33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"28" вересня 2011 р. Справа № 14/5007/30/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Огороднік К.М. суддів Василишин А.Р.
при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.
розглянувши апеляційну скаргу позивача та відповідача < Довідник > на рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.11 р.
у справі № 14/5007/30/11 (суддя Костриця О.О. )
позивач Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
відповідач Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради
про стягнення в сумі 23 250 386 грн. 32 коп.
за участю представників сторін: < Текст >
позивача - ОСОБА_1 (довіреність №170/10 від 23.12.2010р.);
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №750/16 від 03.02.2011р.)
В судовому засіданні 20.09.2011р. оголошувалась перерва до 28.09.2011р.
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.06.2011 року у справі №14/5007/30/11 позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради про стягнення в сумі 23 250 386,32 грн. задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - 18 766 644, 71 грн. основного боргу, 1 483 596,70 грн. пені, 1 592 375,10 грн. інфляційних нарахувань, 796 238,31 грн. 3% річних, 22 669,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 230,10грн. витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору припинено. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач та відповідач звернулися до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
Позивач - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в апеляційній скарзі не погоджується з рішенням місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних і вважає, що рішення в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме ст.625 ЦК України, та таким, що прийняте без дослідження всіх істотних обставин справи.
Зокрема, скаржник (позивач) в апеляційній скарзі та його представник безпосередньо в судовому засіданні зазначає, що індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, посилаючись при цьому на лист Верховного суду України за №62-97 від 03.04.1997р. Відтак, на його думку, ДК "Газ України" здійснило обгрунтований та правомірний розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по лютий 2011 року в сумі 2160983,32 грн.
Враховуючи викладене, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" просить рішення місцевого господарського суду скасувати частково в частині відмови в стягненні інфляційних втрат в розмірі 568608,32 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволити в повному обсязі.
Відповідач - КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради в поданій апеляційній скарзі не погоджується з рішенням місцевого господарського суду в частині стягнення пені і вважає, що рішення в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального права.
Зокрема, відповідач та його представник безпосередньо в судовому засіданні зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем, яка становить 18766644,70 грн., виникла внаслідок непогашення виконавчим комітетом Житомирської міської ради заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та заборгованість населення перед підприємством.
Відповідач також зазначає, що12.05.2011 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію". На умовах, визначених цим Законом, підлягає списанню заборгованість за природний газ суб'єктів господарської діяльності, що утворилась станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом. Також цим Законом передбачено, що заборгованість, яка залишилась на обліку у підприємств після списання та заборгованість, яка утворилась станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом може бути реструктуризована відповідно до діючого законодавства.
Крім того, посилаючись на ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України вказує на те, що суд першої інстанції не зменшив розмір штрафних санкцій.
З огляду на викладене, КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені скасувати.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.07.2011 року (головуюча суддя Маціщук А.В., суддя Гулова А.Г., суддя Петухов М.Г.) вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 144 від 19.09.2011 року, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Маціщук А.В., призначено повторний автоматичний розподіл справи №14/5007/30/11 та змінено колегію суддів на колегію у складі - головуюча суддя Коломис В.В., суддя Огороднік К.М., суддя Василишин А.Р.
Враховуючи викладене, справа №14/5007/30/11 розглянута у складі колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Огороднік К.М., суддя Василишин А.Р.
Як вбачається з апеляційних скарг, скаржники оскаржують рішення суду першої інстанції частково в частині відмови в задоволенні інфляційних нарахувань та в частині стягнення пені. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги відповідача - КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради - слід відмовити; апеляційну скаргу позивача - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - задоволити, відповідно рішення господарського суду Житомирської області скасувати частково.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.09.2009 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник/позивач) та КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (покупець/відповідач) був укладений договір поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від №06/09-1164 ТЕ-10 (далі-договір, т.1, а.с.18-24), відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язувався передати у власність покупцю природний газ за наявності його обсягів, а покупець, в свою чергу, зобов'язувався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору.
Відповідно до п.2.1 договору, постачальник передає покупцю в період з 01.10.2009р. по 31.12.2009р. газ в обсязі до 53000,0 тис. куб.м. в тому числі по місяцях (тис. куб.м.): жовтень - 2800,0; листопад - 11800,0; грудень 18400,0, разом IV кв. - 53000,0.
При цьому, ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 593,448 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 122,00, крім того ПДВ - 20%. До сплати за 1000 куб. м. природного газу -727,32 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 872,78 грн. (п.5.1 договору).
Відповідно до п.11.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009р. по 31.12.2009р., а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
В подальшому, 23.09.2009 року між сторонами були укладені додаткові угоди №№1,2,3,4 до договору, в яких сторони погодили зміни в обсягах поставленого газу та ціни на поставлений газ (т.1, а.с.25-28).
Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору та додаткових угод до нього, позивач протягом жовтня-грудня 2009р. та протягом січня-червня 2010р. поставив відповідачу природний газ та надав послуги по його транспортуванню на загальну суму 66885569,71 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи актами передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31.10.2009р., 30.11.2009р., 31.12.2009р., 31.01.2010р., 28.02.2010р., 31.03.2010р., 30.04.2010р., 31.05.2010р., 30.06.2010р. (т.1, а.с.29-37).
Відповідно до п.4.4. договору, обсяг газу, визначений згідно з п.4.3. цього договору, є підставою для визначення обсягу газу переданого за цим договором в пунктах приймання-передачі.
Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання - передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та споживачами, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.
Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу.
Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за газ згідно п.5.1. проводиться грошовими коштами у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; - подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Натомість, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань оплату за газ та послуги з його транспортування здійснив частково, перерахувавши позивачу лише 48088925,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням від 29.10.2009р. (т.1, а.с. 70-82).
Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в сумі 18796644,71 грн.
Як вбачається, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач перерахував позивачу 30000,00 грн. боргу, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №№161,169 211 (т.1, а.с.88-90).
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем склала 18766644,71 грн. Зазначене сторонами не оспорюється.
При цьому, місцевий господарський суд правомірно, на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 30000,00грн.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 18766644,71 грн. обгрунтовані, законні та відповідно правомірно задоволені місцевим господарським судом на підставі ст.ст. 509,525, 526 ЦК України та ч.1 ст.173 ГК України.
Крім того, оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п.п. 7.2, 7.10 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції визнавши розрахунок пені та відсотків річних, наданий позивачем невірним та провівши його самостіно, правомірно задоволив пеню в розмірі 1483596,70 грн. та, враховуючи приписи ст.625 ЦК України, правомірно стягнув на користь позивача 796238,31 грн. відсотків річних.
В той же час, місцевий господарський суд, зазначив в своєму рішенні, що при проведенні розрахунків інфляційних нарахувань за період з листопада 2009р. по липень 2010р., позивач брав за основу 11 число місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору), як остаточний період розрахунку за фактично спожитий газ в конкретному місяці, не враховуючи періоди часткових проплат відповідачем, в результаті чого, як вбачається, відмовив в задоволенні 2160983,32 грн. інфляційних, задоволивши їх частково в розмірі 1592375,10 грн.
Натомість, з такими доводами і власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням індексу інфляції, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.
Слід зазначити, що при застосуванні індексу інфляції належить мати на увазі, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Відповідно до Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №6.2.-97р. від 04.04.1997р., у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Враховуючи вищезазначені рекомендації Верховного Суду України та проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів за листопад 2009 року по лютий 2011 року (а.с.3-4) та доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів прийшла до висновку, що даний розрахунок вірний, а відтак, нараховані позивачем 2160983,32 грн. інфляційних підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відтак, місцевий господарський суд прийшов до хибного висновку, що нарахування інфляційних необхідно проводити з серпня 2010 року по лютий 2011 року. При цьому, суд першої інстанції необгрунтовано відмовив в нарахуванні інфляційних з листопада 2009 року по липень 2010 року, вказавши, що позивачем не були враховані часткові проплати відповідачем, тоді як позивачем правомірно, у відповідності до рекомендацій Верховного Суду України від 04.04.1997р., обрахована заборгованість на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Так, наприклад, у жовтні позивачем було поставлено відповідачу природного газу згідно акту передачі-приймання (т.1, а.с.29) на суму 2401961,80 грн. При цьому, відповідачем у період з 20.10.2009р. по 13.11.2009р. будо здійснено проплат на суму 1850000,00 грн. З огляду на це, розмір простроченого платежу з врахуванням індексу інфляції за період з 11.11.2009р. по 11.12.2009р. становить 558033,37 грн. Поряд з цим, позивачем до простроченого платежу за газ, використаний у жовтні 2009 року, який повинен бути оплачений у листопаді 2009 року, був застосований індекс інфляції, визначений у січні 2010 року за грудень 2009 року і до моменту погашення боргу.
Доводи скаржника (відповідача), викладені в апеляційній скарзі, про неврахування судом першої інстанції відсутності вини відповідача у виникненні грошового зобов'язання, колегією суддів апеляційної інстанції не приймаються до уваги з огляду на таке.
Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому, ч.1 ст.229 ГК України встановлює виняток із загального правила ст.218 ГК України та ст.614 ЦКУкраїни, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Крім того, ч.2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Таким чином, посилання КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради на несвоєчасне фінансування з бюджетів всіх рівнів та на невідповідність тарифів, внаслідок чого, останній не користувався грошовими коштами ДК "Газ України", як на підставу, що вказує на відсутність його вини є необгрунтованими та безпідставними.
Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. Надання або ненадання субвенції з державного бюджету не може бути умовою виконання або невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Поряд з цим, враховуючи, що ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України не носять імперативний характер, місцевий господарський суд, правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оскільки фінансове становище підприємства, відсутність вини відповідача у виникненні боргу перед позивачем, не є винятковим випадком, за наявності якого можливо зменшити розмір пені.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником (відповідачем) не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що з боку господарського суду Житомирської області при прийнятті оскаржуваного рішення має місце неправильне застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені в ньому, не в повній мірі відповідають обставинам справи.
З огляду на це, апеляційну скаргу позивача слід задоволити, а рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2011р. - скасувати частково в частині відмови в стягненні інфляційних втрат в розмірі 568608,32 грн., прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В зв'язку з частковим скасуванням рішення місцевого господарського суду, присуджене до стягнення з відповідача державне мито у відповідності до ст.49 ГПК України підлягає коригуванню з врахуванням розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволити.
Рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2011 року у справі №14/5007/30/11 скасувати частково в частині відмови в стягненні інфляційних втрат в розмірі 568608,32 грн. В цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2160983,32 грн. інфляційних, 25500,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з комунального підприємства "Теплосервіс" на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2844,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
2. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
< Текст >
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Василишин А.Р.
01-12/12872/11