Підлягає публікації в ЄДРСР
"04" жовтня 2011 р.Справа № 30/17-2818-2011
За позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арія Вин»
До відповідача: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
Про визнання договорів недійсними
Суддя Рога Н.В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1. - довіреність від 12.07.2011р.
Від відповідача: ОСОБА_2. - довіреність №75/10/15Н від 15.09.2010р.,
ОСОБА_3.- довіреність №4/11/15-Н від 11.02.2011р.
Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Арія Вин», звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсним Кредитного договору №010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. та Кредитного договору № 012/11-34/550 від 11.09.2006р., що були укладені між сторонами у справі.
Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні.
Відповідач -ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
11 вересня 2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»(Кредитор) та ТОВ «Арія Вин»(Позичальник) був укладений Кредитний Договір № 012/11-34/550, згідно якого Кредитор на положеннях та умовах цього Договору, в рамках Генеральної кредитної угоди №010/11-34/548/1 від 11.09.2006р., надає Позичальнику кредит в сумі 1 000 000 грн. строком до 11.09.2009р., зі сплатою 17% річних. Кредитні кошти призначені для придбання основних засобів у вигляді обладнання у ПП «Астропром».
22 жовтня 2007р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»(правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») (Кредитор) та ТОВ «Арія Вин»(Позичальник) був укладений Кредитний договір №010/2-0-1/511, згідно якого Кредитор на положеннях та умовах цього Договору відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 1 340 000 грн. зі сплатою за користування кредитними коштами 13% річних. Строк повернення кредиту -22.10.2012р.
Позивач по справі вважає, що зазначені Договори мають бути визнані судом недійсними, адже їх істотні умови суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Зокрема, позивач зазначає, що згідно п. 2.1 Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” № 168, зареєстрованої у Мінюсті України 25.05.2007р. за № 541/13808, банки зобов'язані перед укладанням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Інформація про платежі споживача надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема, сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо). Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Позивач зазначає, що при укладання оспорюваних Договорів Позичальника не було ознайомлено із вищезазначеною інформацією.
Позивач також зазначає, що в порушення ст.ст. 626, 629, 651 Цивільного кодексу України п. 3.7 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. закріплено право Кредитора на власний розсуд приймати рішення про зміну черговості погашення заборгованості. Пунктом 3.8. Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. закріплено право Кредитора на власний розсуд приймати рішення про зміну умов Договору щодо процентної ставки або строку виконання Позичальником зобов'язань за цим Договором. Відповідно до п. 7.3,7.4. Кредитного договору № 012/11-34/550 від 11.09.2006р. Кредитору надано право дострокового розірвання Договору та стягнення заборгованості в разі незгоди Позичальника зі зміною вказаних умов.
Позивач вважає, що п.п. 6.3,6.4. Кредитного договору №010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. також суперечать п. 3.6. Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” № 168, згідно якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежі від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення , зміни або припинення правовідносин .
Крім того, позивач зазначає, що згідно п. 6.10 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. Позичальник зобов'язаний повідомляти Кредитора про отримання кредитів в установах інших банків з наданням відомостей про суми, строки та забезпечення кредиту. На думку позивача, цей пункт суперечить ст. 60 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, згідно якого інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при надані послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта , здійснення ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів.
За таких обставин, посилаючись на ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України позивач просить суд визнати недійсними Кредитний договір № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. та Кредитний договір № 012/11-34/550 від 11.09.2006р., що були укладені між сторонами у справі.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що не можуть братися до уваги посилання позивача у якості недійсності Договорів на п. 2.1 Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” № 168, так як Кредитний договір № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. по своїй суті є інвестиційним кредитом тобто кредитом, який надається для технічного переоснащення підприємств, придбання обладнання, устаткування, на реконструкцію тощо. Згідно п. 1.1. зазначеної Постанови Правила розроблено відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України „Про Національний банк України”, ст.ст. 47,49 та ст. 56 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів. Отже, ці Правила регулюють лише процес споживчого кредитування.
Крім того, відповідач зазначає, що не відповідає дійсності посилання позивача у якості підстави визнання недійсним Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. на те, що п.п. 6.3 та 6.4 цього Договору суперечать чинному законодавству України, адже, п. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” відносить до банківської послуги відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах. Крім того, відповідно до цієї статті Закону банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Відповідач зазначає, що в п. 11.6 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. вказується, що позичальник поінформований та надає згоду на те, що Кредитор має право контролювати ризики, пов'язані з наданням послуг позичальнику, і з цією метою позичальник надає кредитору право на передачу, збір, зберігання, використання та поширення інформації, яка складає його кредитну історію, через будь-яке бюро кредитних історій. Крім того, згідно абз. 5 ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. За таких обставин, відповідач вважає безпідставним посилання позивача на те, що п. 6.10 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. суперечить вимогам Закону України „Про банки і банківську діяльність”.
Відповідач також зазначив, що сторони є вільними в укладанні договору, у зв'язку з чим підписання ними Договорів на відповідних умовах є вільним волевиявленням сторін. Передбачене п. 3.7 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. право Кредитора змінювати черговість погашення кредиту не є зміною або розірвання Договору в розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України .
Розглянув матеріали справи, суд доходить до такого висновку :
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Як встановлено, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною є обов'язковою умовою визнання його недійсним.
Згідно норм ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 вересня 2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»(Кредитор) та ТОВ «Арія Вин»(Позичальник) був укладений Кредитний Договір № 012/11-34/550, згідно якого Кредитор на положеннях та умовах цього Договору, в рамках Генеральної кредитної угоди № 010/11-34/548/1 від 11.09.2006р., надає Позичальнику кредит в сумі 1 000 000 грн. строком до 11.09.2009р., зі сплатою 17% річних. Кредитні кошти призначені для придбання основних засобів у вигляді обладнання у ПП «Астропром».
22 жовтня 2007р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»(правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») (Кредитор) та ТОВ «Арія Вин»(Позичальник) був укладений Кредитний договір № 010/2-0-1/511, згідно якого Кредитор на положеннях та умовах цього Договору відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 1 340 000 грн. зі сплатою за користування кредитними коштами 13% річних. Строк повернення кредиту - 22.10.2012р.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 1 ст. 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, укладаючи Кредитний Договір № 012/11-34/550 від 11.09.2006р. та Кредитний договір № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р., та підписуючи зазначені Договори без відповідних Протоколів розбіжностей, Кредитор погодився з умовами Договорів.
На думку суду надуманими та безпідставними є посилання позивача на недійсність Кредитного Договору № 012/11-34/550 від 11.09.2006р. та Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р., за якими Кредитор виконав свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів. Зокрема, безпідставним є посилання позивача у якості підстави визнання недійсним Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. на те, що п.п. 6.3,6.4. Договору суперечать п. 3.6. Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” № 168, згідно якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежі від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, адже, п. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” відносить до банківської послуги відкриття та ведення поточних (кореспондентських ) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах. Крім того, відповідно до цієї статті Закону банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Пунктом 11.6 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. передбачено, що позичальник поінформований та надає згоду на те, що Кредитор має право контролювати ризики, пов'язані з наданням послуг позичальнику, і з цією метою позичальник надає кредитору право на передачу, збір, зберігання, використання та поширення інформації, яка складає його кредитну історію, через будь-яке бюро кредитних історій. Крім того, згідно абз. 5 ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. За таких обставин, безпідставним посилання позивача на те, що п. 6.10 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. суперечить вимогам Закону України „Про банки і банківську діяльність”.
Не можуть братися до уваги посилання позивача у якості недійсності Договорів на п. 2.1 Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” № 168, так як Кредитний договір № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. по своїй суті є інвестиційним кредитом тобто кредитом, який надається для технічного переоснащення підприємств, придбання обладнання, устаткування, на реконструкцію тощо. Згідно п. 1.1. зазначеної Постанови Правила розроблено відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України „Про Національний банк України”, ст.ст. 47,49 та ст. 56 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів. Отже, ці Правила регулюють лише процес споживчого кредитування.
Передбачене п. 3.7 Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р. право Кредитора змінювати черговість погашення кредиту не є зміною або розірвання Договору в розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд доходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними Кредитного Договору № 012/11-34/550 від 11.09.2006р. та Кредитного договору № 010/2-0-1/511 від 22.10.2007р.
Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Арія Вин»- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення підписане 10 жовтня 2011р.
.
Суддя Рога Н. В.