01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"19" жовтня 2011 р. Справа № 21/126-11
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., с. Верем'я
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Київська обл., м. Обухів
про стягнення 20 741,51 гривень
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_2 (особисто)
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1./позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-ФОП ОСОБА_2./відповідач) про стягнення 20 741,51 грн., з яких: 20 500,00 грн. заборгованості за договором б/н від 01.06.2011р., 174,11 грн. пені та 67,40 грн. 3% річних.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.
Ухвалою господарського суду Київської області від 22.09.2011р. порушено провадження у справі №21/126-11 та призначено її до розгляду на 05.10.2011р.
Разом з позовною заявою позивачем заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача у розмірі заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Оскільки, позивачем не надано обґрунтування в чому саме не вжиття зазначеного заходу до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, у відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України, судом у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.10.2011р. розгляд даної справи відкладено на 19.10.2011р.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення відповідача, суд
01.06.2011р. між ФОП ОСОБА_1 (далі-продавець) та ФОП ОСОБА_2 (далі-покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі-Договір).
Пунктами 1.1, 2.2 та 6.3 Договору передбачено, що продавець зобов'язується продати, а покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, на умовах передачі об'єму по сховищу.
Покупець здійснює оплату у безготівковій гривні протягом 2 банківських днів, з моменту отримання товару.
Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та проставлення печаток сторін і діє до 31.12.2011р., а в частині розрахунків -до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за Договором в частині поставки товару виконав належним чином.
Так, на виконання умов Договору у червні 2011р. позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 34 237,34 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видатковій накладній №1006-2 від 10.06.2011р. на суму 34 237,34 грн., копія якої міститься в матеріалах справи.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов Договору.
Втім, як зазначає позивач, відповідач свої обов'язки за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, сплативши 13 737,34 грн., внаслідок чого за ним утворилось 20 500,00 грн. заборгованості.
Предметом позову є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 20 500,00 грн. заборгованості по сплаті вартості поставленого товару за накладною №1006-2 від 10.06.2011р. згідно Договору.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення відповідача, суд встановив, що заявлена позовна вимога в частині стягнення 10 021,60 грн. заборгованості задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами статей 655, 692 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що продавець зобов'язується продати, а покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, на умовах передачі об'єму по сховищу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 2.2 Договору Покупець здійснює оплату у безготівковій гривні протягом 2 банківських днів, з моменту отримання товару.
Водночас, відповідно до наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень відповідача №82 від 25.07.2011р., №87 від 29.07.2011р., №93 від 11.08.2011р., №87 від 15.08.2011р., №107 від 07.09.2011р., на момент порушення провадження у даній справі (22.09.2011р.) відповідачем в рахунок оплати вартості поставленого товару за спірною накладною у сукупності було сплачено 23 758,94 грн., а не 13 737,34 грн. як помилкового зазначає позивача.
При винесенні даного рішення судом також враховано, що сплата 4 521,60 грн. згідно платіжного доручення №107 від 07.09.2011р. здійснена відповідачем, як новим боржником, замість позивача (первісного боржника), на користь ПП «Аліс Експо»на підставі договору переведення боргу від 15.08.2011р., та, у відповідності до наданих відповідачем пояснень, зараховується в рахунок часткової оплати спірної накладної за Договором. Доказів, що спростовують зазначені факти суду не надано.
За таких обставин, враховуючи, що на момент порушення провадження у даній справі арифметично вірний розмір заборгованості відповідача за Договором становив 10 478,40 грн., а не 20 500,00 грн. як зазначав позивач, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10 021,60 грн. (20 500,00 грн. -10 478,40 грн.) заборгованості за Договором задоволенню не підлягає, оскільки зазначена сума була сплачена відповідачем до порушення провадження у даній справі.
Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача решти заборгованості за Договором у сумі 10 478,40 грн. слід зазначити наступне.
Приписами ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Натомість, в ході розгляду даної справи представником відповідача подано суду копії платіжних доручень №118 від 30.09.2011р. та №125 від 18.10.2011р., зі змісту яких слідує, що відповідачем у якості оплати вартості поставленого товару за спірною накладною додатково сплачено 10 478,40 грн.
Втім, зазначена сума коштів також не була врахована позивачем при визначенні розміру заборгованості за Договором у даній справі.
За таких обставин, відповідачем свої обов'язки за Договором в частині оплати вартості поставленого товару за накладною №1006-2 від 10.06.2011р. згідно Договору виконані у повному обсязі, що спростовують посилання позивача на наявність у відповідача 10 478,40 грн. заборгованості за Договором.
Пунктом 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до п. 3.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Оскільки станом на день винесення даного рішенням відповідачем сплачено позивачу 10 478,40 грн. вартості поставленого товару за Договором, зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та не спростований позивачем, суд дійшов висновку про припинення провадження у даній справі в частині вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 478,40 грн. заборгованості за накладною №1006-2 від 10.06.2011р. згідно Договору в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 174,11 грн. пені, нарахованої з 12.08.2011р. по 20.09.2011р. на 20 500,00 грн. заборгованості.
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Відповідно до п. 4.2 Договору у випадку затримки оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,5% від суми неоплаченого товару за кожний день прострочки.
Водночас, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін в договорі, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
До того ж, ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи наведені норми Закону, положення Договору, а також період обрахунку пені, що заявлений позивачем, суд здійснював обрахунок пені з урахуванням проведених відповідачем оплат, за наступні періоди:
з 12.08.2011р. по 14.08.2011р. на 20 500,00 грн. заборгованості,
з 15.08.2011р. по 06.09.2011р. на 15 000,00 грн. заборгованості,
з 07.09.2011р. по 20.09.2011р. на 10 478,40 грн. заборгованості.
Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону, а також положень Договору, становить 234,93 грн., а суд приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 174,11 грн. пені підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 67,40 грн. 3% річних, нарахованих з 12.08.2011р. по 20.09.2011р. на 20 500,00 грн. заборгованості.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вимоги вищезазначених норм Закону, положення Договору, а також період обрахунку 3% річних, що заявлений позивачем, суд здійснював обрахунок 3% річних з урахуванням проведених відповідачем оплат, за наступні періоди:
з 12.08.2011р. по 14.08.2011р. на 20 500,00 грн. заборгованості,
з 15.08.2011р. по 06.09.2011р. на 15 000,00 грн. заборгованості,
з 07.09.2011р. по 20.09.2011р. на 10 478,40 грн. заборгованості.
Оскільки арифметично вірний розмір 3% річних, обрахованих судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону, а також положень Договору, становить 45,47 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 67,40 грн. 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 45,47 грн.
Крім того, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача витрати пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 2 000,00 грн.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано суду копії угоди про надання адвокатських послуг №11/ю від 20.09.2011р., укладеної між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 та квитанції до прибуткового ордера №53 від 20.09.2011р. на суму 2 000,00 грн. про сплату вартості послуг з правової допомоги за зазначеною угодою.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інше.
Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002 р.).
Враховуючи наведене, суд обмежує заявлений розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, предмет даного спору, відсутність представника позивача у судових засіданнях 05.10.2011р., 19.10.2011р., розмір мінімальної заробітної плати, а також розмір задоволених позовних вимог, до 300,00 грн.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру заборгованості, яка існувала на момент порушення провадження у даній справі та пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 612, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 193, 230 Господарського кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (08703, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08744, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 174 (сто сімдесят чотири) грн. 11 коп. пені, 45 (сорок п'ять) грн. 47 коп. 3% річних, 106 (сто шість) грн. 98 коп. державного мита, 121 (сто двадцять одну) грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 300 (триста) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя В.А. Ярема
Повне рішення складено 21.10.2011р.