22 серпня 2011 р. Справа № 30584/10
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,
при секретарі судового засідання Патлевіч Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу прокурора м. Луцька на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради Волинської області про визнання нечинним рішення та зобов'язання розглянути питання повторно,
У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати нечинним та скасувати рішення Луцької міської ради (далі - Луцька міськрада) № 53/41 від 24 лютого 2010 року «Про відмову у передачі безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та наданні в оренду» та зобов'язати відповідача розглянути питання приватизації та надання у оренду земельної ділянки площею 0,0650 га АДРЕСА_1 позивачу повторно.
Оскаржуваною постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2010 року у справі № 2а-2214/10/0308 позов було задоволено.
У поданій апеляційній скарзі прокурор м. Луцька просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 У обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що підставою для відмови Луцької міськради у передачі позивачу земельної ділянка є та обставина, що спірна земельна ділянка АДРЕСА_1 знаходиться в межах історико-культурного заповідника «Старе місто», що не заперечувалося позивачем у ході розгляду справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології до Державного реєстру пам'яток України» історико-культурний заповідник у м. Луцьку занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Рішенням Луцької міської ради № 9/23 від 27.12.06 «Про затвердження генерального плану історико-культурного заповідника в м. Луцьку» затверджено межі історико-культурного заповідника в м. Луцьку, в межі які входить вул. Лютеранська.
Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення, якщо інше не передбачено законом.
Представником Луцької міськради було зазначену дану підставу прийняття оскаржуваного рішення № 53/41 від 24 лютого 2010 року.
Позивач ОСОБА_1 та його представник у ході апеляційного розгляду вимоги, викладені у апеляційній скарзі, заперечили, просять залишити оскаржуване судове рішення без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик апеляційного суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований АДРЕСА_1.
Оспорюваним рішенням Луцької міськради від 24 лютого 2010 року №53/41, відмовлено ОСОБА_1 у передачі безоплатно у власність земельної ділянки АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та надання її в оренду. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не враховано того, що чинним законодавством не передбачено заборони передачі в оренду земельні ділянки на території історико-культурного заповідника.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, викладеним у апеляційній скарзі, колегія суддів виходить із таких міркувань.
Відповідно до приписів ст. 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані, зокрема, історико-культурні заповідники.
При цьому положеннями ст. 54 ЗК України передбачено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Яке безспірно встановлено у ході судового розгляду, спірна земельна ділянка АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності.
Згідно із положеннями ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (ч. 2 ст. 84 ЗК України).
При цьому відповідно до ч. 5 ст. 84 ЗК України держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
в) прийняття спадщини;
г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
ґ) конфіскації земельної ділянки;
д) штучного створення земельної ділянки за межами населених пунктів, у тому числі з порушенням установлених правил.
З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на приписи ч. 4 ст. 84 ЗК України, відповідно до яких до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у комунальній, а не державній власності.
Одночасно колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством не передбачено заборони для передачі земельних ділянок у межах історико-культурних заповідників в оренду.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, а відтак у задоволенні поданої апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів,
апеляційну скаргу прокурора м. Луцька залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2010 року у справі № 2а-2214/10/0308 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Ухвала у повному обсязі складена 26 серпня 2011 року.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Сапіга
Я.С.Попко