21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
20 жовтня 2011 р.
Справа 11/92/2011/5003
за позовом: Могилів-Подільського районного споживчого товариства,
(24000, Вінницька область, м. Могилів-Подільський, вул. Ринкова, 56/1)
до: приватного підприємця ОСОБА_1
АДРЕСА_1
про усунення перешкод в користуванні торговим місцем
Головуючий суддя Матвійчук В.В.
Cекретар судового засідання Павлова Т.С.
Представники
позивача ОСОБА_2 за довіреністю № 513 від 04.10.2011р.
відповідача ОСОБА_1 підприємець.
присутні ОСОБА_3, ОСОБА_4.
Заявлено позов про звільнення приватним підприємцем ОСОБА_1 торгових місць № 24, № 25 на території ринку в м. Могилів-Подільський шляхом демонтажу малих архітектурних форм за власні кошти.
Позовні вимоги мотивовано тим, що між сторонами 01.01.2011р. укладено договір бронювання торгового місця. Відповідно до п.п. 3.6., 4.2. договору відповідач зобов'язується вносити орендну плату за бронювання торгових місць не пізніше 15 числа кожного місяця. Однак, з січня 2011 року відповідачем не вноситься орендна плата, що в силу ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору.
Відповідач в поясненнях заперечує проти позову посилаючись на те, що на момент укладення договору бронювання торгового місця позивач не мав у користуванні земельної ділянки по вул. Ставиській на якій розташовані торгові кіоски та не мав права надавати послуги по бронюванню торгових місць на вказаній земельній ділянці.
При розгляді справи 11.10.2011р., за клопотанням сторін, судом оголошено перерву до 20.10.2011р..
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.
01 січня 2011 року між Могилів-Подільським районним споживчим товариством (позивач, надалі Могилів-Подільське РСТ) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, надалі ПП ОСОБА_1) укладено договір бронювання торгового місця за № 89.
За умовами цього договору Могилів-Подільське РСТ бронює торгові місця за № 24, 25 ПП ОСОБА_1 на території продовольчого ринку за адресою АДРЕСА_2 для торгівлі товарами. Торгові місця які бронюються, займають площу 4 кв.м..
Вступ використання броньованих торгових місць настає з моменту підписання акту прийому-передачі (п. 2.1 договору).
Розділом 4 договору сторони погодили плату за бронювання.
Так, відповідно до п. 4.1. договору щомісячна плата за бронювання згідно договору складає 60 грн..
Плата вноситься в касу чи на його розрахунковий рахунок не пізніше 15-го числа місяця, за який проводиться плата (п. 4.2. договору).
Як встановлено судом, 01.01.2011 року Могилів-Подільське РСТ передало, а ПП ОСОБА_1 прийняв торгові місця на території продовольчого ринку площею 4 кв.м..
Відповідно до матеріалів справи і пояснень представника позивача та відповідача, останнім не сплачується орендна плата з січня 2011 року, тобто з моменту укладення договору бронювання торгового місця № 89.
Порушення відповідачем умов договору в частині проведення орендних платежів призвело до звернення позивача з позовом до суду про звільнення торгових місць, обумовлених договором.
Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До договору, що є предметом в даній справі, застосовуються загальні положення про найм (оренду).
Відповідно до ст. ст. 759, 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пояснень представника позивача наданих в судовому засіданні 20.10.2011р. (формуляр-протокол від 20.10.2011р.) торгові місця № 24, № 25 знаходяться на земельній ділянці, яку позивач використовує на підставі договору оренди земельної ділянки від 11.02.2011р. укладеного між Могилів-Подільською міською радою та Могилів-Подільським РСТ.
Відповідно до даного договору Могилів-Подільська міська рада надає, а Могилів-Подільське РСТ приймає у короткострокове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для комерційного використання у АДРЕСА_2.
Згідно з п. 2. договору в оренду передається земельна ділянка № 1 площею 0.9935 га та земельна ділянка № 2 площею 0,0234 га.
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 40 договору).
Досліджуючи договір оренди земельної ділянки від 11.02.2011р. судом встановлено, що державна реєстрація договору проведена 30.09.2011р. за № 051040004000027.
В силу ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі»є укладеним з моменту такої реєстрації.
Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», який у силу ст. 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельним ресурсам покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.
Судом встановлено, що на момент звернення до суду з позовом (17.08.2011р.) договір оренди земельної ділянки від 11.02.2011р. не був зареєстрований у державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам».
Таким чином, не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку, договір від 11.02.2011р. не може вважатися укладеним, а відтак і не може породжувати зобов'язань за ним.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у позивача для укладення договору бронювання торгового № 89 з відповідачем.
Крім того, договір бронювання торгового місця № 89 укладено 01.01.2011р., тобто за 1 місяць та 11 днів до укладення договору оренди земельної ділянки.
Наведене свідчить, що укладаючи договір бронювання торгового місця № 89 позивач не мав правових підстав для користування та розпорядження земельною ділянкою у АДРЕСА_2.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, суд вважає, що позивачем недоведено порушення відповідачем його прав, оскільки такого права позивач, станом на момент звернення до суду з позовом не мав.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що в позові з підстав у ньому викладених, слід відмовити з покладанням судових витрат в складі державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на позивача.
Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 78, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
Суддя Матвійчук В.В.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 24 жовтня 2011 р.
віддрук.1 прим.:
1 - до справи