91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
20.10.11 Справа № 6/152пд/2011.
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Мебельное агентство”, м. Луганськ
до 1-го відповідача Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської дирекції ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, м. Луганськ
до 2-го відповідача Приватного акціонерного товариства “Луганськспецтехкомплект”, м. Луганськ
про визнання договорів недійсними
Суддя Василенко Т.А.
за участю представників сторін:
від позивача - не прибув;
від 1-го відповідача - ОСОБА_1., довіреність № 02/11/12-Н від 12.01.2011;
від 2-го відповідача - не прибув.
Обставини справи: позивачем заявлено вимоги: визнати недійсними кредитний договір № 010/06-04/271 від 15.11.07 і договір поруки № 010/06-04/271/ДП-1 від 29.11.10.
Позивач у судове засідання не з'явився, правом участі у судовому засіданні не скористався, але це не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Відповідач за відзивом на позовну заяву від 29.09.11 (арк. справи 50-56) проти позову заперечує та, зокрема, вказує на наступне.
27 січня 2006 року між відповідачами у справі було укладено Генеральну угоду про надання кредитних ресурсів № 010/08-1/117/Г.
15 листопада 2007 року в межах реалізації Генеральної угоди між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Луганської обласної дирекції та ЗАТ «Луганськспецтехкомплект»укладено кредитний договір № 010/06-04/271, згідно якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»відкрило ЗАТ «Луганськспецтехкомплект»невідновлювальну кредитну лінію в сумі 3 500 000,00 грн. на рефінансування раніше понесених власних витрат на придбання основних засобів, строком до 13.11.2010 р., зі сплатою 13,25% річних.
На думку 1-го відповідача при підписанні спірного договору сторонами було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
29.11.10 між позивачем та 1-м відповідачем було укладено договір поруки № 010/06-04/271/ДП-1 згідно якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором -банком солідарно з боржником за виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором № 010/06-04/271 від 15.11.07.
1-й відповідач зазначає, що кредитний договір та договір поруки відповідають нормам діючого законодавства, а позовні вимоги є необґрунтованими у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
2-й відповідач відзив на позовну заяву не надав, явку повноважного представника у засідання суду не забезпечив, але про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином. Разом з цим, неявка представника 2-го відповідача та ненадання витребуваних доказів не є перешкодою для розгляду справи по суті в порядку ст.75 ГПК України.
Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення.
Розглянувши матеріали справи, суд
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне.
27.01.06 між 1-м та 2-м відповідачами було укладено генеральну угоду про надання кредитних ресурсів № 010/08-1/117/Г.
15.11.07 в межах реалізації генеральної угоди відповідачами був укладений кредитний договір № 010/06-04/271 (додаток №5 до генеральної угоди).
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та 1-м відповідачем був укладений договір поруки № 010/06-04/271/ДТ-1, який на думку позивача не відповідає нормам діючого законодавства та повинен бути визнаний недійсним. Також позивач вважає, що слід визнати недійсним і кредитний договір № 010/06-04/271.
Так, пункт 6.8 кредитного договору суперечить загальним нормам діючого законодавства та Конституції України та порушує «право позичальника на свободу укладення, вільне волевиявлення, вибір контрагентів, конституційне право розпорядження власністю та законне право на свободу підприємницької діяльності»(мовою оригіналу -позовної заяви).
Позивач також вказує на те, що при укладенні спірного кредитного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Не відповідає діючому законодавству, а саме статям 638, 1054, 1047-1052 ЦК України п. 2.5 додаткової угоди №7 від 30.11. 10 до кредитного договору.
Позивач також оспорює пункти 10.2, 9.6, 12.3, 12.3.1, 12.3.3 кредитного договору. Позивач вважає, що оскільки положення кредитного договору, в тому числі і щодо забезпечення виконання зобов'язань суперечать ст. ст. 203.215,217 ЦК України у зв”язку з чим слід визнати недійсним як кредитний договір так і договір поруки, що забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором.
1-й відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у відзиві та наведених вище.
2-й відповідач позов не оспорив.
Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень статей 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
27 січня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»в особі Луганської обласної дирекції, правонаступником прав та обов'язків якого є -Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” (1-й відповідач у справі) та Закритим акціонерним товариством «Луганськспецтехкомплект», правонаступником прав та обов'язків якого є -Приватне акціонерне товариство «Луганськспецтехкомплект» (2-й відповідач у справі) було укладено Генеральну угоду про надання кредитних ресурсів № 010/08-1/117/Г.
15 листопада 2007 року в межах реалізації Генеральної угоди між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Луганської обласної дирекції та ЗАТ «Луганськспецтехкомплект»було укладено кредитний договір № 010/06-04/271 з додатковими угодами до нього, згідно якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»відкрило ЗАТ «Луганськспецтехкомплект»невідновлювальну кредитну лінію в сумі 3 500 000,00 грн. на рефінансування раніше понесених власних витрат на придбання основних засобів, строком до 13.11.2010 р., зі сплатою 13,25% річних.
Розділом 1 кредитного договору сторони узгодили предмет договору, процентну ставку, термін виконання зобов'язань; за розділом 3 договору були узгоджені умови надання та забезпечення повернення кредитних коштів. Також при укладанні кредитного договору сторони визначили права та обов'язки кредитора та позичальника, графік повернення кредиту та відсотків. В той же час, між сторонами підписувалися додаткові угоди до договору за якими змінювалася процентна ставка, графік повернення кредиту та процентів, а також інші умови.
Статтею 327 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріалами справи підтверджено та не оспорюється відповідачами, що ними при укладанні спірного кредитного договору було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди.
В даному випадку, позивачем не наведено жодних доводів та не надано доказів щодо недійсності кредитного договору та невідповідності його нормам діючого законодавства.
Обґрунтування позивачем позову зводиться до опису загальних норм діючого законодавства та не містить жодних доказів недійсності кредитного договору.
В той же час, між сторонами відсутній спір щодо отримання та повернення кредиту.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорення.
В даному випадку, позивачем не визначено, яке саме його право порушено або оспорено, при підписанні спірного кредитного договору, зокрема за позовом зазначено, що при підписанні спірного договору порушуються права позичальника, але позичальником є 2-й відповідач у справі.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Із матеріалів справи вбачається, що 29.11.10 між 1-м відповідачем та позивачем було укладено договір поруки № 010/06-04/271/ДП-1 за умовами якого поручитель (позивач у справі) зобов'язався відповідати перед кредитом (1-м відповідачем у справі) солідарно з боржником (2-м відповідачем у справі) за виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором № 010/06-04/271 від 15.11.07, який укладеним між боржником та кредитором.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.
В обґрунтування вимог щодо недійсності договору поруки, позивач посилається на те, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Але в даному випадку позивачем не доведено суду що кредитний договір № 010/06-04/271, виконання зобов'язань за яким, забезпечується порукою є недійсним.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач -спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази допущення відповідачем порушень. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачами, на останніх покладається обов'язок їх спростування.
В даному випадку позивачем таких доказів до суду надано не було.
З огляду на викладене слід зазначити, що підстав для визнання недійсними кредитного договору №010/06-04/271 від 15.11.07 і договору поруки № 010/06-04/271/ДП-1 від 29.11.10.
не має, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України суд , -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 24.10.2011.
Суддя Т.А.Василенко