15 серпня 2011 р. Справа № 43199/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області (далі - УПФ України в м. Рівне) здійснити перерахунок та виплатити йому щомісячну надбавку до пенсії, як дитині війни за період з 2006 по 2008 роки в розмірі 2499,14 грн.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2009 року вказаний позов задоволено частково, зобов'язано УПФ України в м. Рівне провести нарахування і виплату щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року у розмірі 1308,96 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Крім того, на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України стягнуто судові витрати в сумі 13,09 грн.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в м. Рівне просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що він належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірної доплати, відмова УПФ України в м. Рівне у проведенні нарахування і виплати ОСОБА_1 щомісячної надбавки за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року та з 22 травня до 31 грудня 2008 року є незаконною. Виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при вирішенні справи строк звернення до адміністративного суду не застосовується. Загальна сума недоплаченого позивачу підвищення до пенсії становить 1308,96 грн. та підлягає стягненню на його користь з УПФ України в м. Рівне у повному обсязі. Крім того, згідно із ст. 94 КАС України на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України слід стягнути судовий збір за позовними вимогами майнового характеру в сумі 13,09 грн.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мав право на підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.08.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Разом із тим, згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин).
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом звернувся до суду лише у березні 2009 року, тобто з пропущенням встановленого законом річного строку звернення до адміністративного суду.
Поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з часу прийняття 09 липня 2007 року Конституційним Судом України рішення за № 6-рп/2007, позивачем не наведено.
За таких обставин та виходячи із встановленого законом річного строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягає відповідач, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 лише за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року .
Разом із тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про необхідність стягнення з відповідача спірної недоплати, а також визначення конкретного розміру заборгованого підвищення до пенсії, що підлягає виплаті позивачу.
З огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач у справі порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен був лише визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення чи виплату їх конкретних розмірі.
При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність застосування при вирішення справи положень ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено виплату за минулий час без обмежень будь-якими строками нарахованої, але не затребуваної своєчасно пенсії, до якої спірна доплата не належить.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в м. Рівне Рівненської області, обов'язок щодо нарахування та виплати їй спірного підвищення до пенсії, як дитині війни, слід покласти саме на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року колегія суддів не вбачає.
Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом першої інстанції безпідставно присуджено до стягнення на користь позивача судовий збір за позовними вимогами майнового характеру, сплату якого у справах цієї категорії законом не передбачено.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується колегією суддів виходячи з положень ст. 94 КАС України, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України і Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та до уваги колегією суддів не приймаються.
Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивачу судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Рівне задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2009 року у справі № 2а-2857/09 у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 скасувати та прийняти у цій частині нову постанову, якою вимоги позивача задовольнити частково.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Рівне здійснити нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених у цей час виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору
У іншій частині постанову Рівненського міського суду Рівненської області залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Сапіга
Я.С.Попко