01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.09.2011 № 32/154
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів:
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 21.09.2011 року
розглянувши апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Соцбудівництво» на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року
у справі № 32/154 (суддя Чебикіна С.О.)
за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2008 року,
за позовом обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Соцбудівництво»
до 1. Київської міської ради
2. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року заяву Генеральної прокуратури України про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2008 у справі № 32/154 за нововиявленими обставинами у справі за позовом обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Соцбудівництво» до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) - задоволено. Рішення господарського суду міста Києва № 32/154 від 04.04.2008 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 04.08.2011 року ОКЖК «Соцбудівництво» звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить зазначене рішення господарського суду міста Києва скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити заступнику Генерального прокурора України в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 04.04.2008 року у справі № 32/154, рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2008 року у справі № 32/154 - залишити без змін. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 02.09.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
В судовому засіданні представник скаржника надав суду свої пояснення по справі в яких апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, яким відмовити заступнику Генерального прокурора України в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2008 року.
Прокурор та представник Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) у судовому засіданні заперечили проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2010 року по справі № 32/154 - без змін. Представник Київської міської ради також надав суду свої пояснення та вказав, що при вирішенні даної справи покладається на розсуд суду.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року прийняте за результатом перегляду рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2008 року у справі №32/154 за нововиявленими обставинами в порядку ст. 112 ГПК України.
Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.
Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; 5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Згідно з п. 1.1 - п. 1.3 роз'яснення Президії ВГСУ №04-5/563 від 21.05.2002 року «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
На підставі статті 112 ГПК судове рішення може бути переглянуто за двох умов: істотність нововиявлених обставин для вирішення спору і виявлення їх після прийняття судового рішення по справі.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.
Не можуть вважатись нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без зміни.
При цьому, не можуть бути визнані нововиявленими нові тобто такі, що виникли чи змінилися після встановлення рішення, обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.
Крім того, відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 1 «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили» (в редакції від 25.05.1998 року), як нововиявлені можуть розглядатися обставини, що обгрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення рішення, ухвали, постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд.
Таким чином, за змістом норм чинного господарського процесуального законодавства нововиявленими є обставини (факти), які існували на момент розгляду справи судом, мають істотне значення для правильного вирішення даної конкретної справи (якщо ця обставина була б відома суду під час вирішення справи, то вона обов'язково вплинула б на остаточні висновки суду), не були і не могли бути відомі особі, яка заявила про це, та суду, що розглядав справу.
Так, рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2008 року у справі № 32/154 задоволено позов обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Соцбудівництво» до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.
Скасовуючи за результатом перегляду своє рішення від 04.04.2008 року у справі № 32/154 та відмовляючи в позові, господарський суд міста Києва в якості нововиявленої обставини визначив те, що рішенням господарського суду міста Києві від 21.04.2011 року у справі № 13/82 визнано недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 року № 343/3177, яким позивачу передано в оренду земельну ділянку для реакреаційних цілей та благоустрою території на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва та яке було підставою для прийняття судом рішення про задоволення позову у даній справі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із тим, що вказані вище обставини є нововиявленими в розумінні ст. 112 ГПК України, оскільки вони не були відомі Генеральній прокуратурі України на момент розгляду справи.
Зазначене підтверджується матеріалами справи, з яких вбачається, що відповідно до ст. 121 Конституції України, ст.ст. 36-1, 37 ЗУ «Про прокуратуру» Генеральна прокуратура України в інтересах держави в особі територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради вступила в справу у липні 2011 року (а.с. 2-5, 30-31, т. 2), тобто після прийняття судом рішення від 04.04.2008 року у справі № 32/154.
Окрім цього, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Приписи ст. ст. 13, 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.
Статтею 9 Земельного кодексу України, з врахуванням пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок у користування на території міста Києва віднесено до компетенції Київської міської ради.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 5 статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з ч. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).
Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».
Пунктом 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
На переконання судової колегії, оскільки рішенням господарського суду міста Києві від 21.04.2011 року у справі № 13/82 визнано недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 року № 343/3177, яким позивачу передано в оренду земельну ділянку для реакреаційних цілей та благоустрою території на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, тому обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Соцбудівництво» не набув права оренди на вказану земельну ділянку, а відтак позовні вимоги про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки є безпідставними, а тому вказана обставина є підставою для відмови в позові.
З огляду на зазначене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у господарського суду міста Києва були правомірні підстави скасовувати своє рішення від 04.04.2008 року у справі № 32/154 за нововиявленими обставинами.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Соцбудівництво» без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, 112-114 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Соцбудівництво» на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року у справі № 32/154 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2011 року у справі № 32/154 залишити без змін.
3. Справу № 32/154 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді