15 серпня 2011 р. Справа № 43255/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 24 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання провести нарахування і виплату допомоги по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку,
У січні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - УПСЗН Рівненського МВК) щодо невиплати їй щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь таку допомогу відповідно ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року в розмірі 1982,60 грн.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 лютого 2009 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправними дії УПСЗН Рівненського МВК щодо невиплати ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити їй таку допомогу за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року в розмірі 1896,34 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі УПСЗН Рівненського МВК просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що воно належним чином виконало свій обов'язок перед позивачкою щодо виплати їй щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною у 2007 році. Просить врахувати, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування і органи праці та соціального захисту населення не вправі їх змінювати. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення було допущено порушення норм бюджетного законодавства України та не враховано видаткові можливості основного фінансового документу держави. Наполягає на застосуванні строку звернення до суду, що був пропущений позивачкою.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що вона як особа, яка здійснює догляд за дитиною, має право на одержання щомісячної допомоги по догляду за дитино до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення п. 14 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено і обмежено право на отримання зазначеної виплати у 2007 році. Розмір отриманої позивачкою щомісячної допомоги по догляду за дитиною за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року суперечить вимогам ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» і мав обчислюватися у розмірі законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Обов'язок щодо виплати позивачці пов'язаної із цим заборгованості в розмірі 1896,34 грн. слід покласти на органи праці та соціального захисту населення за місцем її проживання, тобто на відповідача УПСЗН Рівненського МВК.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивачка є матір'ю, яка у 2007 році здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку і була застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тому відповідно до вимог ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007 році, вона мала право на отримання щомісячної допомоги у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму.
При цьому колегія суддів вважає, що на підставі ч. 7 ст. 9 КАС України при вирішенні даного спору вимоги ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» слід застосовувати у сукупності із приписами ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», а спірна допомога повинна обчислюватися у розмірі законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення ст. 56, а також п. 7 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком судом першої інстанції про неправомірність відмови УПСЗН Рівненського МВК у проведенні нарахування і виплати позивачці ОСОБА_1 недоплаченої щомісячної допомоги по догляду за дитиною, виходячи із встановленого розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.
Разом із тим, згідно із ч.2 ст. 99 КАС України в редакції, що діяла в момент виникнення та існування спірних правовідносин, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України в редакції, що діяла в момент виникнення та існування спірних правовідносин).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом звернулася до суду лише у січні 2009 року, тобто з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягає відповідач (а.с. 17).
Поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з часу прийняття 09 липня 2007 року Конституційним Судом України рішення за № 6-рп/2007, позивачкою не наведено, а відтак колегія суддів вважає належним чином невмотивованим і безпідставним висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення строку звернення до суду у даній справі.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що у задоволенні заявлених позивачкою вимог у частині нарахування та виплати їй недоплаченого підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року слід відмовити у зв'язку із пропуском без поважних причин строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1
Крім того, оскільки у задоволенні вимог позивачки відмовлено, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення на її користь понесених судових витрат.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів,
апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 24 лютого 2009 року у справі № 2а-1080/09 в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання провести нарахування і виплату допомоги по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.
У решті постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 24 лютого 2009 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Сапіга
Я.С.Попко