Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" жовтня 2011 р. Справа № 5023/6745/11
вх. № 6745/11
Суддя господарського суду Лаврова Л.С.
при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_2 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_3, м. Харків 3-я особа < Текст >
до ФОП ОСОБА_2, м. Харків 3-я особа < Текст >
про стягнення коштів
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ( позивач) просить суд стягнути Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( відповідача) суму основного боргу 196246,28 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами 117449,55 грн., 3 % річних- 10939,33 грн., інфляційні втрати 36304,17 грн., судові витрати.
Відповідач визнає суму основного боргу та вважає що останній став боржником у зв*язку з шахрайскими діяннями своїх працедавців.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 20.09.11 року по 03.10.11 року до 9 год.30 хв.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, відповідача , господарським судом встановлено наступне, що 15.07.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки за № 15/07 (а.с.18-20).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до предмету договору позивач зобов*язався передати у зумовлені строки другій стороні- товар, а відповідач прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму ( п.1.1 договору).Ціна на товари ,що постачаються позивачем, є вільними відпускними і вказуються у прайс-листку позивача. У відповідності до п. 7.1 договору, відповідач зобов*язався сплатити поставлений товар не пізніше 14 календарних дні з дати поставки товару позивачем. Оплата здійснюється відповідачем на підсатві даного договору та накладної, за якою передавався товар, або на підставі рахунку. В разі прострочення відповідачем оплати товару позивач має право вимагати, а відповідач зобов*язаний сплати проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,7 % за кожний день,які нараховуються на суму заборогованності відповідача за весь період користування ним грошовими коштами,які належать до сплати позивачу.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу на підставі видаткових накладних товар , а саме: РН-000132 від 11.09.2009 року на суму 5700,20 грн. ( а.с.21),, РН-000124 від 07.08.2009 року на суму 4617,58 грн. ( а.с.22), РН-000125 від 07.08.2009 року на суму 2446,60 грн. ( а.с.23), РН-000109 від 24.07.2009 року на суму 17557,84 грн.( а.с.24), РН-000122 від 28.07.2009 року на суму 8084,80 грн. ( а.с.25), РН-000126 від 07.08.2009 року на суму 4631,44 грн. ( а.с.26), РН-000134 від 21.09.2009 року на суму 135084,32 грн. ( а.с.27), РН-000128 від 18.08.2009 року на суму 18123,50 грн. ( а.с.28) всього на суму 196246,28 грн.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов"язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.
Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене та те, що сума заборгованості відповідачем не сплачена, відповідач не надав на вимогу суду докази своєчасного виконання своїх зобов'язань. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 196 246,28 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 117449,55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно із статтею 536 вказаного вище Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як свідчать матеріали справи в договорі поставки №15/07 від 15.07.2009 року передбачено можливості стягнення та розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.(п.8.4 договору) у розмірі ) 0,7 % за кожний день,які нараховуються на суму заборгованості відповідача за весь час користування ним грошовими коштами.які належить до сплати позивачу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині 117 449,55 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків річних, що становить в сумі 10939.33 грн. та інфляційних в сумі 36304,17 грн., підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв"язку з чим підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 536, 554, 610, 611, ч.2 ст 625, ч.1 ст. 626, 712, ч. 1 ст. Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 15, 17, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 78, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
< Текст >
Позовні вимоги задовільнити .
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, іпн НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 п/р НОМЕР_2 в ВАТ "Мегабанке" МФО 351629 іпн НОМЕР_3) суму основного боргу 196246,28 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами 117449,55 грн., 3 % річних- 10939,33 грн., інфляційні втрати- 36304,17 грн, державне мито 3609 393,30грн та 236 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя (підпис< Текст > Лаврова Л.С.
рішення підписане 06.10.11 року.