Україна
22ц-8426/11 Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В.П.
Категорія 51 Доповідач - Варенко О.П.
19 вересня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Варенко О.П.
суддів - Григорченка Е.І., Лаченкової О.В.
при секретарі - Костюк Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 травня 2011 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного агентства резерву України, третя особа -ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
У січні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 01 лютого 2010 року між ним та відповідачем було укладено контракт № 214/10, відповідно до якого його призначено на посаду директора ДП «Кіровоградський КХП №2»державного комітету України з державного матеріального резерву.
З 25 листопада 2010 року по 14 грудня 2010 року він перебував на лікарняному. Лист непрацездатності про перебування на лікарняному зареєстровано у відділі кадрів ДП «Кіровоградський КХП №2». 15 грудня 2010 року він поштою отримав копію наказу про звільнення від 06 грудня 2010 року № 524-к. З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог просив суд скасувати наказ Державного Комітету України з державного матеріального резерву м. Київ від 06.12.2010 року № 524-к про його звільнення, поновити його на попередній роботі на посаді директора ДП «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.12.2010 року до дня поновлення його на роботі; моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та судові витрати у справі.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення та про ухвалення нового, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши їх матеріалами справи, вислухавши учасників процесу та їх представників, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір, в якому викладені умови розірвання трудового договору та в такому разі звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності не заборонено законом.
Проте з такими висновками погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом встановлено, що 01.02.2010 року між сторонами було укладено контракт №214/10, за яким позивача призначено на посаду директора ДП «Кіровоградський КХП №2»(а.с.4-12).
Наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву від 06.12.2010 року № 524-к за невиконання умов контракту в частині щодо своєчасного і повного внесення платежів до бюджету, включаючи внески до Пенсійного фонду України, позивача було звільнено з посади директора ДП «Кіровоградський КХП №2»за невиконання умов контракту на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, дію контракту від 01 лютого 2010 року № 214/10 припинено (а.с.3).
З 25.11.2010 року по 14.12.2010 року позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується Листком непрацездатності НОМЕР_1 (а.с.14).
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06.11.1992 року № 9 з послідуючими змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів»надав роз'яснення в п.17, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Посилання відповідача, що при розірванні контракту за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не діють правила ст. 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають закону.
Так, в пунктах 16, 17 «Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу»зі змінами та доповненнями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, у разі розірвання контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством.
Оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, висновки суду суперечать матеріалам справи, постановлене судове рішення, на підставі п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Оцінюючи у сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що звільнення ОСОБА_2 за п.8 ст.36 КЗпП України є незаконним, тому наказ про його звільнення від 06 грудня 2010 року № 524-к підлягає скасуванню, а позивач у відповідності зі ст. 235 КЗпП України, підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з наступними змінами, суд, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходить з заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню.
З довідки, виданої ДП «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2», з якою в судовому засіданні погодився позивач, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 236 грн. 45 коп. Період вимушеного прогулу з 06 грудня 2010 року по 19 вересня 2011 року становить 195 робочих днів. Заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь, складає 46107 грн. 75 коп.
Оскільки порушення трудових прав позивача спричинило йому моральні страждання, то згідно зі ст.237-1 КЗпП України він має право на відшкодування моральної шкоди. Враховуючи тривалість неправомірних дій відповідача, характер заподіяної шкоди та обсяг перенесених позивачем страждань, судова колегія вважає, що достатній розмір такого відшкодування становитиме 500 грн., в задоволенні решти позовних вимог в цій частині слід відмовити.
В задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення на його користь судових витрат слід відмовити, оскільки позивач при подачі позову такі витрати не сплачував та в такому випадку, за ч. 3 ст. 88 ЦПК України, ці витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.
Згідно зі ст.ст.81, 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 469,58 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Згідно п.п.2,4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 367 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 травня 2011 року -скасувати.
Скасувати наказ Державного комітету України з державного матеріального резерву від 06 грудня 2010 року № 524-к про звільнення ОСОБА_2.
Поновити ОСОБА_2 на посаді директора Державного підприємства «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2».
Стягнути з Державного агентства резерву України на користь:
- ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 46107 грн. 75 коп. та моральну шкоду в розмірі 500 грн., а всього 46607 (сорок шість тисяч шістсот сім) грн. 75 коп.;
- держави судовий збір в розмірі 469, 58 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення на його користь заробітної плати за один місяць в розмірі 4000,00 грн. підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Головуючий
Судді