01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"17" жовтня 2011 р. Справа № 13/152-11
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, Київська область, м. Бориспіль
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Київська область, м. Бориспіль
про визнання договору недійсним
Суддя С.Ю. Наріжний
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2;
Господарським судом Київської області порушено провадження по справі №13/039-11 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору суборенди №7-С від 12 березня 2010 року укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 недійсним з моменту його укладення.
Позивач вважає, що оспорюваний договір не спричинив реальне настання правових наслідків, обумовлених у п.1.2 Договору., а отже є таким, що повинен бути визнаний судом недійсним.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Позивач належним чином був повідомлений про місце і час судового засідання ухвалою суду від 23.09.2011 р., що підтверджується поштовим повідомленням про її вручення 29.09.2011 р. Таким чином, позивач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду. За таких обставин справа розглядається без участі представника позивача, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для розгляду справи по суті.
Розглянувши матеріали справи додані до позовної заяви та надані в судове засідання, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази судом встановлено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
12.03.2010 р. між ФОП ОСОБА_3 (далі-орендар) та ФОП ОСОБА_1 (далі-суборендар) укладено договір суборенди нежилого приміщення №7-С (далі-Договір).
Пунктами 1.1, 4.1-4.3, 6.1 та 3.1 договору передбачено, що орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно -частину нежилого приміщення №40, загальною площею 10 м2, що розташоване на 2-му поверсі в будівлі за адресою: АДРЕСА_1
За користування об'єктом оренди суборендар щомісячно сплачує орендареві оренду плату протягом строку оренди.
Розмір орендної плати становить 1 800,00 грн.
У відповідності до п. 1.2 договору об'єкт оренди надається позивачу під розміщення місця роздрібної торгівлі одягом та косметичними товарами.
Договір набуває чинності з дати фактичної передачі приміщення та підписання сторонами акту прийому-передачі і діє до 10.03.2011р.
Позивач зазначає, що у ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зазначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Тобто, розміщення місця саме під роздрібну торгівлю одягом та косметичними товарами є істотною умовою договору.
У пункті 6.1 договору зазначено, що позивач зобов'язаний самостійно отримувати усі передбачені законодавством дозволи у компетентних органах державної влади, які можуть бути необхідними для розміщення місця торгівлі одягом на об'єкті оренди.
Позивач звертався до компетентних органів державної влади з метою отримання дозвільних документів на заняття торгівельною діяльністю, але отримати їх не було можливо, оскільки будівля «Торговий дім «Каргес», у якій знаходиться об'єкт оренди, не здана в експлуатацію. Підтвердженням цього є офіційна відповідь на адвокатський запит ОСОБА_4 від Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, де вказано, що проектна документація на реконструкцію будівлі «ТД «Каргес»за адресою: АДРЕСА_1 та акт готовності об'єкта до експлуатації з виконавчим комітетом міської ради не погоджувались, дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі в «ТД «Каргес»не надавався.
На переконання позивача, дані обставини є порушенням істотних умов договору.
Оскільки у ч. 5 ст. 203 ЦК України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, однак даний оспорюваний договір не спричинив реальне настання правових наслідків, обумовлених у п. 1.2 договору зазначене є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
Проте, суд звертає увагу позивача, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3 роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і із наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання договорів недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст.203 ЦК України.
В силу ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Дослідивши доводи, наведені позивачем у позовній заяві, суд вважає, що позовні вимоги позивача є необгрунтованими з наступних підстав.
04 вересня 2009 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «КАРГЕС»було укладено договір оренди № 1 нежилих приміщень, загальною площею 259,0 кв.м. в будівлі за адресою: Київська обл., АДРЕСА_1.
Як вбачається з матеріалів справи приміщення, що орендується відповідачем належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «КАРГЕС»на праві приватної власності, відповідно до Договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 18 вересня 2007 року.
Згідно з пунктом 4.6. договору оренди № 1 від 04.09.2009 року відповідач має право здавати об'єкт оренди або його частину в суборенду.
На цій підставі, між відповідачем та позивачем 12 березня 2010 року було укладено договір суборенди № 7-С нежитлового приміщення на частину нежилого приміщення № 40, загальною площею 10 кв.м., в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 Строк дії договору оренди суборенди встановлений до 10 березня 2011 року.
В матеріалах справи міститься рішення господарського суду Київської області від 11.05.2011 р. по справі №21/042-11, на підставі якого видано наказ № 21/042-11 від 23.05.2011 року про примусове стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за неналежне виконання умов договору, що, на переконання суду, свідчить про те, що істотні умови договору були погоджені сторонами, а договір виконувався сторонами, чим спростовуються твердження позивача про те, що договір не спричинив реальне настання правових наслідків.
Що стосується тверджень позивача, що він звертався до компетентних органів державної влади з метою отримання дозвільних документів на заняття торгівельною діяльністю, але отримати їх не було можливо, оскільки будівля «Торговий дім «Каргес», у якій знаходиться об'єкт оренди, не здана в експлуатацію, то суд враховує, що виконавчий комітет Бориспільської міської ради листом від 24 вересня 2009 р. за № 12-31-6186 у відповідь на звернення ТОВ «ТД «Каргес»з приводу надання дозволів на торгівлю зазначив, що суб'єктам господарювання, які орендують приміщення ТОВ «ТД «Каргес», будуть надані відповідні дозволи після подання заяв встановлено зразка та отримання погоджень від Бориспільського РУ ГУ МНС України в Київській області, Бориспільської районної СЕС, Управління архітектури та містобудування.
Доказів звернення позивача до зазначених установ суду не надано.
В той же час як вбачається з матеріалів доданих до відзиву відповідача інші орендарі «Торговий дім «Каргес»звернулись до зазначених державних установ та мали можливість отримали дозвільні документи.
Отже, суд бере до уваги пояснення відповідача, що позивачу було створено належні умови для роботи, та він мав всі можливості повноцінно здійснювати свою господарську діяльність на орендованому об'єкті, але всупереч умовам договору суборенди не здійснив спроби отримати дозвільні документи на торгову діяльність у відповідних установ, не сплачував орендної плати та не повернув орендоване приміщення після закінчення дії договору суборенди.
На переконання суду викладені в позові обставини не свідчать про недійсність оспорюваного договору.
Відповідно до статті 33, 34 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування
Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно -технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.44 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
Відмовити в позові повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.Ю. Наріжний
Дата виготовлення та підписання рішення 20.10.2011 р.