Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303
< Список (При необходимости выбрать) >
< Список (При необходимости выбрать) >
03.10.2011Справа №5002-17/4047-2011
За заявою кредитора Управління ПФУ в м. Євпаторії
До боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат «Орбіта-1»
про порушення справи про банкрутство
Суддя В.І. Гайворонський
Від кредитора - ОСОБА_1., представник, довіреність б/н від 15.09.2011 р.
Від боржника - не з'явився
Кредитор звернувся до господарського суду АРК із заявою про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат «Орбіта-1» банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у зв'язку з наявністю заборгованості в сумі 14160,14 грн., у тому числі фінансових санкцій у розмірі 13968,32 грн. та внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування у розмірі 505,80 грн., остання звітність кредитору надана за липень 2008 року, виїздами спеціалістів кредиторів встановлено, що боржник за юридичною адресою відсутній.
Суд вважає, що провадження по справі підлягає припиненню, при цьому виходить з наступних обставин:
Згідно ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду.
В абзаці другому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 року № 15 зазначено, що до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.
Аналогічна позиція викладена у пункті 4.3 Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 04 червня 2004 року № 04-5/1193.
Вказана правова позиція, у тому числі при розгляді заяв в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», викладена в листі Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.07.2010 року № 5038-26798.
Вказана правова позиція також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України. (постанови Вищого господарського суду України від 26.02.2008 року по справі № 04-05/27-95-9Б, від 14 квітня 2010 року по справі № Б-21/51, від 14 вересня 2010 року по справі № Б38/30-10).
Згідно наданого кредитором розрахунку заборгованості має місце заборгованість, яка складається із штрафних санкцій у розмірі 13968,32 грн. та 505,80 грн. внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, заборгованість із внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування нічим не доведена.
Так, надані кредитором відомості щодо виконавчих проваджень стосуються лише штрафних санкцій (прийняті на підставі відповідних рішень кредитора).
Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, які надані зацікавленими особами.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що боржник має борг згідно вимог щодо його банкрутства відносно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Окрім цього, відсутні підстави вважати боржника неплатоспроможним, а вимоги безспірними, оскільки відсутні докази спрямування виконавчого документу щодо стягнення заборгованості по внесках на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до виконавчої служби, що також відповідає позиції Севастопольського апеляційного господарського суду (лист від 24.01.2011 року № 5038-3439) та практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.
Окрім цього, відповідно до ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” наявність лише боргу не є достатньою підставою для визнання боржника банкрутом.
Так, згідно ч. 1 ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Відсутність підприємницької діяльності кредитор обґрунтовує ненаданням йому звітності та встановлення його працівниками, що боржник не знаходиться за своєю юридичною адресою.
Однак, згідно зі статтею 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (частина друга), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (частина п'ята). Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А в статті 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка, що також відповідає п. 105 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство».
Вказана правова позиція відповідає також практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 12 листопада 2008 року по справі № 2-4/8999-2007, постанова Вищого господарського суду України від 12 листопада 2008 року по № 2-17/58-2007).
При цьому також необхідно відмітити, що згідно Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” не існує підстав вважати запис про внесення інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особою такою, що замінює запис про відсутність юридичної особи за своїм місцезнаходженням.
Також необхідно відмітити, що згідно Витягу із Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на цей час запису про відсутність підтвердження відомостей не існує.
Згідно довідки та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, запис щодо незнаходження боржника за своєю адресою відсутній.
Також необхідно відмітити, що відомості кредитора про те, що факт відсутності встановлений його працівниками також нічим не підтверджений.
Ч. 1 ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що підставою вважати боржника відсутнім є ненадання звітності протягом року не будь-яким установам, а лише органам ДПІ.
Однак, згідно наданої довідки Державної податкової інспекції в м. Євпаторії (від 26.08.2011 року № 4850/9/15-1) вказаний строк ненадання звітності ще не витік.
Іншими підставами заява кредитора не обґрунтовується.
При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі обґрунтовувати підстави вимог за зацікавлену особу, а також розглядати інші підстави вимог ніж ті, якими кредитор обгрутовує вимоги.
Окрім цього, розгляд підстав, якими заява не обгрунтовується буде грубим порушенням прав боржника, який вправі знати про підстави заяви, та заперечувати саме щодо таких підстав.
Також необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України заявник вправі змінити підставу заяви при розгляді справи в першій інстанції, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.
Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом та Господарським процесуальним Кодексом України, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань ВГСУ (Постанова від 16.11.2005 року по справі № 19/47 (05)-21/85 та Постанова ВГСУ від 17.05.2006 року по справі № 44/228б).
Окрім цього, частиною 2 статі 36 ГПК України передбачено, що письмові докази податься в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, копії документів, якими заява обґрунтовується, не засвідчені.
Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
При цьому також необхідно відмітити, що суд не є нотаріусом, та не повинен засвідчувати копії за сторону.
Більш того, ч. 2 ст. 36 ГПК України надання засвідчених копій покладається саме на сторону, а ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів, та доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом та Господарським процесуальним Кодексом України, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань ВГСУ (Постанова від 16.11.2005 року по справі № 19/47 (05)-21/85 та Постанова ВГСУ від 17.05.2006 року по справі № 44/228б).
Таким чином, у суду на цей час відсутні підстави для визнання боржника банкрутом, у зв'язку з чим провадження по справі підлягає припиненню по п. 1 - 1 ч. 1 статті 80 ГПК України, про що прямо вказується в п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство».
Таким чином, існує декілька обставин, кожна з яких є самостійною підставою для припинення провадження по справі.
Підстав для відшкодування (стягнення) судових витрат у даному випадку не існує.
По справі проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись п.1-1 ч. 1 ст. 80, ст. 86 ГПК України, суд -
Провадження по справі припинити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.