01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.10.2011 № 48/268
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кошіля В.В.
суддів: Моторного О.А.
Шапрана В.В.
при секретарі: Браславській А.В.
за участю представників:
від позивача не з'явились,
від відповідача не з'явились,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост» на рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2011 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредитЛізинг»
про розірвання договору
Товариство з додатковою відповідальністю «Трансмост» (далі позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про розірвання договору.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.07.2011 у справі № 48/268 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, з підстав зазначених в апеляційній скарзі.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчить відповідний штамп апеляційного господарського суду на звороті у лівому нижньому куті ухвали від 25.08.2011 про прийняття апеляційної скарги до провадження з відміткою про відправку документа, здійсненою згідно із вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а. с. 88, 89).
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно із ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Як свідчать матеріали справи, 26.05.2008 між ЗАТ «Трансмост» (відповідно до п. 1.2. Статуту позивача позивач є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «Трансмост») та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № 617-LD (далі договір), за умовами якого відповідач, як лізингодавець, приймає на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу, на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмету лізингу становить еквівалент 516 022,76 доларів США, у т. ч. ПДВ, що визначена із розрахунку, що крос-курс дорівнює 1,5742 (п. 1.1.).
Матеріали справи свідчать, що сторонами складено та підписано додаток № 1 до договору «специфікація» (а. с. 17).
Відповідно до п. 4.1. договору з дати підписання акту приймання-передачі (якщо інше не буде погоджено між лізингоодержувачем, лізингодавцем та продавцем), лізингоодержувач має право користуватися предметом лізингу, згідно з його звичайним призначенням. Будь-яке користування предметом лізингу за межами його звичайного призначення можливе лише за попередньою письмовою згодою лізингодавця.
Згідно із п. 7.1. договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені у графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору.
Сторонами складено та підписано додаток № 2 до договору «графік лізингових платежів» (а. с. 21).
В матеріалах справи міститься складений та підписаний представниками сторін додаток № 3 «акт приймання-передачі» (а. с. 22) відповідно до якого на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування об'єкт лізингу.
Звертаючись із позовною заявою про розірвання договору підставою для розірвання договору позивач зазначив, що у зв'язку із світовою фінансовою кризою, внаслідок якої значно підвищився курс долара до гривні, це істотно змінило обставини, якими сторони керувались в момент укладення договору.
Згідно із ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до приписів ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Як встановлено вище у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання; зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652 ЦК України).
Згідно із ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ч. 3). Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4).
Дослідивши матеріали справи та норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Посилання позивача на настання світової фінансової кризи не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні ч. 1 та ч. 2 ст. 652 ЦК України, оскільки економічна криза в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін договору та не може бути підставою для розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 20.01.2010 № 34/254.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних та допустимих доказів в розмінні ст. 34 ГПК України, які б підтверджували вказані в позові обставини та визначені законом умови, позивач не надав.
За таких обставин, з огляду на викладене та матеріли справи, апеляційний господарський суд вважає правомірним та обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що підстави для розірвання договору згідно із ч. 2 ст. 652 ЦК України відсутні.
Оскільки вимога позивача про повернення всього отриманого за договором є похідною від вимоги про розірвання договору, то господарським судом першої інстанції вірно вказано, що відмова в позові про розірвання договору виключає можливість задоволення позову в частині вимоги про повернення майна, та правомірно зазначено, що підстави для повернення отриманого майна відсутні.
Щодо тверджень позивача в апеляційній скарзі про те, що господарським судом першої інстанції порушено ст. 77 ГПК України, оскільки суд прийнявши рішення без участі представника позивача позбавив позивача можливості надати відповідні докази, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду першої інстанції від 27.06.2011 розгляд справи призначений на 27.07.2011.
Із оскаржуваного позивачем рішення господарського суду першої інстанції від 27.07.2011 вбачається, що позивач в судове засідання 27.07.2011 не з'явився.
Наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а. с. 4) свідчать про належне повідомлення господарським судом першої інстанції позивача про час та місце засідання суду та надання позивачу господарським судом першої інстанції можливості реалізувати своє право на участь у судовому засіданні.
Таким чином, нез'явлення представника позивача у засідання суду не позбавляло позивача можливості подати господарському суду першої інстанції докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень чи скористатися іншими правами передбаченими ст. 22 ГПК України.
Крім того, слід також зазначити, що норма ст. 77 ГПК України передбачає право суду відкласти розгляд справи, а не обов'язок. У випадку, коли нез'явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає обставин, які б свідчили про порушення господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення норм процесуального права.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2011 у справі № 48/268 не підлягає скасуванню.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2011 у справі № 48/268 - без змін.
2. Матеріали справи № 48/268 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Кошіль В.В.
Судді Моторний О.А.
Шапран В.В.