01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2011 № 5026/1840/2011
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: ОСОБА_2 представник за дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Черкаської області
від 29.08.2011 року
у справі № 5026/1840/2011 (суддя Швидкий В.А.)
за позовом ОСОБА_1
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “Родина”
про визнання права на виплату вартості частини майна товариства, пропорційну частці у статутному фонді, права на належну частку прибутку, одержаного товариством в поточному році до моменту виходу, а також визначення розміру, порядків та строків її виплати.
На розгляд господарського суду Черкаської області передані вимоги ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Родина” про визнання права на виплату вартості частини майна товариства, пропорційну частці у статутному фонді, права на належну частку прибутку, одержаного товариством в поточному році до моменту виходу, а також визначення розміру, порядків та строків її виплати.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.08.2011 року у справі № 5026/1840/2011 у прийнятті позовної заяви відмовлено, позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачу на підставі п.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала господарського суду першої інстанції мотивована тим, що на даний час між сторонами відсутній спір щодо порушення відповідачем прав позивача, передбачених статтею 54 Закону України “Про господарські товариства”, як особи, яка вийшла із складу учасників товариства. Тобто, заявлено позов про захист не порушеного права. Оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушеного або оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу (ст. 1 ГПК України), право на позов в особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто, захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.08.2011 року у справі № 5026/1840/2011 та направити справу на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 05.10.2011 року.
Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/3/2 від 03.10.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Іваненко Я.Л. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 5026/1840/2011 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
Позивач в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.08.2011 року у справі № 5026/1840/2011 скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні скарги та залишити без змін оскаржувану ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.08.2011 року у справі № 5026/1840/2011.
Відповідно до ч.5 ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши оскаржувану ухвалу на предмет правильності застосування господарським судом Черкаської області норм процесуального права, дійшла висновку що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням позовних матеріалів для розгляду до господарського суду Черкаської області з наступних підстав.
Згідно зі статтею 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною третьою статті 3 Закону України “ Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “ Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті восьмої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Приписами ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у т.ч. юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в т.ч. у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень вказаних норм, суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які вже виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права, а не ті, які можуть виникнути у майбутньому.
Отже, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушеного або оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу (ст. 1 ГПК України), право на позов в особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто, захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2010 №11/112/10 .
Статтею 62 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:
1) заява не підлягає розгляду в господарських судах України;
2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;
3) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва
Цей перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає, тобто суд не має права відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, інших, ніж викладені у коментованій статті.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, підставою для відмови в прийнятті позовної заяви до розгляду є відсутність факту порушення прав позивача.
Судова колегія не погоджується з даним висновком, оскільки чинним законодавством України суду не надано право на стадії прийняття позовної заяви вирішувати питання чи порушено право позивача чи ні.
Суд першої інстанції лише після порушення провадження у справі, встановивши, що право позивача не порушено, повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог.
У п. 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 - інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. № 9-зл1195 наголошується, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є пору шенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 106 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду Черкаської області від 29.08.2011 року у справі № 5026/1840/2011 - скасуванню, з направленням позовних матеріалів №5026/1840/2011 на розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.08.2011 року у справі № 5026/1840/2011 скасувати.
Позовні матеріали №5026/1840/2011 передати на розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді