"19" жовтня 2011 р. Справа № 10/32пн
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,
суддівКостенко Т.Ф.,
Швеця В.О.
розглянувши матеріали
касаційної скаргиПрокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Краснолиманської міської ради
на постановуДонецького апеляційного господарського суду
від 03.08.2011 року
у справі господарського суду Донецької області
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Красний Лиман, Донецька обл.
доКраснолиманської міської ради Донецької області, м. Красний Лиман, Донецька обл.
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаОСОБА_2, м. Красний Лиман, Донецька обл.
провизнання права власності
за участю представників
прокуратури: Савицька О.В.,
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
третьої особи: не з'явився
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі за текстом -СПД ОСОБА_1) звернувся до господарського суду Донецької області (з урахуванням уточнених позовних вимог) з позовом до територіальної громади в особі Краснолиманської міської ради Донецької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.02.2011 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі: визнано право власності СПД ОСОБА_1 на комплекс літніх будиночків для відпочинку та об'єктів обслуговування (готельно-розважальний комплекс), які розташовано за адресою: АДРЕСА_1.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що спірні об'єкти збудовано на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, будь-які докази порушення прав інших осіб -відсутні, спірні будівлі відповідають діючим будівельним нормам та правилам, а тому вимоги позивача про визнання права власності є правомірними.
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, прокуратура Донецької області в інтересах держави в особі Краснолиманської міської ради звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Розпорядженням від 18.10.2011 року № 03.08-05/741 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Божок В.С. у відпустці та плановою відпусткою судді Полянського А.Г., сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді -Костенко Т.Ф., Швець В.О.
Позивачем та третьою особою відзивів на касаційну скаргу подано не було.
В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів -скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Позивача, відповідача та третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення прокурора, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій -скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішеннями Краснолиманської міської ради від 29.06.2006 року № 5/2-107 та від 01.11.2006 року № 5/6-279 громадянину ОСОБА_2 було надано дозвіл на підготовку матеріалів погодження та погоджено місце розташування земельної ділянки із земель запасу Краснолиманської міської ради з метою розміщення літніх будиночків для відпочинку в районі Голубих озер.
29.01.2007 року рішенням № 5/9-424 Краснолиманської міської ради було затверджено проект по землеустрою стосовно відводу земельної ділянки громадянину ОСОБА_2.
25.03.2008 року Краснолиманською міською радою та громадянином ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки № 28/08, який зареєстровано Краснолиманським районним відділом Донецької регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040815500025 від 02.04.2008 року.
Згідно з п. п. 1, 2, 8 вказаного Договору № 28/08 від 25.03.2008 року Краснолиманська міська рада надала, а громадянин ОСОБА_2 прийняв у строкове (49 років) платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий №1413300000:07:002:0891) загальною площею 1 га для розташування та обслуговування літніх будиночків для відпочинку.
Відповідно до акту приймання-передачі від 02.04.2008 року Краснолиманська міська рада передала, а громадянин ОСОБА_2 прийняв у користування вказану вище земельну ділянку.
З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2009 року між громадянином ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір суборенди земельної ділянки загальною площею 1 га для будівництва та обслуговування комплексу літніх будиночків та об'єктів обслуговування, яка знаходиться на території Краснолиманської міської ради (район "Голубі озера").
Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт на наданій в суборенду земельній ділянці було збудовано спірні об'єкти нерухомого майна.
За результатами технічної інвентаризації КП „Бюро технічної інвентаризації” м. Слов'янська складено технічний паспорт № 10-2000 станом на 15.10.2010 року, в якому відображено конструктивні елементи та технічні характеристики збудованого позивачем спірного нерухомого майна.
З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Таким законом є Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998 року № 161-XIV (із змінами і доповненнями), згідно ст. 8 якого орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Частиною 5 ст. 8 вказаного Закону встановлено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що договір суборенди від 15.04.2009 року не було зареєстровано Краснолиманським районним відділом Донецької регіональної філії Центру ДЗК, однак господарські суди попередніх інстанцій в порушення принципу повноти не надали належної оцінки вказаному факту.
Частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Отже, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання особі земельної ділянки в установленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
Проте, Договір суборенди від 15.04.2009 року не пройшов державної реєстрації, а тому судами не з'ясовано наявність саме у СПД ОСОБА_1 законного права для визнання права власності на спірне майно.
Крім того, відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
Таким чином, попередні судові інстанції мали дослідити питання відповідності збудованого нерухомого майна умовам договору, на підставі якого позивач користується земельною, зокрема, з'ясувати чи надавалась відповідна згода власника земельної ділянки для здійснення будівництва орендарем чи суборендарем.
Проте, матеріали справи не містять належних доказів такого погодження СПД ОСОБА_1 з Краснолиманською міською радою, так само як і відсутні докази врегулювання відносин щодо права власності на збудовані об'єкти нерухомого майна між орендарем та суборендарем.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що в силу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а такі факти порушення прав позивача відповідачем в матеріалах справи також відсутні.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що до участі у справі підлягають залученню відповідні органи державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, органи Державної архітектурно-будівельної інспекції як органи, на який законом покладено здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.
Таким чином, всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.
Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За таких обставин, касаційна скарга прокуратури Донецької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2011 року підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій -скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2011 року у справі № 10/32пн -скасувати.
3. Справу № 10/32пн направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді: Т.Ф. Костенко
В.О. Швець