01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.10.2011 № 40/240
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -дов.б/н від 23.06.2011 року,
від відповідача: ОСОБА_2 -дов. б/н від 10.01.2011 року, ОСОБА_3 -дов. б/н від 06.06.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м. Києва від 11.08.2011 року
у справі № 40/240 (суддя - Пукшин Л.Г.)
за позовом Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю
до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 834/05/2007
07.07.2011 року фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» про визнання недійсними п. п. 6.1.2, 12.4, 12.5, 12.6, 12.8 договору фінансового лізингу №834/05/2007 від 15.05.07 р.
Рішенням господарського суду м.Києва від 11.08.2011 року позивачу відмовлено в позові.
Посилаючись на норми ст.ст. 1, 32, 34, 179, 180 ГК України, ст.ст. 6, 15, 16, 215, 524, 533, 627, 628, 638 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав визнання недійсними спірних умов договору.
Не погодившись з прийнятим рішенням позивач, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю, через місцевий господарський суд подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2011року апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 04.10.2011 року.
У судовому засіданні 04.10.2011 року апелянт (позивач у справі) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач у судовому засіданні 04.10.2011 року та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апелянта, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
15.05.2007 між сторонами у справі укладено договір фінансового лізингу № 834/05/2007 (далі - договір фінансового лізингу), за умовами якого (п. 1 договору) лізингодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (відповідач у справі) зобов'язався придбати у свою власність Телескопічний навантажувач 541-79 у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу - фірмі «Т.М.М.» - товариству з обмеженою відповідальністю (позивач у справі) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти його на умовах даного договору (а.с.8).
Договором сторони визначили предмет договору - Телескопічний навантажувач 541-79 (п.1.1 договору), порядок його придбання (п. 2 договору), передачі (п. 3 договору), строк лізингу, строк дії договору (п. 4 договору), суму лізингових платежів та порядок розрахунків (п.6 договору), а також забезпечення виконання договору (п.8 договору), страхування майна, що є предметом лізингу (п.9 договору), умови використання, технічного обслуговування та ремонту техніки (п.10 договаору), права лізингодавця на проведення контролю використання майна, а також умови припинення права володіння та користування майном, підстави розірвання договору та вилучення майна (п.п.11-12 договору).
Договором передбачено момент переходу права власності на майно лізингоодержувачу (п. 13 договору), а також графік внесення платежів та умови корегування такого графіку (додаток № 1, № 7до договору) (а.с.16-18 ).
Договір було підписано та скріплено печатками юридичних осіб позивача та відповідача без жодних застережень, що свідчить про розуміння ними на момент укладення договору наслідків порушення виконання договірних зобов'язань.
Позивач, посилаючись на норми ст. 99 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 10, 533, 203, 217, 806 ЦК України, ст. ст. 292, 180 ГК України, ч.2 ст.1, п.2 ч.2 ст.11, ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», стверджує, що п.6.1.2. та п.п. 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. договору фінансового лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними. Апелянт зазначає, що у спірному договорі відсутня така істотна умова, як чітко визначена ціна.
На думку позивача, в результаті завищення лізингового платежу, безпідставно зростає, незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предмету лізингу, що свідчить про порушення позивачем вимог законодавства під час нарахування розміру лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмету лізингу. Позивач вважає, що умови п. 6.1.2. договору надають лізингодавцю односторонню неправомірну перевагу на отримання додаткової винагороди.
Позивач вважає, що пункти 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. договору не відповідають вимогам законодавства та порушують його права, оскільки таки умови спірного договору (в частині неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмету лізингу) суперечать ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав визнання недійсними перелічених умов договору з огляду на наступне.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В силу вимог ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору лізингу, згідно якого, в силу ст. 806 ЦК України, ст. 292 ГК України, одна сторона (лізингодавець) передає, або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності або було набуто ним у продавця відповідно до умов договору (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату. Даний договір може містити у собі елементи інших договорів, як то договору поставки, купівлі-продажу, найму, тощо.
Відносини між сторонами договору лізингу регулюються нормами ЦК України (§ 6 гл. 58), ГК України (§ 5 гл. 30) та Закону України «Про фінансовий лізинг», також і норми ЦК України та ГК України, які регулюють загальні положення про зобов'язання (ст.ст. 509-625 ЦК України, ст.ст. 173-178 ГК України), про договір, як домовленість сторін про певні умови (ст.ст.626-654 ЦК України, ст.ст. 179-188 ГК України).
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З вищенаведеного вбачається, що під лізинговими платежами сторони погодили платежі, які необхідно здійснити лізингоодержувачу за договором після сплати ним авансу і комісійної винагороди. До суми лізингових платежів не входять суми авансу і комісійної винагороди. Оплата зазначеної частини лізингових платежів сплачується лізингоодержувачем частинами щоквартально в порядку та розмірах, зазначених в графіку платежів.
За умовами п.п. 2.1,2.6 договору майно придбається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг. При цьому, лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця.
Предметом лізингу за даним договором є майно визначене сторонами в п. 1. договору.
Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 81 691,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 13 615,17 «у.о.», виражена у гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 6.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (додаток № 1 до договору) по Курсу1 та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по Курсу1. Отже, твердження позивача, що сторонами не визначено такої істотної умови як ціна договору є помилковим.
Договором сторони погодили (п. 6.1.договору), що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. договору.
В тексті договору сторони визначили таки поняття, як: Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 20.07.2007; Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору (п.6.1.1. договору).
Відповідно до п. 6.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується з врахуванням Курсу 2. При цьому, договором сторони чітко визначили порядок визначення лізингових платежів та порядок проведення розрахунків (п.6 договору, додатки №1, 7 до договору).
Таким чином, здійснення конвертації на умовах п. 6.1.2. договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в «у.е.» по Курсу 2 в гривню у відповідності до курсових коливань не призводить до зміни вартості предмета лізингу .
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що згідно умов спірного договору сторонами було погоджено чіткий порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків, таким чином момент коригування лізингового платежу пов'язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.
Згідно Постанови Кабінету міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 № 1998 формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці, однак, під час формування цін обґрунтованим є врахування витрат у доларовому еквіваленті в частині імпортної складової структури ціни.
Постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 № 34, валюта євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група) ( п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів).
Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування вказаною постановою чи іншими нормами законодавства не передбачено.
Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.
З огляду на приписи ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, але грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до Євро, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
У відповідності до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом .
Таким чином, положення договору фінансового лізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.
Згідно п. 12.4. договору вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов'язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.
Відповідно до п. 12.5. договору якщо порушення зобов'язань, що стали підставою для вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.
Згідно п. 12.6. договору отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов'язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов'язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.
Згідно п. 12.8. договору в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених в п. 13.1. договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати будь-яких компенсацій.
Твердження позивача, що вище перелічені пункти п.п.12.4., 12.5., 12.6., 12.8. договору фінансового лізингу суперечать чинному законодавству, спростовується наступним.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.
Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Згідно п. 3, 4 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Згідно Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання пунктів 6.1.2., 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. договору фінансового лізингу № 834/05/2007 від 15.05.2007 недійсними.
За даних обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі № 40/240 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита за розгляд справи в апеляційній інстанції покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 та 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м. Києва від 11.08.2011 року у справі № 40/240 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі № 40/240 залишити без змін.
3. Справу № 40/240 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя
Судді