01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.09.2011 № 8/128-09/9-097-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів: Скрипка І.М.
Остапенка О.М.
при секретарі:
від позивача за первісним позовом:
Кашенко В.В., дов. № 120 від 28.09.2010 року
від відповідача за первісним позовом:
не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю „Роменський комбікормовий завод”
на рішення
Господарського суду
Київської області
від 14.06.2011 року
у справі № 8/128-09/9-097-10 (суддя: Сокуренко Л.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Руслан”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Роменський комбікормовий завод”
про зобов'язання вчинити дії
та
зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Роменський комбікормовий завод”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Руслан”
про стягнення 87 894, 65 грн.
В судовому засіданні 27.09.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.06.2011 року у справі № 8/128-09/9-097-10 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Руслан” (далі - позивач за первісним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Роменський комбікормовий завод” (далі - відповідач за первісним позовом) про зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано відповідача за первісним позовом повернути залишки зерна кукурудзи у кількості 54 957 кг. Стягнуто з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 725, 43 грн. державного мита та 199, 66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Роменський комбікормовий завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Руслан” про стягнення 87 894, 65 грн. відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.06.2011 року, відмовивши в задоволенні первісних позовних вимог повністю та задовольнивши зустрічні позовні вимоги. Апелянт вважає, що під час вирішення даного спору місцевим господарським судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають викладеним у рішенні обставинам справи. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) були складені на виконання договорів складського зберігання зерна № 9 від 30.10.2008 року та № 6 від 02.03.2009 року, але при їх підписанні помилково вказували номер та дату неіснуючих договорів або ж не вказували взагалі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2011 року вказану апеляційну скаргу було призначено до розгляду на 13.09.2011 року.
13.09.2011 року від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 13.09.2011 року підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні 13.09.2011 року оголошено перерву до 27.09.2011 року, про що представники сторін були повідомлені під розписку.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2011 року за клопотанням представника позивача за первісним позовом продовжено строк розгляду апеляційної скарги, що подана у справі № 8/128-09/9-097-10.
В судове засідання 27.09.2011 року з'явився представник позивача за первісним позовом. Представник відповідача, повідомлений під розписку про час та місце судового розгляду, в судове засідання без поважних причин не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача за первісним позовом, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
26.04.2010 року через загальний відділ канцелярії Господарського суду Київської області надійшла справа № 8/128-09 Господарського суду Сумської області за підсудністю.
На розгляд до Господарського суду Київської області були передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” про зобов'язання вчинити певні дії та зустрічні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” про стягнення 87 894,65 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.10.2010 року первісний позов та зустрічний позов залишено без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги та у прийнятті апеляційної скарги; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” з доданими до неї документами на ухвалу господарського суду Київської області від 14.10.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 залишено без розгляду; справу № 8/128-09/9-097-10 повернуто до господарського суду Київської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2011 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 скасовано; справу з матеріалами апеляційної скарги направлено до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” на ухвалу господарського суду Київської області від 14.10.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 задоволено; ухвалу господарського суду Київської області від 14.10.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 скасовано та справу передано на розгляд господарського суду Київської області.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” (позивачем за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” (відповідачем за первісним позовом) укладено договір складського зберігання зерна № 6 (договір).
Відповідно до п. 1 договору позивач за первісним позовом зобов'язаний передати зерно, а зерновий склад зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.
Зерновий склад приймає від позивача за первісним позовом зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечує кількісне та якісне зберігання зерна та здійснює його відпуск позивачу за первісним позовом (п. 5 договору).
Згідно з п. 7 договору зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше ніж наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання або в день переоформлення зерна на ім'я поклажодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом, на виконання п. 7 договору, видав позивачу (за первісним позовом) реєстри накладних щодо прийнятого на зберігання зерна кукурудзи на загальну кількість 438 420 кг.
Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном позивача (за первісним позовом) (п. 17 договору).
Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 27 договору).
Згідно з п. 23 договору строк зберігання зерна -до 31 квітня 2010 року.
17.09.2009 року позивач (за первісним позовом) звернувся до відповідача (за первісним позовом) з вимогою повернути залишок зерна.
Представник відповідач за первісним позовом підтвердив факт отримання зазначеної вимоги як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.
При цьому, відмову від повернення зерна відповідач за первісним позовом обґрунтовує несплатою позивачем коштів за отримані послуги зберігання зерна.
За твердженням позивача за первісним позовом, на складі відповідача за первісним позовом знаходиться зерно кукурудзи у кількості 64 957 кг.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно реєстрів накладних на прийняте зерно № 59 від 02.03.2009 року, № 60 від 03.03.2009 року, № 61 від 05.03.2009 року, № 62 від 06.03.2009 року, № 63 від 09.03.2009 року, № 64 від 10.03.2009 року, № 65 від 11.03.2009 року відповідач за первісним позовом отримав на зберігання зерно кукурудзи загальною вагою 438 420 кг.
В свою чергу, позивач за первісним позовом протягом часу зберігання зерна здійснював відвантаження зерна кукурудзи в кількості 315 420 кг, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними від 05.03.2009 року, від 06.03.2009 року, від 10.03.2009 року, від 13.04.2009 року, від 15.05.2009 року, від 19.05.2009 року.
Крім того, в ході доробки зерна кукурудзи до відповідних кондицій для зберігання втрати склали 68 043 кг, що підтверджується належним чином оформленим актом розрахунку від 24.03.2009 року.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що на складі відповідача (за первісним позовом) знаходиться зерно кукурудзи в кількості 54 957 кг (438 420 -315 420 - 68043).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно ст. 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.
Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 943 ЦК України зберігач зобов'язаний виконувати свої зобов'язання за договором зберігання особисто.
Річ має бути повернута поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч. 2 ст. 949 ЦК України).
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).
Неповернення зерна кукурудзи позивачу, відповідач обґрунтовує тим, що позивач порушив умови договору та не оплатив платежі за зберігання зерна.
Посилання відповідача на несплату позивачем коштів за отримані послуги зберігання зерна в якості підстави відмови від повернення зерна не були прийняті місцевим господарським судом в якості належних доказів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Згідно з п. 10 договору позивач за первісним позовом зобов'язаний своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, зберігання, відвантаження та надання додаткових послуг, пов'язаних із зберіганням зерна.
Позивач (за первісним позовом) сплачує вартість послуг, пов'язаних зі зберіганням зерна, у триденний термін з моменту отримання рахунку (п. 14 договору).
За твердженням позивача, що також не спростовується матеріалами справи, рахунків щодо оплати послуг зберігання за спірним договором № 6 від 02.03.2009 року останній не отримував.
При цьому, наявні в матеріалах справи рахунки-фактури № Р-00000098 від 03.11.08 р., № Р-00000101 від 25.11.08 р., № Р-00000105 від 12.12.08 р., № Р-00000002 від 22.01.09 р., № Р-00000017 від 25.03.09 р., № Р-00000028 від 13.04.09 р., № Р-00000034 від 30.04.09 р., виписані відповідачем (за первісним позовом) за договорами № Р-00000096 від 01.01.08 р. та № Р-9 КП від 27.11.08 р., тобто за іншими договорами.
Крім зазначених вище рахунків-фактур, матеріали справи містять також підписані та скріплені мокрими печатками сторін Акти здачі-прийняття робіт, які містять посилання на договори № Р-00000096 від 01.01.08 р. та № Р-9 КП від 27.11.08 р.
Будь-яких зауважень або заперечень щодо підстави (договір) отримання послуг та їх оплати сторонами не зазначено.
Як вбачається з матеріалів справи, в письмових поясненнях, поданих позивачем (за первісним позовом) до суду першої інстанції, останній зазначає, що 30.10.2008 року між сторонами був підписаний договір складського зберігання зерна № 9, відповідно до умов якого між сторонами існують відповідні правовідносини та прийнято іншу партію зерна на зберігання, здійснюються розрахунки тощо.
Спірний договір № 6 від 02.03.2009 року є новим договором, укладеним між сторонами, що підтверджується письмовим поясненням, поданим позивачем за первісним позовом через загальний відділ господарського суду 26.05.2011 року.
Неврегульовані правовідносини, які існують між сторонами на підставі договору складського зберігання зерна № 9 від 30.10.2008 року, є предметом розгляду у даній справі за зустрічним позовом.
Несплата позивачем (за первісним позовом) коштів за отримані послуги зберігання зерна, отриманих за договором № 9 не може бути підставою для відмови від повернення майна, прийнятого відповідачем (за первісним позовом) на підставі договору № 6 від 02.03.2009 року, а є, в свою чергу, підставою для звернення до суду з окремим позовом про стягнення коштів.
Наявні в матеріалах справи рахунки-фактури за липень-грудень 2009 року та січень 2010 року (№ Р-00000071 від 31.07.2009 року, № Р-00000072 від 31.08.2009 року та інші рахунки), виписані відповідачем (за первісним позовом) за договором № 6-33 від 02.03.2009 року, тобто знову за іншим договором, який не є предметом спору, також містять дані, які відображають, що оплата послуг зберігання зерна кукурудзи має бути сплачена позивачем (за первісним позовом) за зберігання зерна кукурудзи у кількості 64 957 т., в той час коли за договором № 6 від 02.03.2009 року у відповідача на зберіганні знаходиться зерно кукурудзи у кількості 54 957 кг.
Крім того, вказані вище рахунки-фактури за липень-грудень 2009 року та січень 2010 року є дійсними від 3 до 5 днів з моменту їх виписки, а направлені були тільки 03.02.2010 року (копія чеку про відправлення № 4200002271617), тобто, фактично, позивач (за первісним позовом) отримав недійсні для сплати рахунки за іншим договором, оскільки договір № 6-33 від 02.03.2009 року також не є предметом спору у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у позивача не настав обов'язок оплати, встановлений спірним договором, оскільки останній не отримував рахунків-фактур за спірним договором № 6 від 02.03.2009 року, в зв'язку з чим відповідач має право звернутися з окремим позовом про стягнення оплати послуг за зберігання зерна по договору № 6 від 02.03.2009 року та іншими договорами, зазначеними в рахунках-фактурах.
Таким чином, неякісна підготовка та направлення документів ТОВ «Роменський комбікормовий завод» щодо здійснення договірної роботи з позивачем (за первісним позовом) не може вважатися підставою для відмови повертати спірне зерно, а надані позивачем за первісним позовом документи не є належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 34 ГПК України, направлення відповідачем за первісним договором рахунків по спірному договору та виникнення у позивача за первісним позовом зобов'язання по їх оплаті.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Виходячи зі змісту ст.32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі. Частина 2 наведеної статті містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування).
Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер.
Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.
Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а саме, щодо зобов'язання відповідача повернути зерно кукурудзи у розмірі 54 957 кг.
В матеріалах справи також міститься зустрічна позовна заява про стягнення 87 894,65 грн., яка, згідно з протоколом Господарського суду Сумської області від 08.02.2010 року, прийнята Господарським судом Сумської області до спільного розгляду з первісним позовом (ухвала про прийняття зустрічної позови в матеріалах справи відсутня).
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
В зустрічній позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” - позивач за зустрічним позовом просило суд першої інстанції стягнути 87 894,65 грн. заборгованості за договором від 30.10.2008 року № 9.
Розглянувши зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” про стягнення 87 894,65 грн., судом першої інстанції встановлено наступне:
30.10.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” (позивач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” (відповідач за зустрічним позовом) укладено договір № 9 (договір 2).
Відповідно до п. 1 договору відповідач за зустрічним позовом зобов'язаний передати зерно, а зерновий склад зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.
Зерновий склад приймає від відповідача за зустрічним позовом зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечує кількісне та якісне зберігання зерна та здійснює його відпуск позивачу за первісним позовом (п. 5 договору).
Згідно з п. 7 договору зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше ніж наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання або в день переоформлення зерна на ім'я поклажодавця.
Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном позивача за первісним позовом (п. 17 договору).
Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 27 договору).
Відповідно до п. 23 договору строк зберігання зерна -до 01 квітня 2009 року.
Згідно з Актом звірки між сторонами станом на 16.12.2008 року до позивача (за зустрічним позовом) надійшло на зберігання 455 660 кг зерна кукурудзи.
Відповідно до акту розрахунку при доробці зерна кукурудзи до видачі залишилось 374 990 кг.
Крім того, за зазначеною звіркою з загальної залікової ваги було видано 270 210 кг, у зв'язку з чим на зберіганні залишилось 104 780 кг зерна.
Наявні в матеріалах справи рахунки-фактури, акти прийнятих робіт та письмові пояснення позивача (за зустрічним позовом) в якості належних доказів існування боргу містять посилання на інші договори (№ Р КП від 27.11.2008 року, № Р-00000096 від 01.01.2008 року тощо).
З матеріалів справи вбачається, що підписані сторонами акти здачі-прийняття робіт за період дії договору № 9, а саме, № Р-00000117 від 12.12.2008 року на суму 9 834,06 грн., № Р-00000119 від 12.12.2008 року на суму 46 986,53 грн., № Р-00000120 від 12.12.2008 року на суму 16 586,83 грн. та рахунки, виписані на їх підставі, не містять жодного посилання на спірний договір. В акті № р-00000001 від 22.01.2009 року на суму 2 636,70 грн. в якості підстави проведення сушіння зазначений договір № Р-00000096 від 01.01.2008 року.
Рахунки-фактури № Р-00000098 від 03.11.2008 року, № Р-00000101 від 25.11.2008 року, № Р-00000105 від 12.12.2008 року, № Р-00000002 від 22.01.2009 року, № Р-00000017 від 25.03.2009 року, № Р-00000028 від 13.04.2009 року, № Р-00000034 від 30.04.2009 року, виписані позивачем (за зустрічним позовом) за договорами № Р-00000096 від 01.01.2008 року та № Р-9 КП від 27.11.2008 року, тобто за іншими договорами.
Як вбачається з матеріалів справи, рахунки-фактури за липень-грудень 2009 року та січень 2010 року (№ Р-00000071 від 31.07.2009 року, № Р-00000072 від 31.08.2009 року та інші рахунки), виписані позивачем (за зустрічним позовом) за договором № 6-33 від 02.03.2009 року, тобто за іншим договором, який не є предметом спору, а також містять дані, які відображають, що оплата послуг зберігання зерна кукурудзи має бути сплачена відповідачем (за зустрічним позовом) за зберігання зерна кукурудзи у кількості 64 957 т., в той час коли за договором № 9 від 30.10.2008 року у позивача (за зустрічним позовом) на зберіганні знаходиться зерно кукурудзи у кількості 104 780 кг.
Відповідач (за зустрічним позовом) проти стягнення суми боргу за послуги зберігання за договором № 9 заперечував як в суді першої інстанції, так і в суду апеляційної інстанції з посиланням на проведення між сторонами взаємозаліку.
При цьому, на думку колегії суддів, посилання відповідача (за зустрічним позовом) на проведення взаємозаліку між сторонами на підставі накладної № 30/12-08 року на суму 52 390,50 грн., у зв'язку з передачею зерна у кількості 104 780 кг позивачу (за зустрічним позовом) на підставі усної домовленості, вірно не прийнято до уваги судом першої інстанції виходячи з наступного.
Частиною 3 ст. 203 та частиною 1 ст. 220 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Однією з підстав припинення зобов'язання є зарахування зустрічних однорідних вимог.
За правилами статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);
Також необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'являти до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.
При цьому, відповідачем (за зустрічним позовом) не надано ані направленого повідомлення однієї із сторін про проведення взаємозаліку, ані доказів, які б підтверджували вартість зерна, ані документів, які б підтверджували його передачу і відображали підставу такої передачі, ані документів бухгалтерського обліку, в якому був би відображений зазначений взаємозалік, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.
Враховуючи зазначене, а також заперечення позивача (за зустрічним позовом) як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що усна домовленість сторін, яка не підтверджена жодним документом у справі, не може вважатися належним та допустимим доказом проведення взаємозаліку між сторонами, в розумінні ст. 34 ГПК України, а є купівлею-продажем зерна кукурудзи за усною домовленістю, тобто, взагалі позадоговірними відносинами між сторонами.
Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення основної заборгованості у сумі 67404,99 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
При цьому, доказів на підтвердження викладених в апеляційній скарзі доводів щодо того, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) були складені на виконання договорів складського зберігання зерна № 9 від 30.10.2008 року та № 6 від 02.03.2009 року, але при їх підписанні помилково вказували номер та дату неіснуючих договорів, відповідачем не надано.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Рішення Господарського суду Київської області від 14.06.2011 року у справі № 8/128-09/9-097-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Роменський комбікормовий завод” - без задоволення.
2.Матеріали справи № 8/128-09/9-097-10 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя Іваненко Я.Л.
Судді Скрипка І.М.
Остапенко О.М.