"11" жовтня 2011 р.Справа № 17/58/5022-1137/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
Розглянув справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль
до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль
про стягнення 57080,00 грн.
Представник від:
позивача: ОСОБА_1, підприємець
відповідача: не з'явився
Позивачу роз'яснено права та обов'язки у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 811 ГПК України.
Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність письмового клопотання сторін.
Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Старий Самбір Львівської області, 16.08.2011р. звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль, 25200,00 грн. заборгованості (в тому числі 25000,00 грн. боргу та штрафних санкцій та 200,00 грн. інфляційних нарахувань), посилаючись на умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товарів з розстрочкою №01/2011-Т від 02.04.2011р.
Одночасно позивач заявив клопотання №78/2011 від 06.08.2011р. про забезпечення позову в порядку ст. 66 ГПК України шляхом накладення арешту на майно, яке знаходиться у магазині-павільйоні за адресою: АДРЕСА_2 (МАФ-павільйон випічка "Наминайко") та заборони відповідачу або третім особам відчужувати його.
Ухвалою від 19.08.2011р. судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, за необґрунтованістю.
Позов обґрунтовується копією договору купівлі-продажу товарів з розстрочкою №01/2011-Т від 02.04.2011р.; копією акту прийому-передачі товарів-обладнання та продуктів харчування від 02.04.2011р.; копією боргового документу від 03.06.2011р.; копією претензії-вимоги від 12.07.2011р.; розрахунком заборгованості; іншими матеріалами.
Ухвалою господарського суду від 19.08.2011р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 06.09.2011р. Судове засідання відкладалося в порядку ст. 77 ГПК України на 22.09.2011р., пізніше на 11.10.11р. у зв'язку із заявленим клопотанням позивача та через необхідність подання додаткових документів.
В судовому засіданні 11.10.2011 року оголошувалася перерва до 16-00 год. цього ж дня з метою представлення позивачем письмових нормативних обґрунтувань заявлених до стягнення санкцій. Позивач двічі змінював розмір позовних вимог, зокрема, 22.09.2011р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 51476,44 грн. заборгованості, з яких 21190,00грн. основного боргу, 29877,90 грн. штрафу та 408,54 грн. інфляційних втрат, а 11.10.2011 року просив стягнути 57080 грн., з яких: 11000 грн. -основного боргу та 46080,00 грн. пені, нарахованої згідно ст. 6 договору від 02.04.2011 року.
Оскільки зазначені вимоги оплачені державним митом, як того вимагає ч. 3.ст. 46 ГПК України, то суд враховуючи, що така заява відповідає правам сторони в господарському процесі, надіслана на адресу відповідача, приймає її до розгляду, відтак, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням збільшених позовних вимог.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, обґрунтованого документально підтвердженого відзиву на позов та інших письмових документів не представив. Разом з тим, процесуальні документи, які надсилалися судом за юридичною адресою відповідача, зазначеною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №841593 від 04.08.2011р., а саме: АДРЕСА_1 повернуті 25-им відділенням поштового зв'язку м. Тернополя без вручення підприємцю із зазначенням причини невручення: "За закінченням терміну зберігання", тому з урахуванням приписів ч. 1 ст. 64 ГПК України, п. 26.4.71 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. „Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень Президії Вищого господарського суду України”, п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/140 від 15.03.2010р. "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві" господарський суд вважає, що процесуальні документи вручені відповідачу, а тому справа розглядається за наявними у ній документами згідно ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, оцінивши додатково подані докази, господарський суд встановив.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
02 квітня 2011 року між Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 як Продавцем та Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу товарів №01/2011-Т (далі Договір), згідно якого Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити на умовах договору вартість товару-обладнання зазначеного в акті приймання-передачі, який знаходиться в павільйоні по АДРЕСА_2 (п. 1.та п. 3 Договору).
Як стверджує позивач і це випливає з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору шляхом оформлення та підписання акту прийому-передачі товарів-обладнання продавцем передано товар на загальну суму 16 000 грн. та продуктів на суму 6731 грн., а відповідачем отримано зазначені в акті продукти та обладнання на зазначену суму. Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на акті приймання-передачі, котрий складений та підписаний без зауважень.
Також, умовами укладеного договору (розділ 4) сторони встановили порядок проведення розрахунків за отриманий товар. В силу положень п. 4.2. Договору оплата проводиться Покупцем згідно графіку, а саме: до 30.04.2011 р. покупець сплачує 4 0000 грн.; до 31.05.2011 року -4 000 грн., до 30.06.2011 року -4000 грн. та до 31.07.2011 року -4000 грн. При цьому передбачено, що всі розрахунки повинні бути здійснені не пізніше, ніж до 31 липня 2011 року (п. 4.3. договору).
Матеріали справи свідчать, що відповідач в установлені Договором строки вартість отриманого у власність товару-обладнання не оплатив, внаслідок чого заборгував перед позивачем, станом на 06.08.2011р. (дата складання позовної заяви) 11 000 грн. (з урахуванням сплати 5 000 грн. 03.06.2011 року , про що свідчить розписка, надана ОСОБА_1 про отримання грошових коштів за договором від 02.04.2011 р.)
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються § 1 глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу, продавець зобов'язується передати товар у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
В силу приписів ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. ст. 11, 16, 509 ЦК України та ст.ст. 1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати купленого ним товару в повній мірі та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.
Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем вартість отриманого обладнання згідно договору купівлі-продажу не сплачена в розмірі 11 000 грн., що на думку суду є порушенням ст. 527 ЦК України та ст. 193 ГК України, а тому позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в цій частині підлягають до задоволення як правомірні та обґрунтовані документально.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
У розділі 6 договору сторони встановили відповідальність відповідача за прострочення термінів оплати товару у вигляді сплати пені у розмірі 3% річних за кожний день прострочення від суми заборгованості.
Умови абзацу 2 розділу 6 договору купівлі-продажу щодо відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за прострочення термінів оплати товару суперечать приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положенням Цивільного та Господарського кодексів України, а тому даний пункт договору в цій частині слід визнати недійсним.
При цьому суд враховує наступне.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За приписами ст.3 цього ж Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до листа НБУ № 14-013/3003 від 22.11.1999р., облікова ставка визначається та офіційно встановлюється Національним банком України і застосовується з метою регулювання вартості коштів на грошово-кредитному ринку, а також, виступаючи орієнтиром вартості коштів на грошово-кредитному ринку, використовується в діючому законодавстві при визначенні розміру пені або штрафу за несвоєчасну сплату відповідних платежів.
В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).
Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.
Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визначає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Натомість, умови договору визначають розмір пені у відсотковому виразі за кожен день прострочення, при цьому встановлюється відсоток річних, а саме 3% річних, як це передбачено у статті 625 ЦК України. Утім позивач трактує дану умову договору саме як неустойку, передбачену статтею 549 ЦК України, про що свідчать обґрунтування нарахування розміру пені, подані в письмовому вигляді 11.10.2011 року.
Проте така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України, а відтак, це є підставою для висновку про те, що відповідна умова договору не відповідає приписам чинного законодавства, а тому є недійсною.
В силу п.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З огляду на те, що абз. 2 розділу 6 договору № 01/2011-Т в частині покладення на покупця відповідальності у вигляді розміру пені, що визначений у відсотках річних за прострочення термінів оплати товару покупцю суперечить приписам діючого законодавства України, вказаний пункт суд визнає частково недійсним, із застосуванням повноважень господарського суду, передбачених п.1 ст.83 ГПК України.
При цьому, часткова недійсність розділу 6 договору № 01//2011-Т не має наслідком недійсності інших його частин і договору в цілому, оскільки можна припустити, що договір був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, згідно приписів ст.217 ЦК України.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої суми 46080 грн. пені у розмірі 3% є невірно розрахованими, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Окрім того, заявлена сума пені є надмірно великою у порівнянні із сумою заборгованості.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги задовольняються частково, в розмірі 11 000 грн. основного боргу.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В судовому засіданні 11.10.2011р. у відповідності до приписів ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення господарського суду.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 215, 217, 509, 525, 526, 527, 530, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 2, 42 -47, 22, 32, 34, 43-44, 49, 811, 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -
Вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсним розділ 6 договору купівлі-продажу товарів з розстрочкою № 01/2011-Т від 02.04.2011р., укладеного між Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в наступній частині: «У випадку прострочень по оплаті що встановлені договірними п.п. 4.2.,4.3., Покупець сплачує Покупцеві пеню у розмірі 3% річних від суми заборгованості за кожний день прострочки».
3. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1 -11000 грн. основного боргу, 155,48 грн. в повернення сплачених судових витрат на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_3, ідент. номер НОМЕР_2 (для листування -АДРЕСА_4).
4. В решті позову -відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони та прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "14" жовтня 2011 року, через місцевий господарський суд.
Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -8292
Суддя Н.О. Андрусик