Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
Від "11" жовтня 2011 р.Справа № 11/5007/86/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді < Поле для текста >
судді Маріщенко Л.О.
судді < Поле для текста >
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дов. від 17.06.2011р.
від відповідача не з'явився
Розглянув справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (смт. Олевськ Житомирська область)
до Приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами "Жеревці" (с.Жеревці Лугинського району)
про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно
Позивачем пред'явлено позов про визнання дійсним договору купівлі - продажу від 30.07.04р. тваринницького приміщення - корівника, 1950 року побудови, адреса розташування якого: АДРЕСА_1 укладений між сторонами та визнати право власності позивача на вказане вище приміщення.
Представник позивача позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.
Відповідач свого представника та відзив на позов до суду не направив.
Ухвала суду від 09.09.11р. , направлена на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".
Відповідно до п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.02р. № 75, перший, належним чином підписаний примірник процесуального документа ( ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.06р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" ( п. 4), від 14.08.07р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" ( п. 15), від 18.03.08р. № 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" ( п. 23).
А тому, примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернутий органами зв'язку з позначкою "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п. вважається належним доказом виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Справа, відповідно до ст. 75 ГПК України, розглядається за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши представників позивача, розглянувши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з позовної заяви, між сторонами був укладений договір купівлі - продажу від 30.07.04р. тваринницького приміщення - корівник, 1950 року побудови, в аварійному стані, непридатний до ремонту і використання у сільськогосподарському виробництві, загальним розміром 1176 квадратних метри.
Згідно договору вартість приміщення становить 600 грн.
30.07.04р. сторони також підписали акт приймання передачі тваринницького приміщення - корівника.
За вказане приміщення відповідач розрахувався з відповідачем, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 30.07.04р. № 55.
Однак, позивач зазначає, що на даний час , у відповідності до підписаного договору купівлі - продажу від 30.07.04р., відповідач не надав усю технічну документацію на об'єкт.
Також, між сторонами не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення вказаного договору.
Посилаючись на ч. 2 ст. 220 ЦК України, в якій сказано, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним, позивач просить суд визнати укладений між сторонами договір купівлі - продажу дійсним та визнати за позивачем право власності на придбане згідно договору приміщення.
Оцінивши в матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу , житлового будинку ( квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору визначені у ч. 1 ст. 220 ЦК України - такий правочин є нікчемний, він не породжує жодних правових наслідків.
Згідно ч. 2 цієї статті, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Проте, як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідчення, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню , і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Як вбачається з договору купівлі - продажу від 30.07.04р., до його предмета входить нерухоме майно - тваринницьке приміщення - корівник, а тому вказаний договір , відповідно до вимог ст. 657 ЦК України, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, однак, з врахуванням того, що договір купівлі - продажу від 30.07.04р. нотаріально не посвідчений та не зареєстрований, його не можна вважати укладеним.
Відтак, даний договір не створює для його сторін прав та обов'язків, а тому, вимога позивача про визнання цього договору дійсним є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його прийняття. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
СуддяМаріщенко Л.О.
Дата підписання 14.10.2011 р.
Віддрукувати: < Поле для текста >
1 - в справу
2, 3 - сторонам ( рек. з повід.)
< Текст >