01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.09.2011 № 3/187
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Нєсвєтову Н.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;
від відповідача: Чайковський Я.В. - за довіреністю
розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2011року
у справі № 3/187 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 у справі №3/187 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Скаржник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що не можуть бути визнані як прийнятні положення п.7.1.2 спірного Договору відносно платежів, встановлення яких ч.2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносить до істотних умов. Так, як було встановлено сторонами, незважаючи на укладання Договору та додаткових угод до нього, не змінювалась складова лізингового платежу з відшкодування частини вартості предмету лізингу визначена за формулою, в якій, окрім власне елементу з відшкодування частини вартості майна, визначеної в «у.е.», застосовуються і певні змінювані коефіцієнти, спрямовані на збільшення суми платежу.
При винесенні оскаржуваного рішення порушено ч.2 ст. 1, п.2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України, ст.292 Господарського кодексу України.
Крім того, на думку позивача, він не набуває права власності на майно у випадку його повернення, тому принаймні, має право на повернення частково сплачених коштів в рахунок відшкодування вартості майна. Відповідно, пункти 13.4, 13.5, 13.6. 13.8 спірного Договору не відповідають вимогам законодавства.
У відзиві відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує.
Ухвалою від 02.09.2011р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 28.09.2011р.
В судове засідання 28.09.2011 представники сторін з'явилися.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
До господарського суду міста Києва звернулася з позовом Фірма «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» про визнання пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу №1287/04/2008 від 11.04.2008р. недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у спірному договорі відсутня така істотна умова договору як ціна.
Згідно п. 2.3. договору вартість переданого майна становить 680 000,00 у. е виражена в гривнях, тобто договором прямо встановлено, що вартість майна знаходиться своє відображена в гривневому еквіваленті та не може змінюватись, оскільки купівля предмету лізингу відбувалась в національній валюті за фіксованою ціною.
Між тим вартість предмету лізингу згідно видаткових накладних визначена сумою 5 423 745,46 грн. і зобов'язання сторін щодо набуття відповідачем майна саме за такою вартістю були припинені в порядку ст. 599 ЦК України належним виконанням з боку позивача.
В свою чергу ч. 3 ст. 632 цього кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що зі свого боку дозволяє позивачу констатувати незмінюваність впродовж всього періоду лізингових правовідносин вартості предмету лізингу для лізингодавця. Чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця - гривня, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Позивач, також, вказує на те, що аналіз положення ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» дозволяє стверджувати, що такий складовий елемент лізингових платежів як відшкодування вартості частини майна за своєю природою визначається саме розміром витрат лізингодавця з придбання предмету лізингу (згідно видаткової накладної №РН-0000140 від 12.05.2008), що у повній мірі узгоджується із визначенням терміну «вартість предмету лізингу», приведеним в розділі 2 договору, а отже у разі незмінюваності таких витрат розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних коефіцієнтів, курсів валют і постійно збільшуватися в перебігу дії договору фінансового лізингу.
Позивач вважає, що різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого в гривнях та сума платежу, який відноситься в погашення вартості майна вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця. Тобто умовами договору чітко розмежовується складові лізингового платежу, а саме: комісія лізингодавця як різниця зазначена вище, яка розраховується за Курсом 2 та відшкодування вартості предмету лізингу, який відповідно до умов договору розраховується за Курсом 1. Складова частина лізингового платежу зазначена в Графі 4 договору, а саме відшкодування частини вартості предмету лізингу є погодженою у конкретному розмірі Курсу 1 «у.е.» та не може залежати від курсу іноземної валюти на день платежу. Вважає, що здійснення конвертації відповідачем на умовах спірного п. 7.1.2. договору сум відшкодування вартості предмет лізингу, виражених в «у.е.» по Курсу 2, в гривню - валюту платежу -зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.
В результаті завищення лізингового платежу, безпідставно зростає, незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предмету лізингу, що свідчить про порушення позивачем вимог законодавства під час нарахування розміру лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмету лізингу. вважає, що п. 7.1.2. договору встановлення надання односторонньої неправомірної переваги лізингодавцю на отримання додаткової винагороди, так як положення цього пункту застосовуються лише у разі збільшення курсу іноземної валюти та не передбачає зменшення сплати у разі зменшення курсу та не встановлює максимального значення коефіцієнту для обчислення. Вважає, що пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору не відповідають вимогам законодавства та порушують права позивача виходячи, оскільки умови спірного договору в частині положень про неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмету лізингу, суперечать ст. 1212 Цивільного кодексу України. З цього слідує, що позивач не набуває права власності на майно у випадку його повернення, тому принаймні, має право на повернення частково сплачених в рахунок відшкодування вартості майна коштів.
11.04.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №1287/04/2008 (далі - Договір).
Згідно п. 1 Договору, лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації: Тип: Вантажний автомобіль; Марка, модель: Шасі МАN TGA 41.400 8 х 4 ВВ (п'ять одиниць); № шасі : буде встановлений в акті здачі-приймання майна; Рік випуску: 2008 р.;Пробіг на момент придбання до 300 км.; Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 11.04.2008; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу (відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.
Так, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що п. 7.1.2. та пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними.
Колегія суддів повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції про відмову у позові з наступних підстав.
Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Відповідно статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:
- предмет лізингу;
- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
- розмір лізингових платежів;
- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Так, згідно п. 2.1. Договору майно придбається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі - продажу для подальшої передачі його в лізинг.
Відповідно до п. 2.6 Договору лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця.
Предметом лізингу за даним договором є майно визначене сторонами в п. 1. Договору.
Відповідно до п. 2.3. Договору вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 680 000,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 113 333,33 «у.о.», виражена у гривнях України.
Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 7.4. Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (додаток № 1 до договору) по Курсу 1 та викупну вартість, зазначену в додатку №1 до Договору по Курсу 1.
Сторонами вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів в погашення майна та його викупну вартість погоджено в додатку №1 - Графік (із змінами), який є невід'ємною частиною договору, тому помилковим є твердження позивача, що сторонами не досягнуто такої істотної умови як ціна договору.
В п. 7.1. Договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 7.1.1. Договору.
Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:
- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 21.04.2008;
- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток №1) до даного Договору.
Згідно п. 7.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.» згідно Графи 3 додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в Графі 4 додатка №1 та Курсу 1.
Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях вважається комісією лізингодавця.
В разі якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту менше або дорівнює добутку відповідної суми в «у.е.» зазначеної в Графі 4 додатку №1 на відповідну дату та Курсу1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в «у.е.» зазначеної в Графі 4 додатку №1 на відповідну дату і Курсу 1 та 20,00 грн.
При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.е.»зазначеної в Графі 4 додватку №1 і Курсу 1. а різниця - в комісію лізингодавця.
Сторони домовились що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 3-го періоду (-ів) починая з 1 - го періоду збільшується на 1/3 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.
Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 додатку № 1 даного Договору.
Таким чином, Договором фінансового лізингу сторонами було погоджено специфічний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків, таким чином момент коригування лізингового платежу чітко пов'язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.
Щодо твердження позивача, що здійснення конвертації на умовах п. 7.1.2. Договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в «у.е.» по Курсу 2 в гривню у відповідності до курсових коливань призводить до зміни вартості предмета лізингу за Договором колегія зазначає наступне.
Відповідно ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долару США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.
Відповідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).
В п. 1 Постанови Кабінету міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін»від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 №34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).
Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства, не передбачено.
Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.
Таким чином, положення Договору фінансового лізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.
Зокрема колегія зазначає, що умовами п. 7.1.2. Договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, яка визначена як сума, що сплачується в погашення вартості майна, що виражена у гривнях та розраховується на Курс1 - станом на 21.04.2008р., а отже, умовами п. 7.1.2. Договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, виражена у гривнях розраховується на Курс 1 - станом на 21.04.2008р., та є сумою, що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна.
Враховуючи наведене, посилання позивача на поступове зростання вартості майна переданого в лізинг є помилковим.
Відповідно п. 13.4. Договору вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов'язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.
Згідно п. 13.5. договору якщо порушення зобов'язань, що стали підставою для вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.
Пунктом 13.6. Договору передбачено, що отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов'язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов'язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.
Згідно п. 13.8. Договору в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених в п. 13.1. Договору лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь - яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати яких - небудь компенсацій.
Пункт 13.1. Договору містить перелік підстав з яких права лізингоодержувача на володіння та користування майном можуть бути припинення лізингодавцем в односторонньому порядку.
Щодо доводів позивача, що дані пункти Договору суперечать чинному законодавству колегія зазначає наступне.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 - ти днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.
Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 - ти днів.
Згідно п. 3, 4 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Отже, умови вищезазначених спірних пунктів Договору не суперечать вимогам чинного законодавства України.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Колегія, також зазначає, що лізингові платежі, що сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця не можуть бути безпідставно набутими, оскільки сплачуються на підставі умов договору, який не передбачає їх повернення в разі розірвання договору.
Так, позивач підписував Договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов'язань.
При підписанні Договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним цього договору виникли у лізингоодержувача більш чим через два роки після його укладення.
Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підписуючи редакцію Договору фінансового лізингу позивач фактично погодився з передбаченими цим Договором умовами.
Позивач на момент укладення Договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що правові підстави для визнання пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору фінансового лізингу №1287/04/2008 від 11.04.2008р. недійсними відсутні.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів (в розумінні ст. 32 ГПК України) того, що оспорюваний Договір був укладений з порушенням норм ст. 203 ЦК України, існування інших підстав недійсності Договору фінансового лізингу №1287/04/2008 від 11.04.2008р. не надано та судом не встановлено, а тому колегія суддів дійшла висновку, про відсутність правових підстав для визнання спірного Договору недійсним.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо відмови у позові, оскільки у розгляді даної справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального і процесуального права і прийнято обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 у справі №3/187 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 у справі №3/187 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю - без задоволення.
2.Матеріали справи №3/187 повернути до Господарського суду міста Києва.
3.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді