01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.10.2011 № 42/201
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 04.10.2011 року по справі № 42/201 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт», м. Київ на рішення господарського суду м. Києва від 02.08.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 15.08.2011 року) у справі № 42/201 (суддя - Паламар П.І.)
за позовом малого приватного підприємства «Феон», м. Київ
до публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»,
м. Київ
про: стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання
боржником грошового зобов'язання, ціна позову 183 566,03 грн.
До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося мале приватне підприємство «Феон», м. Київ до публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт», м. Київ про стягнення заборгованості в розмірі 183 566,03 грн., з яких 153 425,45 грн. боргу, 10 127,52 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 3 248,04 грн. 3% річних з простроченої суми, 16 765,01 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2011 року позов задоволено: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 153 425,45 грн. боргу, 10 127,52 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 3 248,04 грн. 3% річних з простроченої суми, 16 765,01 грн. пені, 1 835,66 грн. витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт», м. Київ звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва частково, а саме в частині задоволення позову у вказаному розмірі.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом невірно застосовано період, за яким нараховувалася пеня, 3 % річних та індекс інфляції. Тобто, відповідач вважає, що періодом виникнення права нарахування штрафних санкцій є момент останньої проплати 08.12.2010 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року по справі № 42/201 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 04.10.2011 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце перегляду рішення місцевого суду повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (в матеріалах справи). До того ж представник позивача не скористався своїм правом, визначеним ст. 96 ГПК України щодо подання заперечення на апеляційну скаргу, відсутність якого не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи наявність необхідних документів для розгляду справи в матеріалах справи та врахувавши думку представника відповідача щодо розгляду апеляційної скарги за відсутністю представника позивача, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про перегляд рішення місцевого господарського суду за відсутності представника позивача.
Представник відповідача подав додаткові пояснення до апеляційної скарги, які підлягають залученню до матеріалів справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2011 року по справі № 42/201 - частковому скасуванню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Отже, колегія апеляційного господарського суду на підставі зазначених вище норм закону, вважає за необхідне переглянути рішення в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23 вересня 2010 року між МПП «Феон» (постачальник) та ВАТ «Київський річковий порт» укладено договір поставки товару № 23/09/10-Ф-К. відповідно до умов договору, зокрема п. 2.1, постачальник продає, а покупець купує дизельне паливо по відповідній ціні на нафтопродукти на день продажу товару, яка відображається в специфікації до даного договору, в кількості відповідно до поданої заявки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу згідно видаткової накладної № РН-0299 від 23.09.2010 року дизельне пальне в кількості 34 500,00 л на загальну суму 211 140,00 грн. (в т. ч. ПДВ в сумі 35 190,00 грн.), що отримане уповноваженим представником відповідача Нечипорук Т.І., що діяла на підставі довіреності серії КРП № 309 від 29.09.2010 року, що також не заперечується відповідачем (а.с. 24-25).
Згідно п. 5.3. договору, покупець здійснює 100% оплату вартості товару по кожній окремо поданій заявці на підставі рахунку-фактури на оплату протягом 7 банківських днів з моменту отримання товару.
Виконуючи обов'язок по оплаті товару, відповідач частково оплатив боргу в сумі 20 140,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3301 від 08.10.2010 року на суму 5 140,00 грн., № 3358 від 13.10.2010 року на суму 5 000,00 грн., № 3416 від 19.10.2010 року на суму 5 000,00 грн., № 3476 від 22.10.2010 року на суму 5 000,00 грн. (а.с. 49-52).
08.12.2010 року між позивачем, відповідачем та ТОВ «Гідрошляхбуд» було укладено договір № 14-188/10 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого позивач отримав замість відповідача право вимоги сплати коштів від ТОВ «Гідрошляхбуд» та відповідно часткова оплата боргу відповідача за договором № 23/09/10-Ф-К від 23.09.2010 року зменшило в загальній сумі борг останнього на 37 574,55 грн.
Таким чином, позивач звернувся до місцевого суду з проханням стягнути з відповідача борг в сумі 153 425,45 грн., що також не заперечується відповідачем (а.с. 31).
Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем не надано, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду.
Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 153 425,45 грн. є обґрунтованими, і тому правомірно задоволені.
До того ж, позивач просить сягнути з відповідача за період з 09.10.2010 року по 31.05.2011 року пеню в сумі 16 765,02 грн., 3 % річних в сумі 3 248,04 грн. та інфляційні в розмірі 10 127,52 грн.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом апеляційної інстанції та місцевим господарським судом встановлено, що покупець здійснює 100% оплату вартості товару по кожній окремо поданій заявці на підставі рахунку-фактури на оплату протягом 7 банківських днів з моменту отримання товару.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено та доведено матеріалами справи, що відповідачем товар отримано 29.09.2010 року, та, як зазначає позивач, останній термін сплати за отриманий товар спливає 09.10.2010 року, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Враховуючи зазначені умови договору, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у випадку невиконання відповідачем обов'язку по сплаті до 09.10.2010 року, оплата ним боргу після цього строку вважатиметься такою, що здійснена з простроченням. В зв'язку з цим, колегія апеляційного суду вважає помилковим твердження скаржника, що період прострочення починається з моменту останньої оплати 37 574,55 грн., яка була в грудні місяці 2010 року ТОВ «Гідрошляхбуд».
Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України регламентовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 6.1 договору в разі неналежного здійснення покупцем зобов'язань по оплаті відповідно до п.5.3. договору, покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період, за який нараховується пеня) від вартості неоплаченого або несвоєчасного оплаченого товару за кожний день прострочення.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач за прострочення строків сплати грошових коштів за поставлений товар, керуючись п. 6.1 договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 16 765,02 грн. за період з 09.10.2010 року по 31.05.2011 року.
Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий господарський суд, не врахувавши норми чинного законодавства з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України задовольнив вимоги щодо стягнення пені в повному обсязі, з чим не погоджується суд апеляційної інстанції.
Так, здійснивши перерахунок пені відповідно до сум, проплачених відповідачем за період до 22.10.2010 року та врахувавши положення ст. 232 ГК України щодо періоду нарахування пені, колегія апеляційного суду прийшла до висновку, що пеня підлягає задоволенню частково в сумі 12 817,39 грн., внаслідок цього рішення в цій частині слід скасувати частково.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3 248,04 грн. та 10 127,52 грн. - інфляційних втрат.
Суд першої інстанції погодився із розрахунком позивача та задовольнив позов в цій частині в повному розмірі.
Колегія апеляційного господарського суду, врахувавши часткові проплати відповідачем суми заборгованості, зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 3 159,39 грн. та інфляційних втрат згідно розрахунку позивача в сумі 10 127,52 грн.
Таким чином, колегія апеляційного суду прийшла до висновку про задоволення позову частково.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2011 року у справі № 42/201 - частковому скасуванню.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2011 року у справі № 42/201 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2010 року у справі № 42/201 скасувати частково. Прийняти нове рішення:
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70 код 03150071) на користь малого приватного підприємства «Феон» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова,1 код 21634795) 12 817,39 грн. пені, 3 159,39 грн. 3% річних, 1 795,29 грн. державного мита та 230,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позовних вимог в задоволенні відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2011 року залишити без змін.
3. Стягнути з малого приватного підприємства «Феон» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова,1 код 21634795) на користь публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70 код 03150071) 51,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги
4. Видати накази.
5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 42/201 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді
07.10.11 (відправлено)