01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.09.2011 № 59/68
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Чорної Л.В.
Іваненко Я.Л.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 дов. №211 від 30.06.2011 року
від відповідача: Алексєєв П.М. голова правління, протокол 31 від 11.06.2009 р.
ОСОБА_2 дов. №64 від 11.07.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія
“Київводоканал” та Житлово-будівельного кооперативу
“Будівельник-13”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 19.08.2011 року
у справі № 59/68 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”
до Житлово-будівельного кооперативу “Будівельник-13”
про стягнення 169 054,96 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства ”Акціонерна компанія “Київводоканал” до Житлово-будівельного кооперативу “Будівельник-13” про стягнення грошових коштів у розмірі 169 054,96 грн. за надані послуги з водопостачання та водовідведення, а саме: 146 975,66 грн. -основного боргу, 13 743,02 грн. -інфляційних втрат, 3 728,08 грн. -трьох відсотків річних, 4 608,21 грн. - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно договору на постачання та водовідведення № 8290/4-14 від 14.07.2000 р. Позивач зазначає, що за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р. відповідачу надано позивачем послуг з водопостачання та водовідведення на суму 264 380,65 грн., що підтверджується двосторонніми актами про зняття показань з приладу обліку, платіжними вимогами-дорученнями, розшифровками рахунків із зазначенням тарифів. Однак, відповідач зобов'язання щодо оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення виконав частково в сумі 144 961,43 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 146 957,66 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі № 59/68 позов задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 46 866 (сорок шість тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 25 коп. - сума основного боргу, 5 961 (п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят одна) грн. 94 коп. - сума інфляційних нарахувань, 1 674 (одна тисяча шістсот сорок сім) грн. 21 коп. - три відсотки річних, 1 956 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 79 коп. - пеня, 564 (п'ятсот шістдесят чотири) грн. 59 коп. - державного мита та 77 (сімдесят сім) грн. 88 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідно до приписів чинного законодавства України відповідач не має обов'язку оплачувати питну воду, яка використовується для приготування гарячої води. Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження укладення з відповідачем договорів на постачання води, що йде на підігрів позивачем не надано. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу, який виник внаслідок нарахування позивачем плати за послуги постачання холодної води для виготовлення гарячої води (код 2-50792) в розмірі 87 109,41 грн., задоволенню не підлягають як безпідставні.
Крім цього, як вбачається з розрахунку позивача за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р., останнім було надано послуг з водопостачання та водовідведення "холодна вода" та водовідведення "питна вода що йде не підігрів (стоки)" в розмірі 190 422,80 грн. Факт надання послуг в зазначеному обсязі підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з особового рахунку відповідача, актами зняття показань з приладів обліку, тощо. Відповідач не визнав послугу "водопостачання питної води, що йде на підігрів", та зазначив, що кошти за дану послугу ніколи не сплачував, 13 000 грн., які зараховані позивачем по коду 2-50792 сплатив за послугу -водопостачання холодної води. Таким чином, кошти в сумі 13 000 грн., сплачені відповідачем, та зараховані позивачем як за послугу "водопостачання питної води, що йде на підігрів" по коду 2-50792, слід віднести в рахунок сплати відповідачем боргу за послугу за кодом 2-792. Таким чином, відповідач за отримані протягом спірного періоду послуги з водопостачання холодної води та водовідведення як холодної так гарячої води перерахував відповідачеві 143 484,44 грн., з яких 130 484,44 грн. -сплачені за кодом 2-792, 13000 грн. -сплачені за кодом 2-50792.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі №59/68 скасувати в частині відмовлених позовних вимог, прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Позивач зазначає, що відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу за спожиту питну воду, в тому числі і на приготування гарячої води. Крім цього, судом першої інстанції було помилково зараховано суми проплат у розмірі 13000грн. по коду 2-50792, та безпідставно відмовлено в задоволенні вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 12 486,37грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.09.2011 року.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі №59/68 скасувати в частині задоволених позовних вимог, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Відповідач зазначає, що позивачем проведено розрахунок з застосуванням нечинних тарифів, а саме позивачем застосовано тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення, встановлені Розпорядженням КМДА № 516 від 29.04.2009 року (за липень та серпень 2009 року), Розпорядженням КМДА № 980 від 31.08.2009 року (з вересня по грудень 2009 року), Розпорядженням КМДА № 1332 від 30.11.2009 року (з січня 2010 року по лютий 2011 року). Розрахунок вартості наданої послуги з холодного водопостачання та водовідведення повинен здійснюватися, виходячи з чинних тарифів, встановлених Розпорядженням КМДА № 1680 від 28.08.2002 року у розмірі 1,476 грн. з ПДВ за 1 куб.м поставленої та відведеної води.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.09.2011 року.
Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/3/14 від 26.09.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 59/68 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Іваненко Я.Л. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі № 59/68 скасувати в частині відмовлених позовних вимог, прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. Заперечував проти вимог апеляційної скарги відповідача.
Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі № 59/68 скасувати в частині задоволених позовних вимог, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Заперечував проти вимог апеляційної скарги позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
14.07.200 року між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" через свого представника ПЕВГ та ЗВ "Водозбут" (правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал") (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-13" (абонент) був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення № 8290/4-14.
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за № 165/374 (правила - 1), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Правила - 1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила -2).
Порядок розрахунків за договором сторони погодили відповідно до розділу 2 договору, зокрема, відповідно до п. 2.2 договору Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.
У відповідності до п. 3.1.1. договору облік поставленої питної води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. Зняття показників лічильника (-ів) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.
Згідно п. 3.2. договору, якщо водолічильники тимчасово знято представником Постачальника, або їх зіпсовано не з вини Абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водо лічильників. У разі тривалості роботи водолічильника менше 2-ох місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10-днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не провадиться.
Згідно п. 3.3. договору, якщо водолічильники відсутні, Постачальник визначає інший засіб обліку використаної води, передбачений Правилами.
Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю води, що надходить. із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим -засобом, передбаченим п.2.1.2 Правил (п. 3.4. договору).
Пунктом 3.6. договору передбачено, що абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.
Згідно п. 3.7 договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом.
Позивач стверджує, що відповідачу надано послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 264 380,65 грн. З врахуванням знижки, перерахунку та сплачених відповідачем коштів сума основного боргу відповідача становить 146 975,66 грн., з яких:
- борг за послуги по коду 2-792 (постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води) становить суму 59 866,25 грн.;
- борг за послуги по коду 2-50792 (постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води) становить суму 87 109,41 грн.
До матеріалів справи додано маршрутні карти/акти зняття показань з приладів обліку.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, що затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2008 р. за № 936/15627, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно ч. 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення відносяться до комунальних послуг.
Статтею 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
В статті 1 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.
Пунктом 3.13 Правил-2 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Як вбачається з матеріалів справи на балансі відповідача не знаходиться теплових пунктів (котелень).
Отже, відповідно до приписів чинного законодавства України відповідач не має обов'язку оплачувати питну воду, яка використовується для приготування гарячої води.
Крім того, Правилами-2 (п. 2.1), як і Законом України "Про житлово-комунальні послуги", передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.
Позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 статті 175 ГК України).
Відповідно до статей 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З наведеного вище вбачається, що умовами Договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.
Відповідно до статей 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Отже, законом не визначено такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".
Спірний Договір на послуги водопостачання та водовідведення укладений позивачем з відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води.
Спірний Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, а інші договори, які б регулювали такі відносини між сторонами, в матеріалах справи відсутні.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження укладення з відповідачем договорів на постачання води, що йде на підігрів позивачем не надано.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 06.06.2011 року по справі №7/606, Постанові Вищого господарського суду України від 04.04.2011 року по справі №7/405, Постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2011 року №23/436.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, який виник внаслідок нарахування позивачем плати за послуги постачання холодної води для виготовлення гарячої води (код 2-50792) в розмірі 87 109,41 грн., є необґрунтованими, отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в їх задоволенні.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води (код 2-792) за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р. колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 3.1 Правил-2 визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.
Пунктом 5.1 Правил-2 облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.
Як вбачається з розрахунку позивача, частину з заявленої до стягнення суми по коду 2-792 становлять кошти, нараховані за прийняття стоків гарячої води (в розрахунку зазначені як: "питна вода що йде не підігрів (стоки)").
Враховуючи, що умови Договору регулюють правовідносини з прийняття позивачем від відповідача каналізаційних стоків, нарахування позивачем відповідачу коштів за прийняття стоків гарячої води є цілком правомірним.
Як вже зазначалось, позивачем відповідачу надано послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 264 380,65 грн.
З врахуванням знижки, перерахунку та сплачених відповідачем коштів сума основного боргу відповідача становить 146 975,66 грн., з яких:
- борг за послуги по коду 2-792 (постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води) становить суму 59 866,25 грн.;
- борг за послуги по коду 2-50792 (постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води) становить суму 87 109,41 грн.
Оскільки представник відповідача не визнає послугу "водопостачання питної води, що йде на підігрів", а зазначає, що 13 000 грн., які зараховані позивачем по коду 2-50792, було сплачено останнім за послугу -водопостачання холодної води, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що кошти в сумі 13 000 грн., сплачені відповідачем, та зараховані позивачем як за послугу "водопостачання питної води, що йде на підігрів" по коду 2-50792, слід віднести в рахунок сплати відповідачем боргу за послугу за кодом 2-792.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отримані протягом спірного періоду послуги з водопостачання холодної води та водовідведення як холодної так гарячої води перерахував відповідачеві 143 484,44 грн., з яких 130 484,44 грн. -сплачені за кодом 2-792, 13000,00 грн. -сплачені за кодом 2-50792.
Таким чином, наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення основного боргу з врахуванням зробленого позивачем перерахунку за холодне водопостачання та водовідведення, як холодної так і гарячої води, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача по стягнення з відповідача основного боргу за послуги по коду 2-792 (постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води за договором № 8290/4-14 від 14.07.2000 р. підлягає частковому задовольняється в розмірі 46 866,25грн. ( 59 866,25 грн. - 13000,00грн. =46 866,25грн.).
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану питну воду за спірний період, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Умовами пункту 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Судом першої інстанції здійснено вірний розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 1 956,79 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.
Судом першої інстанції здійснено вірний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 1674,21грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 961,94 грн.
Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі щодо нечинності тарифів, на підставі яких позивачем визначено вартість наданих за договором послуг, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Порядок розрахунків за договором сторони погодили відповідно до розділу 2 договору, зокрема, відповідно до п. 2.2 договору Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.
Згідно п. 3.6 договору Абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.
У платіжних документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів.
Як вбачається з розрахунку позивача та наданих платіжних документів, за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р. позивачем застосовувалися наступні тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення:
- з липня 2009 р. по серпень 2009 р. -розпорядження КМДА від 29.04.2009 р. № 516 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення";
- з вересня 2009 р. по грудень 2009 р. - розпорядження КМДА від 31.08.2009 р. № 980 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення";
- з січня 2010 р. по лютий 2011 р. - розпорядження КМДА від 30.11.2009 р. № 1332 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення", Постанова №58 Національної комісії регулювання енергетики України від 20.01.2011 р.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 3.10.1992 р. № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
З часу запровадження обов'язкової державної реєстрації нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, акти органів місцевого самоврядування, видані в межах своєї компетенції, а саме розпорядження Київської міської державної адміністрації видані як акти виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації в органах юстиції не підлягають.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово - комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Згідно підпункту 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Разом з тим пунктом 2 розділу VII "Прикінцевих положень" Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" зазначено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві, а рішенням Київської міської ради від 11.03.99 №161/262 "Про виконавчий орган Київської міської ради" такий виконавчий орган створено, а саме виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію).
Таким чином з часу формування Київською міською радою власного виконавчого органу на базі міської державної адміністрації в м. Києві виконавчі функції органів місцевої виконавчої влади, здійснює Київська міська державна адміністрація.
При виданні розпоряджень щодо зміни тарифів на житлово-комунальні послуги Київська міська державна адміністрація діяла як виконавчий орган Київської міської ради, оскільки статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачає встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.
Правомірність таких дій КМДА підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. №21-рп/2003 справа № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві).
Відповідно до статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", яким визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.
Відповідно до вищенаведених нормативно-правових актів України, повноваження щодо встановлення тарифів з оплати комунальних послуг водопостачання та водовідведення належить органам місцевого самоврядування, а саме їх виконавчим органам, а самі тарифи визначаються без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами їх розмірів та термінів введення.
Згідно п. 3. статті 23 Господарського кодексу України правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.
Таким чином затверджено презумпцію законності актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Отже, доводи відповідача про нечинності тарифів, на підставі яких позивачем визначено вартість наданих за договором послуг, є необґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №59/68 від 19.08.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційних скарг покладаються на позивача та відповідача (апелянтів).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства ”Акціонерна компанія “Київводоканал” та Житлово-будівельного кооперативу “Будівельник-13” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2011 року по справі №59/68 залишити без змін.
Матеріали справи № 59/68 повернути до Господарського суду м. Києва .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Чорна Л.В.
Іваненко Я.Л.