< Список >
Іменем України
10 жовтня 2011 року Справа № 2-7/262-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фенько Т.П.,
суддів Заплава Л.М.,
Проценко О.І.,
розглянувши апеляційну скаргу Білогірської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 29 березня 2010 року у справі № 2-7/262-2010
за позовом Військового прокурора Сімферопольського гарнізону (вул. Казанська, 27, місто Сімферополь,95026)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, місто Київ 1, 01001),
Військового радгоспу "Гурзуфський" Міністерства оборони України (вул. Новосадовська, 22, с.м.т. Зуя, Білогірський район, 97630)
до Білогірської районної державної адміністрації (вул. Миру, 1, місто Білогірськ, 97600),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
про визнання недійсним розпорядження,
У грудні 2009 року військовий прокурор Сімферопольського гарнізону звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військового радгоспу "Гурзуфський" Міністерства оборони України з позовної заявою до Білогірської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Білогірської райдержадміністрації від 17 червня 2003 року №304-16р "Про передачу в приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам, що проживають на території Зеленогірської сільської ради".
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне розпорядження порушує право держави в особі Міністерства оборони України на належне йому майно, оскільки рішення Зеленогірської сільської ради Білогірського району від 21 грудня 2001 року № 57, яким було припинено право постійного користування земельною ділянкою військового радгоспу "Гурзуфський" Міністерства оборони України загальною площею 34,2 га та створені землі запасу, та яке стало передумовою прийняття спірного розпорядження, скасовано у судовому порядку.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2010 року у справі № 2-7/262-2010 позов задоволено: визнано недійсним розпорядження Білогірської райдержадміністрації від 17 червня 2003 року №304-16р "Про передачу в приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам, що проживають на території Зеленогірської сільської ради" з підстав його невідповідності діючому законодавству, оскільки прийнято на підставі рішення ради, що визнано незаконним.
Не погодившись з рішенням суду, Білогірська районна державна адміністрація звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким у позові відмовити.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 119 Конституції України, статей 21, 257, 267, 268 Цивільного кодексу України, статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 17, 118, 122 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статей 6, 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 травня 2010 року апеляційну скаргу Білогірської районної державної адміністрації прийнято до провадження.
Розгляд справи відкладався.
Розпорядженням заступника голови судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2010 року суддю Ткаченка М.І. замінено на суддю Заплава Л.М.
До суду апеляційної інстанції від представника позивача Міністерства оборони України надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він висловлює позицію про обґрунтованість рішення суду першої інстанції та неспроможність доводів заявника апеляційної скарги.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2010 року апеляційне провадження у справі № 2-7/262-2010 було зупинено до розгляду справи № 2-23/11104-2008.
Розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2011 року суддю Прокопанич Г.К. замінено на суддю Проценко О.І.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2011 року провадження у справі № 2-7/262-2010 було поновлено.
У судове засідання, призначене на 10 жовтня 2011 року, представники сторін не з'явились, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Розпорядженням Білогірської районної державної адміністрації "Про передачу в приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам, що проживають на території Зеленогірської сільської ради" від 17 червня 2003 року №304-16р затверджений технічний звіт про видачу державного акта на право приватної власності на землю для ведення особистого селянського господарства громадянина ОСОБА_3; передано останньому в приватну власність земельну ділянку площею 0,5 га, поле АДРЕСА_2 (а. с. 23).
10 жовтня 2003 року на підставі цього розпорядження ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії КМ № 109745 (а. с. 52).
Підставою виникнення спору стали наступні обставини.
У відповідності із Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КМ № 004022 Радгоспу "Гурзуфський" було надано у постійне користування на підставі рішення 13-ї сесії 21 скликання Білогірської районної ради від 23 листопада 1993 року земельну ділянку площею 2292,1 га. для сільськогосподарського використання (а. с. 12).
Рішенням 19 сесії 23 скликання Зеленогірської сільської ради Білогірського району "Про створення земель запасу з земель радгоспу "Гурзуфський" від 21 грудня 2001 року № 57 було припинено право користування військового радгоспу "Гурзуфський" земельною ділянкою площею 34,2 га, розташованою на його території, та прийнято до складу земель запасу Зеленогірської сіль ської ради 34,2 га з земель, що пустують, військового радгоспу "Гурзуфсь кий" для подальшого їх надання для ведення особистого підсобного госпо дарства (а. с. 10).
Актом приймання-передачі земель до запасу Зеленогірської сільської ради відповідно до наказу № 634 від 30 листопада 2001 року, № 104 від 21 листопада 2001 року та рішення № 57 19 сесії 23 скликання від 21 грудня 2001 року військовим радгос пом "Гурзуфський" до земель запасу Зеленогірської сільської ради було пере дано земельну ділянку площею 34,2 га, а саме: поле 6,9 га; поле 2,2 га -1,0 га; поле № 3 -7,5 га -7,5 га; поле № 4 -1,2 га -1,2 га; поле № 4 -1,2 га -1,2 га; поле № 4 -6,2 га -6,2 га; поле № 3 -9,1 га -2,0 га; поле № 3,1 -3,1 га; поле № 2,6 -2,6 га; поле № 1,2 -2,5 га. (а. с. 11).
З листа Білогірського районного відділу земельних ресурсів від 06 квітня 2009 року № 380/01-11 вбачається, що земельна ділянка площею 0,5 га, яка первісно була передана у запас рішенням Зеленогірської сільської ради від 21 грудня 2001 року № 57, надалі була передана у власність громадянину ОСОБА_3 (а. с. 15).
Отже, передумовою прийняття відповідачем спірного рішення є вищезазначене рішення Зеленогірської сільської ради від 21 грудня 2001 року № 57.
Разом з тим, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2009 року у справі № 2-23/11104-2008 рішення 19 сесії 23 скли кання Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим "Про створення земель запасу з земель радгоспу "Гурзуфський" від 21 грудня 2001 року № 57 визнано недійсним.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2010 року у справі № 2-23/11104-2008 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2009 року у справі № 2-23/11104-2008 скасовано; справу № 2-23/11104-2008 передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Справі № 2-23/11104-2008 привласнено новий № 5002-26/6139.1-2010.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 лютого 2011 року у справі № 5002-26/6139.1-2010, яке набрало законної сили, рішення 19 сесії 23 скли кання Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим "Про створення земель запасу з земель радгоспу "Гурзуфський" від 21 грудня 2001 року № 57 визнано недійсним.
Вважаючи розпорядження Білогірської районної державної адміністрації "Про передачу в приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам, що проживають на території Зеленогірської сільської ради" від 17 червня 2003 року №304-16р протиправним, Військовій прокурор Сімферопольського гарнізону звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Спір між сторонами виник з приводу правомірності прийняття Білогірською районною державною адміністрацією розпорядження від 17 червня 2003 року №304-16р
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності факту порушення відповідачем права землекористування та права державної власності.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності (частина третя статті 84 Земельного кодексу України). У приватну власність землі оборони передаватися в жодному разі не можуть (частина четверта статті 84 Земельного кодексу України).
Відповідно до преамбули Закону України "Про використання земель оборони" цей Закон визначає правові засади і порядок використання земель оборони.
Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Згідно з частиною другою статті 14 Закону України "Про збройні сили" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від плати усіх видів податків.
Відповідно до пункту 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Частиною другою статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Так, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 лютого 2011 року у справі № 5002-26/6139.1-2010 було встановлено, що вказана земельна ділянка віднесена до земель оборони. Оскільки до виключної компетенції Міністерства оборони України віднесено питання передачі земель місцевим органам влади, тому при винесенні рішення Зеленогірської сільської ради від 21 грудня 2001 року № 57 було порушено порядок вилучення у військового радгоспу "Гукрзуфський" земельної ділянки площею 34,2 га та порядок її передачі органу місцевого самоврядування.
Отже, враховуючи відсутність домовленості між Міністерством оборони України та Зеленогірською міською радою щодо припинення права користування спірною земельною ділянкою та зміни її цільового призначення, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем при прийнятті оспорюваного розпорядження було припущено ряд грубих порушень норм земельного, цивільного законодавства, що потягло за собою порушення інтересів держави та суб'єктів господарської діяльності.
Судова колегія не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що зазначений спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
Реалізуючі відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
Аналогічна позиція викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6.
Разом з тим, стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, це, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Для визначення спору як такого, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, має бути законодавче уповноваження хоча б одного суб'єкта владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Судовою колегією встановлено, що Білогірська районна державна адміністрація у відповідності до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" є суб'єктом владних повноважень, разом з тим, спір між сторонами виник у зв'язку з оскарженням військовим прокурором Сімферопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військового радгоспу "Гурзуфський" Міністерства оборони України розпорядження Білогірської райдержадміністрації, яким на думку позивачів порушено право власності держави в особі Міністерства оборони України.
Таким чином у даному випадку існує спір саме про право користування земельною ділянкою, відновлення порушеного права з боку відповідача, що передбачає можливість звернення позивача лише з цивільним позовом у порядку саме господарського судочинства.
Білогірська районна державна адміністрація виступає в даних правовідносинах не як суб'єкт владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в області цивільних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій, а виступає в якості суб'єкта права, який дає погодження про можливість використання земельної ділянки.
Правовий аналіз статті 16 Цивільного кодексу України, де наведено невичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, серед яких є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які їх порушують, свідчить про законодавчо визначені можливі способи задоволення приватного, а не публічного інтересу. Судове рішення у цивільних справах має містити висновок про обсяг і належність прав та обов'язків сторін у спорі про право цивільне, які мають не публічний, а приватний характер, а сторони мають на меті здійснення приватного інтересу.
Стаття 162 Кодексу адміністративного судочинства України, яка наводить повноваження адміністративного суду при вирішенні справи у разі задоволення адміністративного позову, визначає способи задоволення інтересів позивача у публічних відносинах, за відсутності спору про право цивільне, тобто захист публічного інтересу у спірних правовідносинах.
Отже, у вищевказаних вимогах позивача, відсутній публічно правовий спір між позивачем та відповідачем, оскільки ці вимоги не стосуються захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.
Також судова колегія не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги щодо пропуску строку давності для подачі позову, оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не розповсюджується на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.
За результатами повторного перегляду справи, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим господарським судом вирішено спір без порушень норм процесуального та матеріального права України з правильним встановленням всіх обставин справи.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Білогірської районної державної адміністрації залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2010 року у справі № 2-7/262-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > Т.П. Фенько
Судді < Підпис > Л.М. Заплава
< Підпис > О.І. Проценко
< Список >
< Список > < Довідник >
Розсилка:
1. Військовий прокурор Сімферопольського гарнізону (вул. Казанська, 27, місто Сімферополь,95026)
2. Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, місто Київ 1, 01001) )
3. Військовий радгосп "Гурзуфський" Міністерства оборони України (вул. Новосадовська, 22, с.м.т. Зуя, Білогірський район, 97630)
4. Білогірська районна державна адміністрація (вул. Мира, 1, місто Білогірськ, 97600)
5. ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)