01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.09.2011 № 5/58
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Мальченко А.О.
за участю представників сторін:
згідно з протоколом судового засідання від 29.09.2011 року
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України» на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року
по справі № 5/58 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України»
до товариства з обмеженою відповідальністю «НВП Інтех»
про стягнення 125 169,74 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року по справі № 5/58 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «НВП Інтех»Управління будівництва «Закордонмонтажспецбуд»на користь ДП «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України»2 974,58 грн. пені. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державне підприємство «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України»звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача пеню у розмірі 64 411,78 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП Інтех»надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 5/58 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в позові ДП «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України» повністю.
Вимоги відповідача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу підлягають відхиленню судовою колегією за неспроможністю, з огляду на наступне.
За змістом ст. 96 ГПК України подання відзиву є правом, а не обов'язком особи, яка одержала апеляційну скаргу.
Господарский процесуальний кодекс України не містить вимог до змісту відзиву на апеляційну скаргу, однак якщо особа, яка вирішила подати відзив, у будь-якому випадку має у відзиві зазначити мотиви повного або частково відхилення вимог апеляційної скарги з посиланням на законодавство,а також докази, що обгрунтовують відхилення вимоги апеляційної скарги.
У своєму відзиві відповідачем не наведено доводів щодо апеляційної скарги Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України», як це передбачають норми статті 96 ГПК України.
Натомість, керуючись ст.ст. 91, 92, 101, 104 ГПК України, товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Інтех»у своєму відзиві просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 5/58 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в позові ДП «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України»повністю.
На переконання судової колегії такі вимоги за своєю природою є вимогами апеляційної скарги, проте відповідачем не дотримано вимоги ст.ст. 91-95 ГПК України, а відтак у суду відсутні підстави приймати до розгляду відзив товариства з обмеженою відповідальністю «НВП Інтех»із заявленими у ньому вимогами.
Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача пеню у розмірі 64 411,78 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Представник відповідача приймав участь в судовому засідання та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут нових технологій»залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2010 року між позивачем (далі - замовник) та відповідачем (далі - виконавець) укладено договір про виконання робіт із створення (розробки) електронно-інфрмаційного ресурсу (веб-сайту) № 2-СВПФУ/114 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець прийняв обов'язок виконати роботи по створенню (розробці) веб-сайту журналу «Вісник Пенсійного фонду України», а замовник зобов'язувався прийняти і оплатити виконані роботи на умовах, визначених цим договором (а.с. 5-7).
Пунктом 2.3 договору визначено, що перелік виконуваних робіт, вимоги до них, а також строки виконання визначаються на основі технічного завдання, що є додатком №1 до даного договору.
Згідно з п. 8 Технічного завдання строк розробки сайту становить двадцять днів з дати підписання договору (а.с. 8-10).
За змістом пункту 3.1 договору протягом п'яти робочих днів з моменту укладення сторонами даного договору замовник сплачує виконавцю 80% від суми цього договору, згідно кошторису (додаток № 2, який є невід'ємним додатковм до цього договору) й надає виконавцю всю необхідну для роботи текстову й графічну інформацію.
Пунктом 3.12 договору сторонами передбачено, що протягом двох робочих днів з моменту розміщення веб-сайту на сервері, визначеному замовником, замовник оплачує виконавцеві залишок в розмірі 20% від суми цього договору, згідно кошторису.
Згідно з п. 3.11 договору завершенням робіт за цим договором сторони оформляють шляхом укладання акта прийому-передачі виконаних робіт.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.4 договору сторонами передбачено, що оплата замовником робіт здійснюється згідно затвердженого сторонами переліку робіт, що виконуються та кошторису. Ціна даного договору складається із суми всіх належних за даним договором платежів.
З наявного в матеріалах справи кошторису вбачається, що загальна вартість робіт становить 36 006,40 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 5 834,40 грн. (а.с. 11).
На виконання п. 3.1 договору 06.05.2011 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 28 005,12 грн., що підтверджується рахунком № 75 від 29.04.2011 року та платіжним дорученням № 28 від 06.05.2010 року (а.с. 15-16).
Натомість, згідно з доводами позивача свої зобов'язання з розробки веб-сайту у встановлений строк відповідач не виконав, жодних- дій спрямованих на підписання акта прийому-передачі виконаних робіт не вчинив, у зв'язку з чим 13.04.2011 року позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 503 з вимогою усунути порушення виконання зобов'язання покладеного на відповідача, повідомити про хід робіт зі створення (розробки) та розміщення веб-сайту, сплатити пеню у розмірі 115 169,74 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
У червні 2011 року ДП «Інфіормаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України»звернулося до господарського суду міста Києва позовом до ТОВ «НВП Інтех»про стягнення пені за порушення строків виготовлення веб-сайту у розмірі 115 169,74 грн. та моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно змісту якої останній просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 64 411,78 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн (а.с. 3-4, 73).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних частково, з огляду на наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору підряду (виконання робіт), згідно якого, в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір підряду - це консунсуальний, двосторонній та оплатний договір.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Сторонами відповідно до п. 2.3 Договору та п. 8 Технічного завдання було погоджено строк виконання відповідачем зобов'язання зі створення (розробки) та розміщення веб-сайту.
Проте всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем щодо виготовлення веб-сайту.
Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем свого зобов'язання, не містять їх і матеріали справи.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення виконавцем строків виготовлення веб-сайту, останній сплачує пеню в розмірі 1% від вартості робіт згідно кошторису за кожен день такого прострочення.
Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків виготовлення веб-сайту.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у період з 20.05.2010 року по 19.11.2010 року нарахованої на суму 35 006,40 грн., що згідно кошторису становить загальну суму договору.
Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня характеризується такими ознаками:
- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;
- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Як вже зазначалось, при укладені договору (п. 7.2 договору) сторони дійшли згоди щодо стягнення пені у разі невиконання відповідачем умов договору щодо строків виготовлення веб-сайту.
Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім цього, судом апеляційної інстанції перевірено розмір нарахування пені на підставі здійсненого місцевим господарським судом перерахунку і встановлено, що вказаний розмір нарахування, визначений судом першої інстанції, є арифметично вірними.
До того ж, обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено спеціальним законом, яким є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», в преамбулі якого зазначено, що він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Згідно з ст. 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню. Отже, судом правомірно обмежений розмір пені, що підлягає стягненню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 2 974,58 грн. пені таким, що повністю відповідає чинному законодавству України, умовам укладеного між сторонами договору та обставинам справи.
Окрім цього, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
У своїх доводах позивач вказує на заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., яка полягає у відсутності протягом року електронної копії журналу «Вісник Пенсійного фонду України»в мережі інтернет, можливості виявлення суспільної думки та відношення до якості інформації, що надається.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно з ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 1 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року №4, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посягання на фірмові найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Утім, позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає ця моральна шкода, а також з яких міркувань він виходив, визнаючи розмір шкоди. Позивачем також не доведено існування причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та наявністю збитків (шкоди) позивача, наявності розміру понесених збитків (шкоди).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що відмова місцевим господарським судом позивачеві у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є обгрунтованою та правомірною.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України», викладені в апеляційній скарзі та надані ним докази, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України»без задоволення.
Судові витрати, в т.ч. сума, яка підлягає сплаті за проведення судової експертизи розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України»на рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 5/58 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 5/58 залишити без змін.
3. Справу № 5/58 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Гаврилюк О.М.
Мальченко А.О.