01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.09.2011 № 60/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Буравльова С.І.
Поляк О.І.
при секретарі: Помаз І.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. - представник за дов. №04/01-15 від 15.03.2011р.;
від відповідача: Скрипка Л.В. - директор;
ОСОБА_2 - представник за дов. №01-48/262 від 13.09.2010р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Центрального державного архів-музею літератури та
мистецтва України
на рішення господарського суду м. Києва
від 17.08.2011р.
у справі №60/13 (суддя - Ємельянов А.С.)
за позовом Національного заповідника «Софія Київська»
до Центрального державного архів-музею літератури та мистецтва України
про стягнення 65 169,52 грн.
У червні 2011р. Національний заповідник «Софія Київська» звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Центрального державного архів-музею літератури та мистецтва України про стягнення заборгованості у розмірі 65 169,52 грн. за укладеним між сторонами Договором б/н від 09.10.2008р.
Позовні вимоги умотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо відшкодування витрат позивача, як балансоутримувача орендованого відповідачем майна, по сплаті податку на землю за період вересень 2009р. - грудень 2010р. включно.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.06.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №60/13.
Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись у своєму письмовому відзиві на те, що Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України не є платником земельного податку, оскільки земельна ділянка йому не виділялась. За оцінкою відповідача, платником податку на землю у даному випадку є саме позивач, як землекористувач земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, передане в оренду Центральному державному архів-музею літератури та мистецтва України.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказав, що за змістом ст.797 ЦК України плата за користування землею включається в орендну плату, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), тому відповідач, як орендар, повинен сплачувати плату за користування землею разом з орендною платою орендодавцю ,а не балансоутримувачу , отже, у позивача відсутнє право вимагати платежі , пов'язані з орендою нерухомого майна.
Крім того, зазначав відповідач, укладений між сторонами Договір, на підставі якого позивач звернувся з даним позовом, рішенням господарського суду м. Києва від 18.03.2011р. у справі №36/116-1/43 визнано недійсним, а відтак в силу ст.216 ЦК України, цей правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
З огляду на зазначене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог Національному заповіднику «Софія Київська».
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.08.2011р. у справі №60/13 (суддя - Ємельянов А.С.) позовні вимоги задоволено частково, визначено до стягнення із Центрального державного архів-музею літератури та мистецтва України на користь Національного заповідника «Софія Київська» витрати на утримання орендованого майна у сумі 65 099,52 грн.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення витрат на утримання орендованого майна у сумі 70,00 грн. на підставі рахунку №292 від 07.09.2009р. припинено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на утримання орендованого майна у сумі 65 099,52 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що за умовами укладеного між сторонами Договору б/н від 09.10.2008р., визнаного у подальшому у судовому порядку недійсним з припиненням зобов'язань на майбутнє, відповідач зобов'язався відшкодовувати позивачу податок на землю. При цьому, розрахунки по відшкодуванню вартості земельного податку орендарем повинні здійснюватися щомісяця на підставі виставлених позивачем рахунків. Враховуючи положення укладеного Договору та приймаючи до уваги отримання відповідачем рахунків, суд першої інстанції дійшов висновку про виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат позивача по сплаті податку на землю за період з вересня 2009р. до моменту, з якого договір визнано недійсним судом.
Відхиляючи твердження відповідача щодо відсутності у нього зобов'язань перед позивачем за Договором щодо відшкодування суми витрат на утримання орендованого майна у зв'язку з визнанням цього правочину недійсним, місцевий господарський суд вказав, що згідно рішення господарського суду м. Києва від 18.03.2011р. у справі №36/116-1/43, яке набрало законної сили, укладений між сторонами Договір б/н від 09.10.2008р. визнано недійсним на майбутнє, а саме: з моменту прийняття цього судового рішення - з 18.03.2011р. З огляду на зазначене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що зобов'язання, які виникли на підставі цього правочину до 18.03.2011р., підлягають виконанню.
Посилання відповідача на те, що Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України не є платником податку на землю , відхилені господарським судом з тих мотивів, що спір виник з майнових відносин між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як балансоутримувачем орендованого майна, на підставі цивільного договору, з якого виникають взаємні права та обов'язки сторін. Наявність у відповідача статусу бюджетної установи, за оцінкою місцевого господарського суду, та пільг щодо сплати земельного податку не звільняє його від виконання передбачених Договором зобов'язань по відшкодуванню витрат балансоутримувача.
Припиняючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення із відповідача 70,00 грн. витрат на утримання орендованого майна згідно рахунку №292 від 07.09.2009р., суд першої інстанції послався на рішення господарського суду м. Києва від 26.02.2010р. у справі №11/474, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2010р., за яким з Центрального державного архів-музею літератури та мистецтва України на користь Національного заповідника «Софія Київська» стягнуто заборгованість за Договором б/н від 09.10.2008р. за попередній період, в т.ч. за вересень 2009р.
При цьому, як вбачається зі змісту судового рішення, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення витрат на утримання орендованого майна згідно рахунку №292 від 07.09.2009р. лише на суму 70,00 грн., а не на всю суму - 4 144,36 грн., яку зазначено у рахунку, на тій підставі, що в резолютивній частині судового рішення від 26.02.2010р. у справі №11/474 господарський суд замість заявленої до стягнення суми боргу - 37 299,24 грн. зазначив - 37 229,24 грн., тобто на 70,00 грн. меншу суму.
Не погоджуючись із мотивами судового рішення та висновками місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 17.08.2011р. у справі №60/13 скасувати та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позовних вимог Національного заповідника «Софія Київська».
У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню.
Зокрема, апелянт не погодився із висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати витрати балансоутримувача, понесені у зв'язку із утриманням орендованого майна та відшкодувати суму сплаченого останнім земельного податку, оскільки в силу ст.797 ЦК України на відповідача, як орендаря, покладається обов'язок тільки по сплаті орендної плати, до якої, в свою чергу, включається вартість користування земельною ділянкою, на якій орендоване майно розташоване. За оцінкою скаржника, заявлені позивачем вимоги не грунтуються на приписах діючого законодавства, а відтак є неправомірними.
Серед іншого, апелянт не погодився із твердженням суду першої інстанції про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, оскільки рахунки на оплату понесених ним витрат у зв'язку з утриманням орендованого відповідачем майна, позивач виставляв із порушенням зазначених у Договорі строків.
Крім того, у доводах апеляційного оскарження відповідач вкотре наголосив на тому, що правочин, на підставі якого місцевим господарським судом були частково задоволені позовні вимоги Національного заповідника «Софія Київська», у судовому порядку визнаний недійсним з моменту його укладення,а тому не може породжувати жодних правових наслідків, крім наслідків, пов'язаних з його недійсністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2011р. №60/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Калатай Н.Ф.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 28.09.2011р.
23.09.2011р. через канцелярію суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив оскаржене судове рішення залишити без змін як таке, що прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні фактичних обставин справи, а апеляційну скаргу залишити без задоволення у зв'язку з її необгрунтованістю.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011р. №01-23/3/3 у зв'язку із зайнятістю судді Калатай Н.Ф. у іншому судовому процесі здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Буравльов С.І.
У призначене судове засідання з'явилися представники сторін. Представник третьої особи процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Про причини неявки свого представника третя особа суду не повідомила.
З огляду на зазначене, враховуючи думку представників сторін, судова колегія вирішила, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.09.2008р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, як орендодавцем, та Центральним державним архів-музеєм літератури і мистецтва України, як орендарем, був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності , №4087 (а.с.23-25), за умовами якого орендодавець зобов'язувався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення будівлі загальною площею 3691,00 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 22-а, на трьох поверхах, корпусу №5 та перебуває на балансі Національного заповідника «Софія Київська» (далі - балансоутримувач), балансова вартість якого визначена згідно з Актом оцінки станом на 01.082008р. і становить 15 937 600,00 грн. (п.1.1 Договору оренди).
Згідно п.10.1 цей договір укладено строком на один рік, що діє з 29.09.2008р. по 29.09.2009р. включно.
Відповідно до п.5.10 цього договору орендар зобов'язувався здійснювати витрати, пов'язані із утриманням орендованого майна та протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
На виконання п.5.10 Договору оренди 09.10.2008р. між Національним заповідником «Софія Київська», як балансоутримувачем орендованого майна, та Центральним державним архів-музеєм літератури та мистецтва України був укладений договір б/н про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна (а.с.27-28), за умовами якого орендар зобов'язувався щомісячно на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків відшкодовувати суму сплаченого ним податку на землю, визначеного чинним законодавством України (р.1 договору).
Крім того, за змістом укладеного між сторонами Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, орендар повинен сплачувати вартість спожитих ним комунальних послуг. Однак, за поясненнями сторін, орендар уклав окремі договори із комунальними службами, тому фактично, за договором про відшкодування понесених балансоутримувачем витрат, відповідач повинен відшкодувати останньому суму сплаченого земельного податку.
Згідно п.5.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувача строк його дії - один рік з 29.10.2008р. по 29.10.2008р.
При цьому, за змістом пункту 5.3 вказаного договору у разі продовження терміну дії Договору оренди, дія Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна продовжується на строк дії Договору оренди.
Як вбачається із наявних у матеріалах справи листів Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву №30-04/16517 від 02.11.2009р. (а.с.137) та №30-04/16253 від 26.10.2010р. (а.с.136), направлених на адресу Національного заповідника «Софія Київська» та Центрального державного архів-музею літератури і мистецтва України, термін дії Договору оренди нерухомого майна продовжувався на наступні періоди - з 29.09.2009р. по 29.09.2010р. та з 29.09.2010р. по 29.09.2011р. Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про продовження строку дії Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.
Відповідно до п. 2.1.1 договору балансоутримувач зобов'язувався надавати до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним, орендарю рахунки на відшкодування сплаченого податку на землю, а згідно п.2.2.3 укладеного між сторонами договору орендар зобов'язувався у триденний термін після надходження рахунків, сплатити відшкодування податку на землю та інформувати про це балансоутримувача.
Як правильно встанвоив суд першої інстанції , спір у справі виник у зв'язку з невиконанням орендарем зобов'язань щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна за період з вересня 2009р. по грудень 2010р. включно на загальну суму 65 169,52грн.
На виконання умов цього Договору позивач щомісячно в період з вересня 2009р. по грудень 2010р. включно супровідними листами направляв на адресу відповідача рахунки на відшкодування земельного податку. Направлення протягом спірного періоду позивачем рахунків на загальну суму 65 169,52 грн. та отримання їх відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи копіями супровідних листів та відмітками штампу вхідної кореспонденції Центрального державного архів-музею літератури та мистецтва України на них (а.с.113-128) та не заперечується самим відповідем.
У доводах апеляційного оскарження відповідач стверджував про відсутність у нього обов'язку оплатити вказані рахунки, оскільки він звільнений від сплати земельного податку, адже за змістом пунктів 1, 13 Положення про Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 25.04.2002 року № 31, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України є державною установою та утримується за рахунок коштів державного бюджету України, і в силу ч. 3 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» звільнений від сплати земельного податку. Утім, з наведеними доводами апелянта не можна погодитися з наступних мотивів.
Матеріалами справи доведено і відповідачем не спростовано, що за вересень 2009р. - грудень 2010р. включно заборгованість відповідача по відшкодуванню витрат балансоутримувача по сплаті податку на землю на підставі Договору від 09.10.2008р. становить 65 169,52 грн.
Як правильно зазначено господарським судом, наявність у відповідача статусу бюджетної установи та пільг щодо сплати земельного податку не звільняє його від виконання передбачених договором зобов'язань по здійсненню відшкодування витрат балансоутримувача, оскільки спір у справі виник з майнових відносин між позивачем та відповідачем на підставі цивільного договору, в якому сторонами погоджені їхні права та обов'язки, а відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До того ж, згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками - власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, в тому числі орендарі (стаття 5 вказаного Закону), тобто безпосередньо ті суб'єкти господарювання, яким земельні ділянки передані у власність або надані в користування, в тому числі на умовах оренди.
Відповідно до ч.4 ст.14 цього Закону за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.
Умовами Договору оренди встановлено площу орендованої будівлі, а саме: 3691,00 кв.м., відтак, обраховуючи розмір земельного податку, позивач правомірно виходив із зазначеного розміру площі об'єкту оренди, яким користуєтсья орендар.
Судовою колегією відхиляються за неспроможністю доводи апеляційного оскарження, в яких відповідач, посилаючись на рішення господарського суду м. Києва від 18.03.2011р. у справі №36/116-1/43 про визнання укладеного між сторонами Договору б/н від 09.10.2008р. недійсним на майбутнє, стверджував про відсутність будь-яких зобов'язальних відносин між сторонами за цим Договором з моменту його вчинення.
За оцінкою апелянта, постановлене у справі №36/116-1/43 судове рішення свідчить про визнання Договору недійсним з моменту його підписання, тому цей правочин не породжує ніяких правових наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
На переконання відповідача, про це, зокрема, свідчить п.1 резолютивної частини судового рішення, в якому визначено, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, поряд з тим, що у своїй позовній заяві Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України просив визнати Договір б/н від 09.10.2008р. про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна недійсним з моменту його укладення.
Судовою колегією з'ясовувалось питання, чи звертався відповідач до господарського суду із заявою про роз'яснення рішення від 18.03.2011р. у справі №36/116-1/43, на що представник Центрального державного архів-музею літератури та мистецтва України у судовому засіданні від 28.09.2011р. пояснив, що не вбачає у цьому необхідності, оскільки, на його переконання, формулювання пункту 1 резолютивної частини цього судового рішення про задоволення позовних вимог не дає підстав для сумнівів вважати недійсним спірний договір саме з моменту його укладення.
З мотивувальної частини наявного у матеріалах справи копії рішення господарського суду м. Києва від 18.03.2011р. по справі №36/116-1/43 (а.с.74-75) випливає , що господарський суд ,констатуючи відповідність спірного договору вимогам ст.12 Закону України «Про плату за землю» і тим відхиляючи доводи позивача , про наявність правових підстав для визнання договору недійсним з моменту укладення , виходив з тієї обставини , що на час розгляду справи з 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, згідно ст.282.1.1 якого заповідники звільняються від сплати податку на землю. Балансоутримувач орендованого майна, зазначив суд першої інстанції у мотивувальній частині судового рішення по справі №36/116-1/43 , яке набрало законної сили , не несе витрат у вигляді земельного податку з моменту набрання чинності цим Кодексом, тому спірний договір слід визнати недійсним на майбутнє, тобто з моменту прийняття судом рішення.
Судова колегія вважає, що доводи апелянта у справі № 60/13 про визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення зводиться до переоцінки та перегляду поза процедурами Господарського процесуального Кодексу України мотивів та висновків місцевого господарського суду у справі №36/116-1/43 , а тому до уваги прийматися не можуть..
За загальним правилом дії закону у часі і просторі закон не має зворотної сили, а відтак наведені підстави визнання правочину недійсним на майбутнє не можуть вважатися підставами для визнання цього правочину недійсним на період до набрання Податковим кодексом України законної сили.
Заявлена балансоутримувачем до стягнення з орендаря заборгованість по сплаті податку на землю за спірний період (з вересня 2009р. по грудень 2010р.) передує даті набрання чинності Податковим кодексом України, а тому правомірно стягнута з відповідача судом першої інстанції.
Порушення позивачем умов Договору б/н від 09.10.2008р. у частині виставлення ним рахунків на оплату пізніше визначеного договором строку - до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним не є випадком і не звільняє Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, як орендаря, від обов'язку виконання ним своїх зобов'язань .
За змістом ч. 1 ст. 617 ЦУ України особа, яка порушила зобов'язання , звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання , якщо вона доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 70 грн. витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна за вересень 2009р. згідно рахунку №292 від 07.09.2009р., оскільки вимоги позивача в цій частині були розглянуті та вирішені по суті рішенням господарського суду м. Києва, яке набрало законної сили, в межах провадження у справі №11/474.
З огляду на встановлене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржене судове рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст.49 ГПК України державне мито за подачу апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Центрального державного архів-музею літератури та мистецтва України на рішення господарського суду м. Києва від 17.08.2011р. у справі №60/13 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 17.08.2011р. у справі №60/13 залишити без змін.
2. Матеріали справи №60/13 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий суддя Кропивна Л.В.
Судді Буравльов С.І.
Поляк О.І.