"06" жовтня 2011 р.Справа № 16/26-10-776
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Сидоренка М.В.
Будішевської Л.О.
(Склад судової колегії змінений розпорядженнями голови суду №442 від24.12.2010р., №77 від 24.01.2011р., №137 від17.02.2011р., №276 від 19.04.2011р., №520 від 07.09.2011р., №585 від 05.10.2011р.)
при секретарі судового засідання Войт К.В.
за участю представників сторін:
від ПАТ „ПроКредитБанк” -ОСОБА_2 -по довіреності;
від ФО-П ОСОБА_3 -не з'явився;
від ФО-П ОСОБА_4 -не з'явився;
від ОСОБА_5 - не з'явився;
від Управління НБУ в Одеській області -не з'явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3
на рішення господарського суду Одеської області від 22 листопада 2010 року
по справі №16/26-10-776
за позовом Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк”
до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Управління Національного банку України в Одеській області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1. гр. ОСОБА_4
2. гр. ОСОБА_7
про стягнення 6 146 762,13грн.
та за зустрічним позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3
до відповідачів:
1. Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк”
2. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
про визнання недійсним договорів та скасування заборон на відчуження нерухомого майна, а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записів
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 06.10.2011р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У лютому 2010р. Публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк»(надалі-позивач, Банк) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі- відповідач, ФОП) та Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_7, як поручителів, про стягнення в солідарному порядку загальної заборгованості у сумі 6 146 762,13 грн. за договорами про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., які були укладені між ПАТ «ПроКредитБанк»та ФО-П ОСОБА_3
Свої вимоги позивач обґрунтовував порушенням ФО-П ОСОБА_3 прийнятих на себе за рамковою угодою № 5.2975 від 11.03.2004р., а також договорами про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Заявою від 10.03.2010р. позовні вимоги були змінені, позивач просив суд першої інстанції стягнути з ФО-П ОСОБА_3 заборгованість за рамковою угодою №5.2975 від 11.03.2004р. та договорами про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. в розмірі 6 146 762,13 грн..
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2010р. провадження у справі №16/26-10-776 за позовом ПАТ „ПроКредитБанк” до ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Ухвалою від 19.03.2010р. господарським судом Одеської області провадження у справі №16/26 -10-776 було зупинено до остаточного вирішення по суті Приморським районним судом м. Одеси вказаної вище цивільної справи.
20.07.2010р. провадження у справі №16/26-10-776 було поновлено, у зв'язку з залишенням без розгляду цивільної справи Приморським районним судом м. Одеси.
02.08.2010р. ФО-П ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою про визнання недійсними договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., яка ухвалою суду від 04.08.2010р. прийнята до розгляду та об'єднана із справою №16/26-10-776 в одне провадження.
Ухвалою від 09.08.2010р. господарським судом Одеської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено Управління Національного банку України в Одеській області.
В ході розгляду справи ФО-П ОСОБА_3 18.08.2010р. були подані доповнення до зустрічної позовної заяви відповідно до яких відповідач просить суд визнати недійсними договори про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., укладені між публічним акціонерним товариством „ПроКредитБанк” та ФО-П ОСОБА_3, визнати недійсними договір іпотеки № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., договір іпотеки № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., договір іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р.; скасувати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р.; нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою АДРЕСА_3 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р.; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів.
Ухвалою від 20.09.2010р. господарським судом Одеської області залучено в якості іншого відповідача за зустрічним позовом -фізичну особу -підприємця ОСОБА_4..
У судовому засіданні 18.10.2010р. представник позивача, керуючись ст. 66 ГПК України, звернувся до господарського суду Одеської області із клопотанням про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки: земельну ділянку, площею 0,0348 га, яка належить ФО-П ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на землю сер. ОД № 028824, квартиру № 2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_8, нежитлове приміщення офісу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_4.
Ухвалою від 18.10.2010р. господарським судом Одеської області було відмовлено у задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” про вжиття заходів до забезпечення позову.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.11.2010р. (суддя Жєлезна С.П.) позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з ФО-П ОСОБА_3
на користь ПАТ „ПроКредитБанк” грошові кошти в сумі 6146762 грн. 13 коп., державне
мито в сумі 25500 грн. 00 коп., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.;
провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог про скасування заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою АДРЕСА_3 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів припинено на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України. У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено. Видано ФО-П ОСОБА_3 довідки на одержання з державного бюджету України зайве сплаченого державного мита на загальну суму 430 грн.00 коп., а також витрат на ІТЗ судового процесу в сумі 254 грн. 00 коп.
Рішення суду обґрунтовано посиланнями на положення ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 617, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056 1 ЦК України, ст. 193 ГК України та вмотивовано тим, що ПАТ „ПроКредит Банк” на момент укладення спірних договорів про надання траншу мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії №195, дозволу №195-1 виданий НБУ 13.10.2003р.; суд дійшов висновку про правомірність спірних кредитних договорів та про відсутність підстав для визнання їх недійсними, оскільки при укладенні договору сторонами не було порушено вимог чинного законодавства, та зміст договорів про надання траншу не суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим у задоволенні зустрічного позову в частині вимог про визнання недійсними договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. відмовлено; також суд дійшов висновку і про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитами, у тому числі і платежів, строк яких не настав, на загальну суму у розмірі 4474638,60 грн. та вимоги про стягнення з ПП ОСОБА_3 253499,72 грн. загальної заборгованості із сплати процентів за користування кредитними коштами; безпідставні та необґрунтовані доводи відповідача стосовно невідповідності спірних іпотечних договорів приписам ч. 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV, оскільки зміст основних зобов'язань, забезпечених іпотеками на підставі спірних договорів, визначається рамковими угодами та кредитними договорами, укладеними в межах рамкових угод, які є їх невід'ємними частинами; суд дійшов висновку про необґрунтованість та неправомірність зустрічних позовних вимог ПП ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договору іпотеки № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., договору іпотеки № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., договору іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р., та, як наслідок, в їх задоволенні відмовлено, адже на час укладення спірних іпотечних договорів рамкові угоди та укладені на їх виконання договори про надання траншів, вже були діючими, при укладені чергових угод про надання траншів до спірних іпотечних договорів вносилися відповідні зміни, а саме: зазначалися реквізити договорів, які мають забезпечуватись договорами іпотеки та змінювалися загальні умови кредитування; зустрічні позовні вимоги про скасування заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою АДРЕСА_3 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів, зазначений спір в цій частині зустрічних позовних вимог не підлягає вирішенню у господарських судах України та згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припинив провадження в цій частині зустрічних позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду ФО-П ОСОБА_3 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 22.11.2010р. та винести постанову, якою позовні вимоги про визнання недійсними договорів та скасування заборон на відчуження нерухомого майна, про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записів, задовольнити; в задоволенні позовних вимог ПАТ „ПроКредитБанк” про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовити. Вимоги скаржника вмотивовані тим, що Банк мав отримати Генеральну ліцензію на операції з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування. В свою чергу, операції, які потребують індивідуального ліцензування, не можуть здійснюватись виключно на підставі генеральної ліцензії або письмового дозволу НБУ, який може видаватись замість генеральної ліцензії; зміст договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. в частині встановлення обов'язку ФО-П ОСОБА_8 сплачувати проценти за користування кредитами в валюті кредитів, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету КМУ від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність»; умови спірних кредитних договорів про надання грошових коштів, а також зобов'язання позичальника по сплаті відсотків в валюті кредиту як господарські зобов'язання не відповідають вимогам закону і згідно ч.1 ст.270 ГК України можуть бути визнані недійсними.
Ухвалою від 10.02.2011р. залучено до участі у справі № 16/26-10-776 в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_7.
10.02.2011р. від скаржника надійшла заява про виключення Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Одеській області з числа третіх осіб і залучення його до участі в справі у якості співвідповідача, за результатами розгляду якої скаржник просить постановити мотивовану ухвалу.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2011р. відмовлено ФО-П ОСОБА_3 у задоволенні заяви про залучення до участі у справі як іншого відповідача Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Одеській області та виключення останнього зі складу третіх осіб у справі №16/26-10-776.
16.02.2011р. до суду апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга ФО-П ОСОБА_3 на ухвалу суду від 10.02.2011р. про відмову у задоволенні заяви про залучення до участі у справі як іншого відповідача НБУ в особі Управління НБУ в Одеській області та виключення останнього зі складу третіх осіб у справі №16/26-10-776.
Ухвалою від 17.02.2011р. апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФО-П ОСОБА_3 на рішення господарського суду Одеської області від 22 листопада 2010 року по справі №16/26-10-776 зупинено до закінчення розгляду касаційної скарги ФО-П ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2011р.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.03.2011р. відмовлено ФО-П ОСОБА_3 у прийнятті касаційної скарги на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2011р. у справі №16/26-10-776.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2011р. поновлено апеляційне провадження по справі №16/26-10-776.
06.05.2011р. до суду апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга ФО-П ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного господарського суду від 10.02.2011р. про залучення третіх осіб, відкладення розгляду апеляційної скарги та продовження строку розгляду апеляційної скарги у справі №16/26-10-776.
Ухвалою від 10.05.2011р. апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФО-П ОСОБА_3 на рішення господарського суду Одеської області від 22 листопада 2010 року по справі №16/26-10-776 зупинено до закінчення розгляду касаційної скарги ФО-П ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2011р. та повернення справи з Вищого господарського суду України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.06.2011р. відмовлено ФО-П ОСОБА_3 у прийнятті касаційної скарги на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2011р. у справі №16/26-10-776.
08.09.2011р. апеляційне провадження по справі №16/26-10-776 поновлено та призначено до розгляду на 06.10.2011р.
В засіданні суду апеляційної інстанції 06.10.2011р. представник Банка проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав законності та обґрунтованості оскарженого рішення.
Представники скаржника та третіх осіб в засідання суду апеляційної інстанції 06.10.2011р. не з'явились, про причини неявки не повідомили. В попередніх засіданнях апеляційного господарського суду скаржник та представники третіх осіб підтримали вимоги апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Банка, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги виходячи з наступного.
Як встановлено апеляційним господарським судом, 11.03.2004р. між ЗАТ „ПроКредитБанк” (кредитор) та ФО-П ОСОБА_3 (позичальник) було укладено рамкову угоду № 5.2975, відповідно до умов якої кредитор зобов'язався на положеннях цієї угоди, договорів про надання траншу відкрити позичальнику кредитні лінії терміном на 60 місяців в розмірі та на умовах передбачених даною угодою, при цьому, сторони домовилися, що загальна сума за договорами (угодами) в межах цієї угоди не повинна перевищувати 150000 доларів США, кредитні кошти можуть надаватися кредитором позичальнику у гривні, доларах США або євро. В подальшому, додатковою угодою від 15.02.2006р. до вказаної рамковою угоди термін кредитної лінії було збільшено до 180 місяців, а також збільшено суму ліміту кредитування до 200000 доларів США. У додатковій угоді № 2 від 24.10.2007р. до рамкової угоди сторонами було досягнуто згоду щодо продовження кредитної лінії до 240 місяців, а також визначено, що загальна сума заборгованості по даній угоді на дату надання траншу, порахована з використанням курсів НБУ для відповідних валют не повинна перевищувати 800000 доларів США.
У межах вищевказаної рамкової угоди між Банком та ФО-П ОСОБА_3 було укладено договір про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., відповідно до умов п. 1.1 якого Банк зобов'язався надати позичальнику у користування грошові кошти в сумі 85750 доларів США на строк 144 місяці (до 20.02.2018р.) зі сплатою відсотків в розмірі 13 % річних, виходячи з 360 календарних днів, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит та сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк.
08.06.2006р. між Банком та ФО-П ОСОБА_3 було укладено договір про надання траншу № 5.9986/2975, відповідно до умов п. 1.1 якого Банк зобов'язався надати Позичальнику у користування грошові кошти в сумі 70000 доларів США на строк 144 місяці (до 01.06.2018р.) зі сплатою відсотків в розмірі 13 % річних, виходячи з 360 календарних днів, а Позичальник зобов'язався повернути наданий кредит та сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк.
24.10.2007р. між Банком та ФО-П ОСОБА_3 було укладено договір про надання траншу № 5.15221/2975, відповідно до умов п. 1.1 якого Банк зобов'язався надати Позичальнику у користування грошові кошти в сумі 500000 доларів США на строк 96 місяці (до 19.10.2015р.) зі сплатою відсотків в розмірі 12,5 % річних, виходячи з 360 календарних днів, а Позичальник зобов'язався повернути наданий кредит та сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк.
Відповідно до п. 2.6 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. сторонами було передбачено, що кредит надається шляхом конвертації коштів на Міжбанківському валютною ринку та зарахування гривневого еквіваленту коштів на рахунок позичальника.
Пунктом 3.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. погашення кредиту та сплата відсотків за користуванням кредитом здійснюється в порядку та строки, викладені у графіку повернення кредиту і сплати відсотків, наведеному у додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється кредитором в строки, що зазначені в графіку як дні платежу.
З графіку повернення кредиту та сплати відсотків (додатки № 1 до договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р.) вбачається, що сторони домовилися про сплату процентів за користування кредитом та повернення суми кредиту у іноземній валюті -доларах США.
На виконання договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. Банком було надано кредитних коштів за меморіальними валютними ордерами № 1340_21 від 16.02.2006р., № 1340_15 від 08.06.2006р., № 3177_6 від 24.10.2007р. кредитні кошти у розмірі 655750 доларів США.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих за вказаною угодою зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, Банк у листопаді 2009р., керуючись умовами п. 5.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., звернувся до відповідача з вимогами за вих. № 480, № 481, №482 про повне дострокове погашення кредиту та сплату заборгованості по процентам і пені, які одержані відповідачем 20.11.2009р. та поручителями, проте не були задоволені.
За розрахунком позивача станом на 08.02.2010р. заборгованість відповідача з повернення кредиту за договором про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р. становила 73117,64 доларів США, що за курсом НБУ складало 584970,37 грн., за договором про надання траншу № 5.9986/2975 від 08.06.2006р. -60407,61 доларів США, що за курсом НБУ складало 483285,04 грн., за договором про надання траншу № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. -425776,61 доларів США, що за курсом НБУ складало 3406383,19 грн. При цьому, за розрахунком позивача за позичальником рахується заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за договором про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р. в сумі 4541,41 доларів США, за договором про надання траншу № 5.9986/2975 від 08.06.2006р. -3490,21 доларів США, за договором про надання траншу № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. -23654,26 доларів США та по сплаті пені у розмірі 186863,62 грн. -по договору № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., 152384, 54 грн. -по договору № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., 1079375,66 грн. - за договором № 5.15221/2975 від 24.10.2007р.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов рамкової угоди № 5.2975 від 11.03.2004р., а також договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. в частині зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, Банк вимагає стягнути з ФО-П ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 6146762,13 грн.
Враховуючи, що ФО-П ОСОБА_3 в межах провадження по даній справі були заявлені зустрічні позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., укладених між сторонами, апеляційний господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку рішенню суду першої інстанції за зустрічними вимогами.
В обґрунтування зустрічного позову відповідач стверджує, що використання доларів США як засобу платежу при сплаті процентів за кредитними договорами суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який має силу закону, посилається на невідповідність договорів про надання траншу наведеним законодавчим приписам, відповідач наголошує на необхідності визнання даних угод недійсним.
Апеляційний господарський суд, погоджується з судом першої інстанції, який відхилив зустрічні позовні вимоги, виходячи з наступного.
Відповідно до умов договорів про надання траншу всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплаті процентів за кредит повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто у доларах США.
Статтею 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що передбачено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну „іноземна валюта” містить ст. 1 Декрету, а саме іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Згідно з ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України, банки -це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
За ст. 2 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року N 2121-III (з послідуючими змінами та доповненнями) банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності. Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України “Про банки і банківську діяльність”, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Письмовий дозвіл Національного банку України -це документ, який видає НБУ у порядку і на умовах, визначених законом України “Про банки і банківську діяльність” та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Звернувшись до вимог Законів України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV , “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 року №2121-III, Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року №15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 місцевий господарський суд правильно вказав, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме: неторгівельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України.
Тобто, для здійснення операцій з валютними цінностями, банк зобов'язаний отримати як банківську ліцензію, так і письмовий дозвіл Національного банку України.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. № 15-93, відповідно до ст. 5 якого Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Отже, згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію.
Прийнятими в подальшому Законом України „Про банки і банківську діяльність” та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, замість генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій передбачено отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, який, видається на операції, які не потребують індивідуального ліцензування.
В апеляційній скарзі ФО-П ОСОБА_3 вказує на те, що наявність банківської ліцензії і письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обов'язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування, посилаючись на ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Проте, з аналізу вказаної норми, за якою індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, індивідуальної ліцензії потребують такі операції: „в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі”, можна дійти висновку, що пункт „в” застосовується тільки у відносинах між резидентом і нерезидентом та навпаки при здійсненні разової валютної операції.
До того ж, на виконання п. „в” ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” про необхідність отримання індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, розроблене Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №270.
Системний аналіз вищевказаного Положення свідчить про те, що саме цим нормативно-правовим актом закріплюється порядок отримання індивідуальної ліцензії при видачі або отримані кредиту, єдиною передумовою для чого є наявність у одного із контрагентів кредитного договору статусу нерезидента України.
Жодним законодавчим чи нормативно-правовим документом не передбачено граничних строків і сум кредитів, після яких отримання індивідуальної ліцензії є необхідним елементом для надання / отримання кредиту.
З цих підстав, посилання ФО-П ОСОБА_3 на п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” про необхідність отримання індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, є безпідставним та необґрунтованим, адже за п. 1.5 Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за N 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Відповідно до п. 3 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” уповноважений банк - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.
Згідно ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Пунктами 5.4. та 7.13. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.03р., № 492, встановлено, що поточні рахунки в іноземній валюті як юридичних, так і фізичних осіб використовуються без будь-яких обмежень для погашення кредитів в іноземній валюті (у тому числі процентів, комісій, неустойки).
Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. № 281, передбачено право фізичних та юридичних осіб купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойка тощо) в іноземній валюті на підставі: заяви про купівлю іноземної валюти та оригіналу кредитного договору (договору позики), що підтверджує потребу виконанням юридичною/фізичною особою зобов'язань в іноземній валюті (включаючи проценти, комісійні винагороди, неустойку тощо), та його копії (п.1 гл. 1 розділу 2).
Також, відповідно до п. 1.8. глави 1 розміру 3 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою правління Національного банку України від 18.06.2003р., № 255, нарахування процентних доходів (витрат), амортизація дисконту (премії) за фінансовими інструментами в іноземній валюті здійснюються в тій валюті, у якій обліковується пов'язаний з ними фінансовий інструмент.
Як вбачається з матеріалів справи, Банком діяльність здійснюється за наявності банківської ліцензії № 195 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, виданої позивачу ще 13.10.2003 році, тобто до укладення спірних договорів кредитування. Крім того, Банком було отримано дозвіл № 195-1, виданий Національним банком України 13.10.2003р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” згідно з додатком до такого дозволу, який був діючим на час укладення кредитних договорів. Новий дозвіл № 195-2 був виданий Національним банком України 29.09.2009р. З огляду на викладене, ПАТ „ПроКредит Банк” на момент укладення спірних договорів про надання траншу мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії.
З огляду викладеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності спірних кредитних договорів та про відсутність підстав для визнання їх недійсними, оскільки при укладенні договору сторонами не було порушено вимог чинного на той момент законодавства, та зміст договорів про надання траншу не суперечить вимогам чинного законодавства.
Оскільки, як вище встановлено апеляційним господарським судом, договори про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. є дійсними, то й до позовних вимог ПАТ „ПроКредит Банк” про стягнення заборгованості слід застосовувати умови договорів, на підставі яких виникла заборгованість.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного провадження, що на підставі укладених між сторонами договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. Банком було надано ФО-П ОСОБА_3 кредити у сумі 85750 доларів США, 70000 доларів США, а також 500000 доларів США -відповідно, за користування яким відповідачем були прийняті на себе зобов'язання з сплати відсотків у розмірі 13 % річних та 12,5 % річних (за договором № 5.15221/2975 від 24.10.2007р.).
З матеріалів справи вбачається, що у порушення умов кредитних договорів, ст. ст. 525, 526, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України прийняті ФО-П ОСОБА_3 на себе зобов'язання з своєчасного здійснення передбачених договорами платежів на повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконувалися, внаслідок чого за відповідачем утворилася прострочена заборгованість за кредитом та прострочена заборгованість за процентами. Вказана обставина не спростована відповідачем в ході апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 5.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. передбачено, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати відсотків згідно з Графіком, або несплати пені більш ніж трьох банківських днів, або у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених у п. п. 3.5, 4.3, 5.5, 5.6, 7.3 цих договорів, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.
ПАТ „ПроКредит Банк” 13.11.2009р. звернулося з вимогою до ФО-П ОСОБА_4 про повне дострокове погашення кредиту, яку позичальник отримав 23.11.2009р., та в якій просило сплатити борг по капіталу -773 доларів США, борг по процентах 2233,99 долари США, капітал дострокового погашення -72344,64 долари США, пеню -3619,77 грн., у зв'язку виникненням заборгованості більше 3-х банківських днів (строк заборгованості склав на момент звернення 53 дні).
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості відповідача у загальному розмірі 808148,72 грн., станом на 08.02.2010р., обгрунтованість якого ФО-П ОСОБА_4 не заперечена.
Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Пунктом 5.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. передбачено, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати відсотків згідно з Графіком, або несплати пені більш ніж трьох банківських днів, або у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених у п. п. 3.5, 4.3, 5.5, 5.6, 7.3 цих договорів, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.
ФО-П ОСОБА_4 під час розгляду справи в господарських судах першої та апеляційної інстанцій не надано доказів, відповідно до положень ст.ст. 32-34 ГПК України, які б підтверджували належне виконання позичальником умов кредитного договору щодо сплати заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом, а тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності та обґрунтованості заявлених Банком позовних вимог. Відповідно до п.5.1. договорів ПАТ „ПроКредит Банк” надано право вимагати дострокового погашення кредиту у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та нарахованими процентами.
Відповідно до п. 3.6 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., у разі прострочення Позичальником зобов'язань з погашення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, інших платежів згідно умов цього договору, Позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню у розмірі 0,5%, але не менше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення, що узгоджується з положеннями ст. 549, 611 ЦК України.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, який, на думку колегії суддів, є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення пені у розмірі 1418623,81грн.
Щодо зустрічних вимог ФО-П ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., договору іпотеки № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., договору іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р., суд апеляційної інстанції також погоджується з судом першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості доводів відповідача стосовно невідповідності оспорених іпотечних договорів приписам ч. 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV з врахуванням такого.
Відповідно до ч. ч.1 та 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
За змістом умов п. 1.3. спірних договорів іпотеки (з урахуванням змін до них) вказані угоди забезпечують виконання Боржниками зобов'язань, що виникають із рамкових угод, договорів про надання траншу, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкових угод, і є та/або будуть їх невід'ємною частиною. При цьому, у договорах іпотеки зазначаються ліміти зобов'язань, вимоги за якими забезпечуються цими договорами.
Отже, зміст основних зобов'язань, забезпечених іпотеками на підставі спірних договорів, визначається рамковими угодами та кредитними договорами, укладеними в межах рамкових угод, які є їх невід'ємними частинами. Наведені умови, які місять посилання на договори, якими обумовлюються основні зобов'язання, фактично дозволяють встановити розмір забезпечених спірними угодами вимог.
Суд першої інстанції на законних підставах припинив провадження в частині зустрічних вимог про скасування заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р.; нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою АДРЕСА_3 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р.; а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України. Адже скасування заборони на відчуження майна, а також вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записів про обтяження майна, які є наслідком визнання недійсними іпотечних договорів, вчиняються при виконанні відповідного судового рішення уповноваженими особами у встановленому законом порядку, ці правовідносини є публічно-правовими, а вимоги, що з них випливають, не підпадають під юрисдикцію господарського суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні та підставою для його скасування або зміни слугувати не спроможні.
На підставі вищевикладеного, судова колегія залишає рішення господарського суду Одеської області від 22.11.2010р. без змін як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст. ст. 99, 101 -103, 105 ГПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 22.11.2010р. залишити без змін.
Постанова в порядку ст. 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя М.В. Сидоренко
Суддя Л.О. Будішевська