ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 51/22703.10.11
За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі
1) Фонду державного майна України
2) Міністерства охорони здоров'я України
до 1) Закритого акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест»
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Патра»
4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд»
про визнання недійсним договору, витребування майна та зобов'язання повернути майно
Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)
Ягічева Н.І.
Івченко А.М.
Представники:
від прокуратури: Тимченко С.М.
від позивача 1: Сіднєнко О.Л.
від позивача 2: Мовіле О.С.
від відповідача 1: Барандич І.М.
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3: Поспєлова О.Ю.
від відповідача 4: Шоха С.І.
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров'я з вимогами про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 1 714, 90 кв.м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві № 8000109/2004-19 від 25.05.204 р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест»; витребування у державну власність з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Патра»нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн.; витребування у державну власність з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд»нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн.; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Патра»передати нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. Закритому акціонерному товариству «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд»передати нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн. Закритому акціонерному товариству «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Крім того, прокурор просить відновити строк звернення з позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.07.2011 р. за участю представників сторін та прокурора, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог у якій просить визнати недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 1 714, 90 кв.м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві № 8000109/2004-19 від 25.05.204 р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест»; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Патра»нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн.; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд»нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн. Суд прийняв до розгляду вищезазначену заяву прокурора.
Прокурор подав пояснення по справі, у яких зазначає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає в тому, що в результаті укладення спірного договору відбулося відчуження державного майна у приватну власність юридичних осіб з порушенням положень чинного законодавства України. Також прокурор відзначає, що поставною Верховної Ради України від 10.04.1992 р. «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР»до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організації колишнього Союзу РСР передано тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій та постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. «Про майно загальносоюзних громадських організації колишнього Союзу РСР» визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РС, розташованого та території України, останнє є загальнодержавною власністю, а відтак -спірне майно має витребовуватись з незаконного володіння відповідачів у власність держави в особі Фонду державного майна України.
У процесі розгляду справи відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив.
Разом з тим, вказаний відзив не підписаний повноважним представником Закритого акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», а тому суд не приймає йог до уваги.
У судовому засіданні 03.08.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд» подало клопотання про залучення до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Федерацію професійних спілок України яке обґрунтовує тим, що відповідач 4 самостійно не може самостійно отримати статут Федерації професійних спілок України. Також відповідач 4 просить витребувати від Федерації професійних спілок України копію статуту (всі редакції, починаючи з 1990 року) та наявні документи щодо права власності на спірне майно -майновий комплекс -санаторій, що розташований по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві до моменту передачі його Закритому акціонерному товариству “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.
Міністерство охорони здоров'я України подало письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу Закрите акціонерне товариство «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»не було власником спірного майна, оскільки відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров?я УРСР»на виконання постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.03.1960 р. № 335 здійснено безоплатну передачу у відання профспілковим органам курортних установ санаторіїв, будинків відпочинку, цілісних майнових комплексів зазначених курортних установ та на момент такої передачі соціалістична власність в Українській РСР мала форму державної власності. При цьому, Міністерство охорони здоров'я України зазначає, що цілісні майнові комплекси санаторно-курортних закладів передавались у відання профспілкових органів курортних установ без зміни форми власності та жодним нормативно-правовим актом форма власності зазначених майнових комплексів не змінювалась.
Фонд державного майна України надав пояснення по справі, у яких зазначає, що госпрозрахункові санаторії передавались профспілковим органам у відання та не передбачали виникнення у останніх права власності, а відтак -оскільки питання щодо суб'єктів права власності на спірне майно на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на даний час залишається державною власністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд» подало відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечило мотивуючи свої заперечення тим, що спірне майно увійшло до статутного капіталу Закритого акціонерним товариством «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та право власності на нього у відповідача 1 підтверджується, зокрема, свідоцтвом про право власності на майновий комплекс. Крім того, відповідач 4 зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд» є добросовісним набувачем спірного майна.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Патра»подало відзив на позов, у якому зазначає, що на момент укладання оспорюваного договору були відсутні обставини, з якими чинне законодавство пов'язує визнання його недійсним. Крім того, відповідач 3 зазначає, що прокурором пропущено позовну давність, встановлену ст. 256 Цивільного кодексу України. Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Патра» подало заяву про застосування позовної давності до вимог прокурора та відмову у задоволені позову.
Закрите акціонерне товариство “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” подало письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що об?єкт, який входив до комплексу «Санаторій ім. Першого Травня»було перервано відповідачу 1 при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації Незалежних Профспілок України № 11-11-1 від 22.11.1991 р. «Про створення Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця»за актом прийому-передачі від 24.01.1992 р. Також відповідач 1 просить застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
12.08.2011 р. прокурор подав заяву про зміну позовних вимог, у якій просить визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою “А” загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою “В” загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою “Д” загальною площею 122, 20 кв.м.; визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою “И” загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою “З” загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами “Г,Г” загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою “Б” загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою “Ж” загальною площею 426, 40 кв.м.; визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-19 купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 1 714, 90 кв.м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві укладений 25.05.2004 р. між Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кармен-Інвест”; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Патра” нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою “А” загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою “В” загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою “Д” загальною площею 122, 20 кв.м.; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Укрсервісбуд” нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою “И” загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою “З” загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами “Г,Г” загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою “Б” загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою “Ж” загальною площею 426, 40 кв.м.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/227 у складі трьох суддів.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 07.09.2011 р. визначено склад суду для розгляду справи № 51/227 -суддя Пригунова А.Б. (головуюча), Ягічева Н.І. та Івченко А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. колегією суддів у складі: суддя Пригунова А.Б. (головуюча), Ягічева Н.І. та Івченко А.М. справу № 51/227 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 03.10.2010 р. за участю представників сторін та прокурора.
03.10.2011 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Прокуратури міста Києва надійшли пояснення по справі, у яких прокурор зазначає, що спірне майно не вибувало із державної власності, а тому неправомірно було відчужено відповідачем 1 та просить: визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-19 купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 1 714, 90 кв.м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві укладений 25.05.2004 р. між Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кармен-Інвест”; визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою “А” загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою “В” загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою “Д” загальною площею 122, 20 кв.м.; визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою “И” загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою “З” загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами “Г,Г” загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою “Б” загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою “Ж” загальною площею 426, 40 кв.м.; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Патра” нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою “А” загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою “В” загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою “Д” загальною площею 122, 20 кв.м.; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Укрсервісбуд” нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою “И” загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою “З” загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами “Г,Г” загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою “Б” загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою “Ж” загальною площею 426, 40 кв.м.
У даному судовому засіданні судом розглянуто заяву прокурора про зміну предмета позову, подану 12.08.2011 р.
Частиною 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Як зазначається у п. 1.4. рішення зборів суддів Вищого Господарського суду України № 4 від 04.08.2010 р. початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз'яснення сторонами їх прав та обов'язків, з'ясування наявності відводів складу суду, розгляду інших клопотань та заяв (про відкладення розгляду справи, залучення інших осіб до участі у справі витребування додаткових доказів тощо), а також з'ясування питання наявності у третіх осіб самостійних вимог у відповідній справі та необхідності уточнення позовних вимог. Заяви, (клопотання) про зміну предмета або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору.
Тож, з огляду на те, що станом на момент подачі вказаної заяви, суддею Пригуновою А.Б. розпочато розгляд справи № 51/227 по суті, суд залишає заяву прокурора про зміну позовних вимог без розгляду.
Також, дослідивши зміст пояснень, колегія суддів приходить до висновку, що прокурор фактично змінює предмет позову у даній справі.
Також суд відзначає, що відповідно до п. 3.5. роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 01-6/224 від 25.02.1992 р. «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України», які є чинним станом на час розгляду даної справи, у разі необхідності заміни судді чи складу суддів розгляд справи, а отже і відлік строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розпочинається заново.
Тож, з урахуванням ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а також рішення зборів суддів Вищого Господарського суду України № 4 від 04.08.2010 р., суд вважає за можливе прийняти зміну предмету позову до розгляду.
Розглянувши у даному судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд» про залучення третьої особи та витребування доказів, суд відмовляє у їх задоволені з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
Таким чином, залучення до участі у розгляді справи передбачено лише у разі якщо рішення може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд» не обґрунтовує своє клопотання тим, що рішення у даній справі вплине на права або обов'язки Федерації професійних спілок України щодо якоїсь із сторін, а відтак -суд відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання.
Що ж до клопотання про витребування від Федерації професійних спілок України доказів, суд відзначає, що відповідно до положень ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.
Разом з тим, суд вважає, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору, а відтак - клопотання відповідача 4 не підлягає задоволенню.
У даному судовому засіданні прокурор та представники позивачів підтримали заявлені вимоги.
Представники відповідачів 1, 3, 4 проти позову заперечили з підстав, викладених у відзивах на позов.
Представник відповідача 2 на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомили.
У відповідності до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2011 р. Генеральна прокуратура України дала завдання № 07/2/1-220 вих. -2580кв-11 про проведення перевірок додержання вимог законодавства під час відчуження майна професійних спілок.
Заступник прокурора міста Києва зазначає, що про наявність порушення інтересів держави стало відомо у травні 2011 року під часи проведення перевірки за завданням Генеральної прокуратури України.
За таких обставин, з огляду на те, що Прокуратура міста Києва не була учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності з наявністю порушень інтересів Фонду державного майна України в частині заволодіння спірним майном, матеріали справи не містять, наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для його відновлення та захисту порушеного права держави.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі.
У судовому засіданні 03.10.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -
Постановою Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956 р. зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене в додатку майно (в т.ч. санаторій Першого Травня в місті Києві (Пуща-водиця).
Постановою Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606 зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960 р. Українській республіканській раді профспілок всі діючи госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління.
Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно.
У переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР (додаток № 1 до постанови Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606) в тому числі значиться санаторій ім. Першого Травня.
Постановою Президії Ради Загальної Конфедерації професійних спілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990 р. затверджено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990 р., укладений між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в т.ч. санаторій ім. Першого Травня (м. Київ).
22.11.1991 р. постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України № II-II-I вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
Рішенням Виконкому Ленінської районної ради міста Києва від 23.12.1991 р. № 971 зареєстровано Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
Відповідно до постанови Президії Незалежних професійних спілок України № II-II-I від 22.11.1991 р. Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно додатку (в т.ч. санаторій ім. Першого Травня), про що був складений акт прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України від 24.01.1992 р.
Рішенням загальних зборів Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” № Ѕ від 17.09.2003 р. дозволено продаж основних фондів дочірнього підприємства «Санаторій ім. Першого Травня», розташованих земельній ділянці по вул. Юнкерова Миколи, 37 у місті Києві.
23.12.2003 р. Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна»від 22.12.2003 р. № 1475-В, видано свідоцтво про право власності Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на майновий комплекс санаторія по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв.м. Серії МК № 010008031.
25.05.2004 р. між Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест»укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19, за умовами якого відповідач 1 зобов'язався продати, а відповідач -прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна -майновий комплекс -санаторій, розташований по вул. Юнкерова Миколи, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв.м., який складається з двоповерхової адмінбудівлі під літ. «А»загальною площею 412, 00 кв.м., будівлі складу під літ .«И»загальною площею 12, 00 кв.м., будівлі складу (запчастин) під літ. «З»загальною площею 165, 70 кв.м., літнього павільйону майстерні під літ. «Г Г?» загальною площею 287, 80 кв.м., будівлі столярної майстерні під літ. «Д»загальною площею 122, 20 кв.м., адмінбудівіл № 2 під літ. «Б»загальною площею 139, 90 кв.м., будівлі гаражу під літ. «В»загальною площею 149, 50 кв.м., будівлі ангару під літ. «Ж»загальною площею 426, 40 кв.м.
Вартість об'єкту продажу, відповідно до п. 2.1. договору, становить 2 041 200, 00 грн.
Відповідально до п. 5.1. договору право власності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест»на об'єкт нерухомості, що відчужується за цим договором виникає з моменту державної реєстрації договору у відповідному державному органі.
25.05.2004 р. договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстровано в реєстрі за № 1592.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що відчуження об'єкту нерухомого майна -майнового комплексу -санаторію, розташованого по вул. Юнкерова Миколи, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв.м., відбулось з порушенням норм чинного законодавства, оскільки на момент укладення вказаного договору Закрите акціонерне товариство “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” не мало статусу власника спірного майна, що є підставою для визнання недійсним зазначеного договору.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
В обґрунтування позову прокурор зазначає, що спірне майно є державною власністю та у власність Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не передавалось.
Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що як станом на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я Української РСР відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956 р., так і станом на момент передачі у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606) діяла Конституція Української РСР 1937 року.
Відповідно до статті 5 Конституції Української РСР від 11.06.1937 р. соціалістична власність в Українській РСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).
Згідно із ст. 52 Цивільного кодексу УРСР від 16.12.1922 р. розрізняється власність державна (націоналізована і муніципалізована), кооперативна та приватна.
Тобто, Конституція Української РСР від 11.06.1937 р. та Цивільний кодекс Української РСР від 16.12.1922 р. не передбачала форми власності профспілок, та, відповідно, останні не відносилися до суб'єктів права власності.
Поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964 р. з моменту набрання чинності Цивільним кодексом Української РСР відповідно до Закону Української РСР від 18.07.1963 р.
Главою 9 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р. визначено, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).
Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплено в Конституції Української РСР від 20.04.1978 р. у статті 10 якої встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності та визначено, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань
Таким чином, як станом на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я Української РСР відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956 р. так і станом на момент передачі у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606) чинне законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, а відтак - право власності Української республіканської ради профспілок на спірне майно не могло виникнути до 01.01.1964 р.
При цьому, після введення нормами Конституції Української РСР від 20.04.1978 р. такої форми власності, як право власності профспілок, цивільні відносини щодо набуття та припинення права власності регулювалися Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 р. (набрав чинності з 01.01.1064 р.).
В силу положень ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Разом з тим, відповідачами не надано суду доказів на підтвердження передання спірного майна (в оперативне управління чи господарське відання) профспілкам та, зокрема, Українській республіканській раді профспілок після закріплення у 1964 році на законодавчому рівні форми власності -власність профспілок.
Закрите акціонерне товариство “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що спірне майно передано профспілкам у 1990 році відповідно до постанови Президії Ради Загальної конференції професійних спілок Рад СРСР від 18.11.1990 р. «Про затвердження договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном»та на підставі відповідного договору, у якому зазначено про закріплення майна (в тому числі комплексу «Санаторій ім. Першого Травня») на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України.
Суд відхиляє такі твердження відповідача 1 з тих підстав, що зазначена постанова не свідчить про наявність волі держави чи уповноваженого нею органу на передачу спірного майна у власність будь-якій з профспілкових організацій.
Тож, в матеріалах справи відсутні документально підтверджені відомості, що після закріплення форми власності «власність профспілок»власник (держава) не вчиняла дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції Української РСР 1978 р. та Цивільного кодексу Української РСР 1963 р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна.
Відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності".
Отже, правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у зв'язку із запровадженням нової форми власності. Зміна могла мати місце виключно у спосіб, передбачений діючим після 1964 року законодавством, а існування обставин з якими таке законодавство передбачало можливість вибуття права власності на спірне майно відповідачами не надано.
У відповідності до статті 2 указу Президії Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР" від 09.12.1963 р. по правовідносинах, які виникли до 01.01.1964 р., але які не врегульовані діючим в момент їх виникнення законодавством застосовуються правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Однак, як встановлено судом, правовідносини щодо закріплення на праві безоплатного відання за професійними спілками державного майна до 1964 року були врегульовані Положенням про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійних спілок, затвердженого указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.07.1958 р., та в наступному -Положенням про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р.
Відповідно до п. 28 Положення про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р. передбачалася можливість безоплатного користування профспілками державним майном.
Отже, після законодавчого закріплення нової форми власності - права власності профспілок, законодавець розмежовував власність профспілок та безоплатне користування ними державним майном як різні види речових прав.
Таким чином, на момент створення Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (23.12.1991 р.) спірне майно знаходилося в державній власності, а відтак -могло бути відчужене (в т.ч. шляхом внесення до статутного капіталу юридичної особи) виключно за згоди власника (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність"), тобто держави в особі уповноваженого органу.
Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 15.10.1990 р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів Української РСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про власність" (чинний на момент створення Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” ) національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 р. № 311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради Української РСР від 08.12.1990 р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Разом з тим, спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а відтак -залишилося у державній власності.
З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України.
Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. затверджено Тимчасове положення про Фонд державного майна України, пунктом 1 якого визначено, що Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю та у своїй діяльності підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Між тим, Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” не надано суду доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу відповідача 1, а тому згідно ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинні на момент внесення майна до статутного капіталу Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.
Що ж до посилань Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” на ст. 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ст.ст. 20, 28 Закону України "Про власність", ст. 18 Закону СРСР "Про громадські об'єднання", ст. 20 Закону СРСР "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності" суд їх відхиляє з огляду на наступне.
Наведеними нормами, зокрема, ст. 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", встановлено право професійних спілок володіти, користуватися і розпоряджатися майном та коштами, що належать їм на праві власності.
Також передбачено, що право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Разом з тим, суд відзначає, що на момент передання спірного майна в безоплатне відання професійним спілкам відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606, вищенаведених норм не існувало, а відтак -вони не можуть бути застосовані до правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі.
Крім того, право власності профспілок стосується правомірно набутого у власність майна, адже у зв'язку із закріпленням у 1964 року такого різновиду права власності, особи могли у передбаченому законодавством порядку набувати майно і здійснювати щодо нього правомочності власника.
При цьому норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. розмежовують речові режими на майно -право власності професійних спілок та безоплатне володіння держаним майном, не ототожнюючи їх, в той час як вищенаведені норми законів СРСР та України не містять норм щодо набуття професійними спілками права власності на закріплене за ними державою на праві безоплатного відання майно.
Таким чином, професійні спілки могли розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у їх власності, а не державним майном, що перебувало у їх безоплатному віданні.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
При цьому, посилання Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” на відсутність у вищевказаному законі норми щодо надання його положенням зворотної сили в часі судом відхиляються оскільки, чинна на той момент Конституція Української РСР від 20.04.1978 р. не містила подібної норми, а по-друге, Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»набрав чинності з 10.09.1991 р., в той час як рішення про передачу спірного майна до статутного капіталу Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” прийнято у грудні 1991 року.
Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР "Про реалізації Закону "Про економічну самостійність Української РСР" від 03.08.1990 р. встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.
Фонд державного майна України чи інший державний орган не є та ніколи не був учасником чи засновником Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” а, відтак -згідно п.п. 14, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 р. № 13, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" відсутні підстави вважати, що захист права власності держави на спірне майно залежить від оспорення рішення, яким відповідач 1 обґрунтовує набуття прав на спірне майно.
При цьому суд вважає необґрунтованими посилання прокурора на недотримання постанов Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 р. № 2268 та "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 р. № 3943, оскільки такі постанови стосуються майна, яке належало на праві власності громадським організаціям колишнього Союзу РСР (в т.ч. профспілкам), в той час як спірне майно не вибувало із державної власності (профспілки ніколи не набували права власності на нього), а тому наведені постанови не поширюються на спірні правовідносини.
Також не застосовується до даних правовідносин дія постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506, якою до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, оскільки вона спрямований на заборону відчуження державного майна за ініціативи чи за участі органів державної влади, в той час, як в даному випадку зміна форми власності державного майна відбулася без участі органів державної влади (з порушенням ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність").
Таким чином, спірне майно є державною власністю, та вибуло з володіння держави з порушенням наведених норм законодавства поза волею держави в особі органу уповноваженим управляти ним -Фонду державного майна України.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1 ст. 349 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) право власності припиняється, зокрема, у разі відчуження власником свого майна.
У відповідності до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Тож, зі змісту вищенаведених норм виплаває, що право на відчуження майна належить його власникові.
Разом з тим, судом було встановлено, що Закрите акціонерне товариство “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” не набуло права власності на спірне майно.
Крім того, за змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч. 2 ст. 2 закону принципів визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.
Згідно із ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 р. № 02-5/111, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність у Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” прав на відчуження спірного майна, а також враховуючи, що під час укладання спірного договору не було дотримано процедури відчуження спірного майна, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу майнового комплексу від 25.05.2004 р. № 8000109/2004-19 суперечить вимогам чинного на момент його укладення законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності на майно необхідний тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації власником свого права у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів.
За таких обставин, з огляду на не, що спірне майно не вибувало із державної власності, враховуючи, що таке право фактично оспорюється Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, про що свідчить, зокрема, подача до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заяви на оформлення права власності та одержання відповідного свідоцтва від 23.12.2003 р. про право власності Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на майновий комплекс санаторія по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв.м. Серії МК № 010008031, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна на вищевказане майно та про наявність підстав для їх задоволення.
Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що станом на день розгляду справи власником нерухомого майна, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. є Товариство з обмеженою відповідальністю «Патра», а власником нерухомого майна, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. є Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд», що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»№ 28992 (И-2011) від 15.06.2011 р.
В обґрунтування позову, прокурор посилається на положення ст. 216 Цивільного кодексу України та зазначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Разом з тим, суд відзначає, що права особи (в частині витребування майна), яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 Цивільного кодексу України (реституція по недійсному правочину), а можуть бути захищені, якщо є підстави, в силу положень статті 388 Цивільного кодексу України.
Положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Судом встановлено, що власником спірного майна, а саме -державою в особі органу уповноваженого управляти державним майном, яким виступає Фонд державного майна України, Закритому акціонерному товариству “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” -продавцю майна за спірним договором -таке майно у власність не передавалось, відтак -вибуло із володіння держави поза її волею.
Відповідачем 1 також не надано суду доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У випадку відчуження майна власником та існування наступних правочинів, за позовом такого власника може бути визнано недійсним лише перший правочин, з пред'явленням до кінцевого набувача віндикаційного позову.
В даному випадку, державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди, тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що не виключає можливість власника звертатися з вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна.
Укладення правочину щодо розпорядження державним майном без згоди держави в особі уповноваженого органу порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України, а вимога в цій частині не спрямована на проведення реституції, оскільки судом встановлені самодостатні підстави для витребування майна згідно ст. 388 Цивільного кодексу України, що не виключає можливості для висновку про її правомірність.
Судом відхиляється посилання відповідача 1 на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 р. у справі №137/7, яким на думку відповідача 1, встановлено законність набуття Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” права власності на наведене майно, з огляду на наступне.
За змістом частини 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
По-перше, суб'єктивний склад учасників справи №137/7 та даної справи не є тотожними, по-друге, наведене рішення містить не встановлені факти (дії, події), а оціночні судження суду щодо власника певного майна, по-третє, наведені оціночні судження не відповідають висновкам щодо застосування норм матеріального права в аналогічних правовідносинах, які містяться в постановах Верховного Суду України від 25.09.2007 р. у справі №3-2767к07 та від 16.09.2008 р. у справі №38/303, в яких Верховним Судом України зазначено, що майно, яке закріплювалося на праві безоплатного відання згідно постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. є державною власністю.
З огляду на все вищевикладене, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про правомірність вимог прокурора про витребування спірного майна у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Патра»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд».
Підсумовуючи вищевикладене, суд визнає позов заступника Прокурора міста Києва обґрунтованим та правомірним, що у сукупності із поважністю причин пропуску строку позовної давності та його відновленням судом, свідчить про наявність підстав для його задоволення у повному обсязі.
Витрати по сплаті державного мита відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених вимог.
Витрати на інформаційне технічне забезпечення судового процесу в силу положень ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-19 купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 1 714, 90 кв.м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві укладений 25.05.2004 р. між Закритим акціонерним товариством “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02583780) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кармен-Інвест” (03040, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 87, код ЄДРПОУ 31745327).
3. Визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою “А” загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою “В” загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою “Д” загальною площею 122, 20 кв.м.
4. Визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою “И” загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою “З” загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами “Г,Г” загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою “Б” загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою “Ж” загальною площею 426, 40 кв.м.
5. Витребувати у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Патра” (04210, м. Київ, вул. Тимошенка, 18, код ЄДРПОУ 23154071) нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою “А” загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою “В” загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою “Д” загальною площею 122, 20 кв.м.
6. Витребувати у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Укрсервісбуд” (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, код ЄДРПОУ 32244976) нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою “И” загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою “З” загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами “Г,Г” загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою “Б” загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою “Ж” загальною площею 426, 40 кв.м.
7. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02583780) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення в доход державного бюджету України 5 905, 00 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ять грн. 00 коп.) грн. -державного мита та 59, 00 (п'ятдесят грн. 00 коп.) грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
8. Сягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю “Кармен-Інвест” (03040, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 87, код ЄДРПОУ 31745327), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення в доход державного бюджету України 5 905, 00 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ять грн. 00 коп.) грн. - державного мита та 59, 00 (п'ятдесят грн. 00 коп.) грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Патра” (04210, м. Київ, вул. Тимошенка, 18, код ЄДРПОУ 23154071), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення в доход державного бюджету України 5 947, 50 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім грн. 50 коп.) грн. -державного мита та 59, 00 (п'ятдесят грн. 00 коп.) грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
10. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Укрсервісбуд” (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, код ЄДРПОУ 32244976), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення в доход державного бюджету України 5 947, 50 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім грн. 50 коп.) грн. -державного мита та 59, 00 (п'ятдесят грн. 00 коп.) грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
11. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пригунова А.Б. (головуюча)
Ягічева Н.І.
Івченко А.М.
Повне рішення складено: 10.10.2011 р.