< Список >
Іменем України
13 жовтня 2011 року Справа № 5020-570/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Ткаченка М.І.,
Латиніна О.А.,
за участю представників сторін:
позивача, ОСОБА_2, довіреність №548 від 08.04.11, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
відповідача, не з'явився, приватне підприємство "Ненсі";
позивача, ОСОБА_4, довіреність №468 від 31.03.11, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
позивача , ОСОБА_5, довіреність №468 від 31.03.11, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Юріна О.М.) від 29 липня 2011 року у справі № 5020-570/2011
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до приватного підприємства "Ненсі" (вул. Шостака, 1-67, Севастополь, 99045)
про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві,
Рішенням місцевого господарського суду відмовлено у визнанні недійсним укладеного сторонами договору про дольову участь в будівництві спортивно-оздоровчого комплексу з тих підстав, що не доведено укладення договору в супереч закону, порядку укладення, без наміру створити юридичні наслідки, позивач не є особою, яка може заявляти позов про визнання договору недійсним в інтересах держави, позивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності (а.с. 131-136 т. 1).
Позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, позов задовольнити. Підставами для скасування судового рішення відповідач вважає те, що судове рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; при невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; з порушенням норм матеріального чи процесуального права (а.с. 6-11 т. 2).
З відзиву на апеляційну скаргу слідує, що відповідач з її доводами не згоден тому, що до отримання позивачем права на земельну ділянку сторони не освоювали земельну ділянку, з 2010 року відповідач звертався за судовим захистом виконання умов спірного договору, тобто він бажав заступлення правових наслідків такого договору, позивач по цій справі без поважних причин пропустив строк давності (а.с. 21-22 т. 2).
У судовому засіданні 13 жовтня 2011 року позивач підтримав доводи апеляційної скарги, відповідач не з'явився. До цього в судовому засіданні 06 жовтня 2011 року відповідач з апеляційною скаргою не погоджувався за підставами, викладеними у відзиві.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд встановив наступне.
06 вересня 2003 року між позивачем (а.с. 13 т. 1) та відповідачем (а.с. 50 т. 1) у простій письмовій формі був підписаний договір про дольову участь в будівництві спортивно-оздоровчого центру по АДРЕСА_2 (а.с. 11-12 т. 1).
За умовами цього договору позивач зобов'язався передати відповідачу земельну ділянку площею 0,015 га для організації будівництва, сторони домовилися про дольову участь в фінансуванні об'єкту на етапі виконання дозвільної, проектної документації та будівництві; визначили строк закінчення будівництва - 2005 рік.
17 січня 2006 року за позивачем здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки площею 0,0500 га по АДРЕСА_2 по договору оренди земельної ділянки від 28 грудня 2005 року з Севастопольською міською радою (а.с. 15-24 т. 1).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 липня 2010 у справі №5020-12/105 між тими ж сторонами встановлено, що сторони домовилися до усіх істотних умов договору, об'єкт нерухомості (спортивно-оздоровчий комплекс) збудований, має площу 1.417 кв.м. Цим судовим рішенням на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 був покладений обов'язок передати приватному підприємству "Ненсі" 3/10 частини спортивно-оздоровчого комплексу по АДРЕСА_2 (а.с. 29-36 т. 1). Постановою Вищого господарського суду України від 07 жовтня 2010 року по цій справі вказана постанова апеляційної інстанції залишена без змін (а.с. 45-46 т. 2). Постанова апеляційної інстанції не виконана, чого сторони не оспорюють та це підтверджується письмовими доказами, зокрема, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину - ухилення від виконання рішення суду (а.с. 65-66 т. 1).
Відповідно до частини 1 статті 430 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на час укладення сторонами спірного договору) за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будування спортивних споруд і т. ін.
Згідно з частиною 1 статті 48 вказаного Кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Стаття 49 того ж Кодексу передбачала, що якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного; при наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Позивач вважає, що відсутність на момент укладення спірного договору у позивача права на земельну ділянку є підставою для визнання спірного договору недійсним за приписами статей 48 та 49 Цивільного кодексу Української РСР тому, що не можна використовувати земельну ділянку (в тому числі за умовами договору про сумісну діяльність), на яку не має правовстановлюючого документу та межі земельної ділянки не встановлені в натурі.
Дійсно, статті 125 та 126 Земельного кодексу України (з змінами на час укладення спірного договору) встановлювали, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Як слідує з пояснень сторін, письмових доказів та судового рішення по іншій справі, до використання земельної ділянки для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу сторони договору про сумісну діяльність приступили після отримання відповідачем правовстановлюючого документа на земельну ділянку та встановлення її меж в натурі.
Стаття 432 Цивільного кодексу Української РСР передбачала, що для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.
Таким чином, передбачення в спірному договорі зобов'язання відповідача передати для будівництва земельну ділянку, на яку він в той момент прав не мав, не можна розцінювати як умову договору, яка не відповідає вимогам закону, чи є метою, яка завідомо суперечна інтересам соціалістичної держави і суспільства.
Також є неспроможними доводи позивача про мнимість договору з наступного.
Частина 1 статті 58 Цивільного кодексу Української РСР встановлювала, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
З фактичних обставин, дій відповідача (зокрема, звернення за судовим захистом виконання умов спірного договору) слідує, що ця особа мала намір створити через вказаний договір правові наслідки.
Щодо застосування позовної давності, апеляційний господарський суд вважає, що такий строк не можна застосовувати тому, що за приписами як статті 71 Цивільного кодексу Української РСР, так і статті 256 Цивільного кодексу України цей строк передбачений для захисту порушеного цивільного праву чи інтересу, а права позивача укладенням вказаного договору відповідач не порушив.
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає, місцевим господарським судом рішення прийнято при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; при доведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; при відповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; без порушень норм матеріального чи процесуального права. Інших підстав для його скасування (зміни) не має.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 29 липня 2011 року у справі № 5020-570/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді М.І. Ткаченко
О.А.Латинін
Розсилка:
1. фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
2. приватне підприємство "Ненсі" (вул. Шостака, 1-67, Севастополь, 99045)