18 серпня 2011 р. Справа № 36627/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Богаченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2 28.02.2011 року звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просить скасувати рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні та зобов'язати відділ міграційної служби у Волинській області прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання щодо оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 -представник ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, обставини, які мають значення для справи не були з'ясовані, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Побоювання ОСОБА_2 стати жертвою переслідувань підтверджуються інформацією про країну походження. Так, у Керівних принципах Управління Верховного Комісара ООН в справах біженців (УВКБ ООН) по оцінці потреб у міжнародному захисті осіб, які шукають притулку із Сомалі від 05.05.2010 року говориться, що масштаб порушень прав людини у південній і центральній частині Сомалі вказує на те,що будь-яка особа повернута туди буде піддана фактичному ризику отримати серйозну шкоду
Апелянт стверджує, що враховуючи те. що на території південної і центральної частини Сомалі мають місце серйозні і широко поширені порушення прав людини, а також відсутні гарантії безпеки, позивачу у випадку повернення у Сомалі загрожує позбавлення життя, катування або нелюдське чи таке, що принижує людську гідність поводження чи покарання, що заборонено статтями 2, 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, у статті 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або прииижуючих гідність поводження чи покарання.
Місцевий адміністративний суд не дав оцінки інформації, про країну походження позивача, яка спростовує висновок про те що його побоювання стати жертвою переслідувань є цілком не обгрунтованими.
Суд безпідставно застосував положення ст. 10 закону «Про біженців», яка встановлює підстави відмови у наданні статусу біженців, хоча підставою відмови на цій стадії процедури, як вказано у ч. 6 ст. 12 Закону України «Про біженців», є очевидна необґрунтованість заяви про надання статусу біженця. Суд також не застосував положення Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність поводження чи покарання.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців», ст. 1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року (до якої Україна приєдналася 10.01.2002 року), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Статтею 6 Закону України «Про біженців» встановлено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця, збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці 2 ст.1 цього Закону.
Статтею 10 Закону України «Про біженців» встановлено, що статус біженця не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про біженців» орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Під час співбесіди заявникові, який не розуміє українську або російську мову, орган міграційної служби забезпечує перекладача, який перекладає на мову, якою заявник може спілкуватися.
Законом України від 21.10.99 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). „
Відповідно до зазначеного Керівництва надано загальний аналіз поняття «внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Так, до елементу «побоювання» відносять суб'єктивний стан особи - її психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні - походження не є визначальним. Суб'єктивний стан особи встановлюється при особистому спілкуванні із представниками державного органу.
Після встановлення суб'єктивного елементу, відповідно до зазначеного Керівництва, слід дослідити об'єктивний елемент - «обґрунтовані побоювання». Зазначено, що такі побоювання повинні ґрунтуватися тільки на особистому досвіді особи.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 прибув в Україну у вересні 2010 року та з метою отримання статусу біженця в Україні звернувся до громадської організації НІА8 (програма Юридичний захист», яка є партнером Регіонального представництва в Білорусі, Молдові та Україні Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців), про що 04.10.2010 року ОСОБА_2 було видане підтвердження № 3598.
Перебуваючи в м. Києві, ОСОБА_2 мав намір звернутись до Відділу міграційної служби в м. Києві із заявою про вирішення питання щодо надання йому статусу біженця, однак, у зв'язку з пошуком місця для проживання виїхав до м. Вінниці, де знаходиться громада сомалійців.
Не знайшовши притулку в м. Вінниці, ОСОБА_2 виїхав до м. Івано- Франківськ, де був затриманий працівниками МВ УМВС в Івано-Франківській області.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року по справі № 2а-3595/10/0970 постановлено видворити в примусовому порядку громадянина Сомалі ОСОБА_2 за межі України.
Перебуваючи в Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, 05.11.2010 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Відділу міграційної служби у Волинській області про надання статусу біженця.
09.11.2010 року відповідачем прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відповідно до абзацу 3 ст.12 Закону України «Про біженців» у зв'язку з тим, що надана інформація не дає підстави кваліфікувати позивача, як особу, що підпадає під дію ст. 1 цього Закону». (а.с. 31-32 ).
Таке рішення відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим.
Так, з протоколу співбесіди від 5 листопада 2010 року відділу міграційної служби у Волинській області за участю перекладачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4. видно, що ОСОБА_2 є громадянином Сомалі, який проживав та був працевлаштований в місті Могадішо.
Оскільки в Сомалі відбувались постійні військові дії ОСОБА_2 мав побоювання щодо власного життя, у зв'язку з чим скориставшись паспортом та туристичною візою у 2007 році без перешкод виїхав із Сомалі до Російської Федерації, проживаючи протягом трьох років в місті Ярославль та Москві.
У 2008 році він звертався із заявою про надання статусу біженця в органи міграційної служби Російської Федерації, проте заявнику було відмовлено у наданні статусу біженця. У 2009 році ОСОБА_2 повторно звернувся із заявою про надання статусу біженця в органи міграційної служби Російської Федерації, проте не дочекавшись відповіді залишив територію Росії.
Таким чином, згідно протоколу співбесіди з ОСОБА_2, його побоювання щодо власного життя базується виключно на припущеннях з прив'язкою на бойові дії, що відбуваються в Сомалі, разом з тим ОСОБА_2 не надано жодних доказів та не наведено жодних вагомих аргументів стосовно підставності таких побоювань.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не належить до певних соціальних груп, політичних та громадських організацій, за наслідком діяльності яких позивач може стати жертвою переслідувань, в тому числі і за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства).
Відповідно до пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками ОСОБА_2 таких свідчень надано не було. (а.с.24-25).
Виходячи з матеріалів справи відповідачем було вчинено належну перевірку та в межах наданої йому компетенції, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи в наданні позивачу статусу біженця, відповідачем прийнято рішення правомірно та з оцінкою всіх обставин особової справи позивача, тобто суб»єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року у справі №2а-521/11 - без змін
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Д.М. Старунський
Судді В.М. Багрій
С.І. Богаченко