01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.09.2011 № 41/122
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів:
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_1 - юрист
Від відповідача: ОСОБА_2 - юрист
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 17.06.2011
у справі № 41/122 (Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»
про визнання недійсними умов договору та визнання права власності
Товариство з обмеженою відповідальністю «Селищанське» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» про визнання недійсними умов договору та визнання права власності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 у справі № 41/122 у позові відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи.
Апелянт зазначає, що умовами пункту 3.9. додатку № 4 до Договорів фінансового лізингу встановлений порядок сплати додаткової суми, що зазначена цим пунктом, як винагорода, а не як відшкодування витрат відповідача. При цьому мова іде саме про сплату додаткової суми, а не зміни суми винагороди лізингодавця, що вже входить до складу лізингових платежів, оскільки, як вбачається з наведеного пункту, сума винагороди, що сплачується відповідно до нього, розраховується окремо і не включає суму винагороди лізингоотримувача. Отже будь-які посилання на те, що відповідно до пункту 3.9. Загальних умов коригується сума винагороди лізингоотримувача, що входить до складу лізингових платежів відповідно до пункту 3.1.2. Договорів, спростовується змістом наведеного вище пунктом 3.9. Загальних умов фінансового лізингу.
Позивач стверджує, що закон надає сторонам договору фінансового лізингу право самостійно обрати складові лізингових платежів. Відповідно до пункту 3.1. кожного з договорів фінансового лізингу між позивачем та відповідачем лізинговий платіж складається лише з двох складових: суми, яка відшкодовує вартість предмета лізингу та винагороди лізингодавця. Про включення будь-яких інших сум до складу лізингового платежу сторони не домовлялися.
Отже, сума, що сплачується позивачем відповідачу згідно з пунктом 3.9. Загальних умов фінансового лізингу, є такою, що не передбачена договором та стягненню з позивача не підлягає.
На підставі викладеного апелянт вважає, що висновок Господарського суду міста Києва про відповідність пункту 3.9. основних умов фінансового лізингу положенням частини 2 статті 16 Закону України « Про фінансовий лізинг» таким, що не відповідає дійсності, та зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права.
13.09.2011 представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заявляє про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2011 без змін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про:
- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-129/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Селищанське»;
- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-130/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Селищанське»;
- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-131/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Селищанське»;
- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-132/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Селищанське»;
- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Селищанське»;
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське» на зернозбиральний комбайн CLAAS «MEGA 360 автоконтур», 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-129/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське»на зернозбиральний комбайн CLAAS «MEGA 360 автоконтур», 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-130/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське» на жатку зернову С-660, 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-131/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське» на жатку зернову С-660, 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-132/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське» на транспортні візки для транспортування жатки зернової С-660, 2008 року випуску в кількості двох одиниць, що є предметом лізингу за договором № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року.
11.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селищанське» (лізингоодержувачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (лізингодавцем) було укладено Договори фінансового лізингу № 01-129/08-обл, № 01-130/08-обл, № 01-131/08-обл, № 01-132/08-обл та № 01-133/08-обл (надалі -Договори).
Відповідно до пункту 1.1. вказаних Договорів Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» зобов'язався набути у свою власність і передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Селищанське» на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в Специфікації (додаток № 2 до договору) для підприємницьких цілей лізингоодержувача на визначений строк за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договорів сторони погодили, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає:
- суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу;
- винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Сторони у пункті 7.2. Договорів погодили, що всі додатки (Додатки № 1 - Графік сплати лізингових платежів, Додаток № 2 - Специфікація і умови передачі предметів лізингу, Додатки № 3 - Довідка про технічний стан предмету лізингу, Додаток № 4 - Загальні умови фінансового лізингу) до Договору є його невід'ємними частинами.
Як передбачено пунктом 3.5 Загальних умов фінансового лізингу якщо передача предмета лізингу відбулася до п'ятнадцятого числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного п'ятого числа, інакше, чергові лізингові платежі сплачуються кожного двадцятого числа місяця.
У відповідності до пункту 3.6 Загальних умов фінансового лізингу лізингоодержувач, не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно пункту 3.5. Загальних умов, зобов'язаний сплатити винагороду, яка визначається виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.
При цьому пунктом 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначено, що на дату сплати, визначену пунктом 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та Загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = Sо * k -Sо, де
Sо - сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати;
k - коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п'ять) календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу згідно п. 3.5. Загальних умов, та збільшеного на 0,59% (нуль цілих п'ятдесят дев'ять сотих) відсотка, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ «УкрСиббанк» (надалі - Банк), по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмета лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується.
Якщо курс гривні до долара США, за яким Банк по дорученню лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш як на 1 (один) відсоток курс гривні до долару США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.
Пунктом 3.11. Загальних умов фінансового лізингу сторони погодили, що в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування винагороди за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від загальної вартості предмета лізингу, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому розмір винагороди збільшується на суму ПДВ, нарахованому на такий об'єкт оподаткування.
Згідно з частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, а до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки.
Пунктом 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує проти його дійсності на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Нормами пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
У відповідності до статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про необхідність скасування спірних норм Договорів, оскільки сторонами було досягнуто згоди відносно всіх істотних умов, текстів вказаних Договорів, додаткових угод, що підтверджується підписами представників сторін та печатками сторін.
Згідно з ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (стаття 632 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Статтею 1 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що офіційним курсом валюти вважається курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави.
Нормами частин 1 -3 ст. 189 Господарського кодексу України закріплено, що ціна (тариф) у цьому кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
У відповідності до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Як закріплено нормами статті 191 Господарського кодексу України державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін. А також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Нормами частини 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Спростовуючи доводи апелянта про те, що сторони не домовлялися про включення будь-яких інших сум до складу лізингового платежу крім суми, яка відшкодовує вартість предмета лізингу та винагороди лізингодавця колегія суддів повторно зазначає, що сторони погодили умови Договорів та додатків до них, якими передбачено корегування лізингових платежів на V1, також колегія суддів зазначає, що коригування встановленого договором розміру винагороди залежно від обумовлених сторонами чинників не заборонене законом, а отже, якщо сторони погодили такі умови в договорі, підстав для визнання додатків № 4 до Договорів фінансового лізингу № 01-129/08-обл, № 01-130/08-обл, № 01-131/08-обл № 01-132/08-обл, № 01-133/08-обл від 11.06.2008 недійсними в цій частині колегією суддів не вбачається.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Сторони в пункті 10.2. Загальних умов фінансового лізингу погодили, що не раніше дати передостаннього чергового лізингового платежу згідно Графіку, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі всіх лізингових платежів за цим Договором, сплаті комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків (за їх наявності) відповідно до умов Договору (що підтверджується підписанням сторонами Акту звірки взаєморозрахунків), підписується Акт приймання-передачі предмета лізингу у власність, згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.
Згідно з пунктом 10.3 Загальних умов фінансового лізингу якщо в результаті порушення лізингоодержувачем умов цього Договору лізингоодержувач має прострочену заборгованість за лізинговими платежами на час викупу предмета лізингу, не сплатив комісії, штрафні санкції або не відшкодував збитки (у випадках та розмірах передбачених Договором та чинним законодавством України), лізингоодержувач не має права придбати у власність (викупити) предмет лізингу на умовах, передбачених цим Договором, до повної сплати цієї заборгованості.
Оскільки апелянтом не надано доказів сплати в повному обсязі лізингових платежів у порядку та терміни, визначені сторонами, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта про визнання права власності на предмет Договорів лізингу,у зв'язку з чим останні задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 у справі № 41/122 залишити без змін.
Матеріали справи № 41/122 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді