку мають, відповідно, позивач і відповідач ОСОБА_3 на підставі статей 1261, 1268, 1267 ЦК України.
У відповідності до ч.1 ст. 1261 ЦК України, - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно до стаття 1226 ЦК України, ч.1 - частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до вимог ч.3 статті 1268 ЦК України, - спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно довідки Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 23.09.2011 року № 2879/01-16, - після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявами про прийняття спадщини або відмову від спадщини до нотаріальної контори ніхто не звертався.
Таким чином, спірна квартира належить подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 за правом спільної сумісної власності, їхні частки є рівними, відкрилася спадщина на Ѕ частину спірної квартири, встановлено два спадкоємця за законом, які прийняли спадщину, кожному з них належить по 1/4 частини спадкового майна (1/2 : 2 = 1/4). Тому частка у спадковому майні позивача складає 1/4 частини квартири АДРЕСА_1.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не врахував обставин справи та не побачив порушень прав позивача в діях виконкому Дніпропетровської міської ради щодо видачі приватизаційних документів на спірну квартиру на ім'я одного лише ОСОБА_3, а відтак є підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю квартиру та його скасування, - судова колегія вважає неспроможними тому, що вони спростовуються положеннями закону.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність", введеного в дію 15 квітня 1991 року (втратив чинність з 20 червня 2007 року) та ч. 3 ст. 384 ЦК України член житлово-будівельного кооперативу після повної сплати пайового внеску набуває права власності на квартиру.
Зазначений висновок суду про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру узгоджується з положеннями п. п. 1, 19 Примірного статуту ЖБК, ст. 17 Закону України "Про власність" та ч. 1 ст. 384 ЦК України.
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 12.09.2002 року видане виконкомом Дніпропетровської міської ради, скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру -відповідає вимогам закону та не має підстав для його скасування в цій частині.
Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на це, з урахуванням сплати позивачем судових витрат у відповідності до вимог закону та відсутністю його клопотання щодо компенсації понесених витрат, судова колегія вважає, що судові витрати не підлягають розподілу між сторонами.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, та ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\4 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, яка належить спадкодавцю на праві спільної сумісної власності подружжя в розмірі 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 12 вересня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі довідки житлово-будівельного кооперативу № 336 від 03 липня 2002 року та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 жовтня 1999 року № 2091 і зареєстрованого на ім'я ОСОБА_3 про належність квартири в цілому та записаного в реєстрову книгу № LXXXIII за реєстровим № 306-82, зареєстрованого в комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді