01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"07" жовтня 2011 р. Справа № 17/119-11
За позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фоззі-Фуд”
про стягнення 108 836,46грн.
Суддя Горбасенко П.В.
За участю представників:
від позивача ОСОБА_2 (дов. від 27.09.2011р.); ОСОБА_3 (дов. від 27.09.2011р.);
від відповідача ОСОБА_4 (дов. № 86/03 - УРБ-11 від 09.03.2011р.).
Обставини справи:
Фізична особа -підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фоззі-Фуд” (далі - відповідач) про стягнення 108 836,46грн. заборгованості, з яких: 101 935,56грн. основного боргу, 4 689,04грн. інфляційних втрат та 2 211,86грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних позивачем підрядних робіт на підставі актів здачі-прийомки виконаних робіт № 11-004/17, № 11-005/17, № 11-006/17, № 11-007/17, № 11-008/17, № 11-009/17.
Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2011р. порушено провадження у справі № 17/119-11, розгляд справи призначено на 30.09.2011р.
В судовому засіданні 30.09.2011р. оголошено перерву до 07.10.2011р.
07.10.2011р. до загального відділу господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло заперечення на позов (вх. № 13741 від 07.10.2011р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими і просив суд відмовити у їх задоволенні, яке прийнято судом.
В судовому засіданні 07.10.2011р. від представника позивача в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надійшов уточнений розрахунок суми заборгованості (а.с. 87), згідно якого останній зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 104 150,21грн. заборгованості, з яких: 101 935,56грн. основного боргу, 815,48грн. інфляційних втрат та 1 399,17грн. 3 % річних, який прийнято судом.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.10.2011р. заперечив проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд
На виконання усних домовленостей сторін позивачем за період з 17.11.2010р. по 15.12.2010р. виконані, а відповідачем прийняті підрядні роботи на загальну суму 402 977,97грн., що підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт № 11-004/17, № 11-005/17, № 11-006/17, № 11-007/17, № 11-008/17, № 11-009/17 (а.с. 21-26), підписаними та скріпленими печатками обох сторін.
17.11.2010р. позивачем відповідачу виставлено для оплати рахунки-фактури № 11-004/17, № 11-005/17, № 11-006/17, № 11-007/17, № 11-008/17, № 11-009/17 (а.с. 12-17).
Відповідач за виконані позивачем підрядні роботи розрахувався частково на суму 301 042,41грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20) та поясненнями представників сторін, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи склав 101 935,56грн. (402 977,97грн. -301 042,41грн.), що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20).
14.03.2011р. позивач, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату боргу (а.с. 34), що підтверджується поштовими квитанціями № 4773, № 4774, № 4775 від 14.03.2011р. (а.с. 35), яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Предметом позову з урахуванням уточненого розрахунку суми заборгованості (а.с. 87) є вимога про стягнення 101 935,56грн. основного боргу, 815,48грн. інфляційних втрат та 1 399,17грн. 3 % річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною першою ст. 208 Цивільного кодексу України встановлено, що для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 218 ЦК України)
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд встановив, що шляхом підписання актів здачі-прийомки виконаних робіт сторони уклали договір у спрощений спосіб.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Суд встановив, що позивач на виконання усних домовленостей з відповідачем виконав підрядні роботи на загальну суму 402 977,97грн., що підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт № 11-004/17, № 11-005/17, № 11-006/17, № 11-007/17, № 11-008/17, № 11-009/17 (а.с. 21-26), підписаними та скріпленими печатками сторін, у яких сторонами визначено вид робіт, їх ціна і загальна вартість, а також реквізити сторін; відповідач за виконані позивачем підрядні роботи розрахувався частково на суму 301 042,41грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20) та поясненнями представників сторін, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи склав 101 935,56грн. (402 977,97грн. -301 042,41грн.), що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20); 14.03.2011р. позивач, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату боргу (а.с. 34), що підтверджується поштовими квитанціями № 4773, № 4774, № 4775 від 14.03.2011р. (а.с. 35), яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи відповідача про те, що позивачем не виконано приписи ст. 530 Цивільного кодексу України щодо пред'явлення вимоги, оскільки обов'язок негайного виконання не випливає із домовленостей сторін, спростовуються наявними у матеріалах справи поштовими квитанціями № 4773, № 4774, № 4775 від 14.03.2011р. (а.с. 35), які підтверджують надсилання позивачем відповідачеві вимоги про погашення заборгованості.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що лист Київської обласної дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта” № 04-08-394 від 06.10.2011р. (а.с. 66) не є належним та допустимим доказом, у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, ненадіслання позивачем на юридичну адресу відповідача (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5) вимоги про сплату боргу, що підтверджується змістом вказаного листа.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач прийняв виконані позивачем підрядні роботи; те, що відповідач погодив вартість вказаних підрядних робіт, що підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт № 11-004/17, № 11-005/17, № 11-006/17, № 11-007/17, № 11-008/17, № 11-009/17 та те, що 14.03.2011р. позивач, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату боргу (а.с. 34), що підтверджується поштовими квитанціями № 4773, № 4774, № 4775 від 14.03.2011р. (а.с. 35), яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, суд дійшов висновку про виникнення у останнього обов'язку з оплати виконаних підрядних робіт.
Аналогічна позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 21.02.2011р. та 25.11.2010р. у справах № 16/132-10-3595 та № 19/286 відповідно.
З огляду на те, що борг відповідача перед позивачем на момент прийняття судового рішення складає 101 935,56грн., розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача суми вказаного боргу підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних позивачем підрядних робіт на підставі актів здачі-прийомки виконаних робіт № 11-004/17, № 11-005/17, № 11-006/17, № 11-007/17, № 11-008/17, № 11-009/17, позивачем за період з 25.03.2011р. по 07.09.2011р. нараховано 815,48грн. інфляційних втрат та 1 399,17грн. 3 % річних.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 25.03.2011р. по 07.09.2011р. складає 815,48грн. інфляційних втрат та 1 399,17грн. 3 % річних відповідно. Відтак, вимога про стягнення 815,48грн. інфляційних втрат та 1 399,17грн. 3 % річних підлягає задоволенню повністю.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 101 935,56грн. основного боргу, 815,48грн. інфляційних втрат та 1 399,17грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.
Суд встановив, що позивачем за уточнені позовні вимоги про стягнення 104 150,21грн. сплачено державне мито в розмірі 1 090грн., хоча згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” (із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів стягується державне мито у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) останній повинен був сплатити 1 041,50грн. (1 % від суми позову 104 150,21грн.), переплативши до Державного бюджету України 48,50грн. (1 090грн. -1 041,50грн.). Враховуючи те, що позивач безпідставно сплатив до Державного бюджету України 48,50грн. (які він не повинен був сплачувати), а у суду відсутні підстави для їх стягнення з відповідача, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 041,50грн. державного мита.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фоззі-Фуд” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; код ЄДРПОУ 32294926) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (50015, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 101 935 (сто одну тисячу дев'ятсот тридцять п'ять гривень) 56 коп. основного боргу, 815 (вісімсот п'ятнадцять гривень) 48 коп. інфляційних втрат, 1 399 (одну тисячу триста дев'яносто дев'ять гривень) 17 коп. 3 % річних, 1 041 (одну тисячу сорок одну гривню) 50 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість гривень) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя П.В. Горбасенко
Повне рішення складено: 10.10.2011р.