26 вересня 2011 р. Справа № 29051/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Каралюса В.М. та Носа С.П.,
при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2010р. у адміністративній справі за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Львівського регіонального відділення до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, -
19.06.2009р. позивач Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Львівського регіонального відділення звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Франківському районі м.Львова № 0000092350/0 від 15.06.2009р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ (а.с.3-4).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2010р. заявлений позов задоволено, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м.Львова № 0000092350/0 від 15.06.2009р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (а.с.163-165).
Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Франківському районі м.Львова, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.172-173).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до чинного законодавства оподаткуванню ПДВ не підлягає не сам лізинговий платіж, а лише його складова частина - процент або комісія в сумі, що не перевищує облікової ставки Національного банку України; також всі інші витрати, які були здійснені на користь лізингодавця, що пов'язані з фактом передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача вважаються оподатковуваними операціями та включаються до бази оподаткування ПДВ.
Також спірне податкове повідомлення-рішення скасовано судом в повному обсязі, хоча донарахування по операції з ВАТ ШП «Світанок» не були предметом судового розгляду і висновки суду по цьому питанню в оскаржуваному рішення не відображені.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, протягом 30.04.2009р.-18.05.2009р. ревізорами ДПІ у Франківському районі м.Львова проведена планова виїзна перевірка Львівського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.02.2006р. по 31.12.2008р., по результатам якої складено Акт перевірки № 1372/22-0/34003638 від 01.06.2009р. (а.с.8-35).
Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищені обсяги операцій, що не є об'єктом оподаткування за період з 21.02.2006р. по 31.12.2008р. в сумі 292734 грн., а також приписів п.4.1 ст.4 вищевказаного Закону, через що занижено суму ПДВ за охоплений перевіркою період на 66069 грн.
На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000092350/0 від 15.06.2009р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 97215 грн., з яких 66228 грн. за основним платежем та 30987 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.7).
Підставою для наведених висновків податкового органу слугували операції позивача з ТзОВ «Гостинне» на підставі договору фінансового лізингу № 15-21/30/09/03 від 30.09.2003р., на умовах якого Львівське регіональне відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (лізингодавець) передав в лізинг своєму контрагенту (лізингоодержувач) обладнання по глибокій заморожці овочів та фруктів вартістю 5304000 грн. (а.с.57-62, 64-71).
Після передачі згідно акта прийому-передачі від 01.03.2006р. заборгованості за вказаним договором позивач нараховував і відображав у бухгалтерському обліку доходи згідно графіку лізингового договору, які також відображалися в деклараціях за березень, червень, вересень, грудень 2006 року та березень, червень, вересень 2007 року як такі, що не є оподаткування (а.с.72-126).
Окрім цього, за рішенням суду вищевказаний лізинговий договір був розірваний і стягнуто на користь позивача із ТзОВ «Гостинне» заборгованість по лізинговим платежам, а також пеню, збитки від інфляції та 3 відсотки річних, які також не були включені платником податку до бази оподаткування ПДВ.
Також згідно бухгалтерського обліку позивачем нараховані інфляційні платежі контрагенту ВАТ ШП «Світанок» за серпень 2006 року в сумі 11652 грн. 70 коп., які були сплачені на банківський рахунок позивача та відображені в декларації з ПДВ за серпень 2006 року як операція, що не є об'єктом оподаткування.
Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим органом зроблено безпідставний висновок щодо перевищення розміру відсотків за лізинговими платежами суми подвійної облікової ставки Національного банку України; також стягнуті з контрагента штрафні санкції, які передбачені ст.625 ЦК України, не включаються до бази оподаткування ПДВ по операціях лізингу.
Між тим, такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.
Відповідно до пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу.
Згідно з ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Оцінюючи в сукупності вищенаведене, слідує, що не підлягає оподаткуванню не сам лізинговий платіж, а лише його складова частина - процент або комісія в сумі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, податковий орган прийшов до вірного висновку про те, що позивач неправомірно не включав до об'єкта оподаткування лізинговий платіж у повному обсязі. Оскільки сторонами договору не відокремлювалися складові лізингового платежу (тобто, не відокремлювалася сума відсотків), ревізорами правомірно було самостійно обчислений вказаний відсоток із врахуванням приписів пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»; визначена сума не включена по результатам перевірки до об'єкту оподаткування.
В частині оподаткування інших платежів в рамках операцій фінансового лізингу колегія суддів враховує, що відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз наведеної статті вказує, що через сплату трьох процентів річних та перерахунок простроченого зобов'язання через застосування індексу інфляції зростає сума боргу, тобто, здійснюється збільшення суми боргу (фактично проводиться його переоцінка) на вищевказані суми; також такі виплати (три проценти річних та перерахунок зобов'язання через застосування індексу інфляції) не відносяться до штрафних санкцій.
Приписами пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.
Таким чином, всі виплати, що проводяться в рамках укладеного договору фінансового лізингу на користь лізингодавця і пов'язані з фактом передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача, слід вважати оподатковуваними операціями, через що такі повинні включатися до бази оподаткування.
Єдиним винятком з наведеного є приписи пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка виключає з об'єкта оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України.
З урахуванням наведеного слідує, що позивачем допущено завищення обсягів операцій, що не є об'єктом оподаткування, за період з 21.02.2006р. по 31.12.2008р. в сумі 292734 грн., а також занижено суму ПДВ за охоплений перевіркою період на 66069 грн.
Ураховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтовував свої твердження про порушення позивачем вимог пп.3.2.2 п.3.2 ст.3, п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а відтак й покладених в основу прийнятого податкового повідомлення-рішення, заявлений позивачем позов про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення є безпідставним, через що задоволенню не підлягає.
Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає безпідставними і помилковими, оскільки такі не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заявленого позову з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова задоволити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2010р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Львівського регіонального відділення до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: В.М.Каралюс
С.П.Нос