ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 вересня 2011 року 14:17 № 2а-8735/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Четвертак Я. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре Транс Груп"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення №0000762307 від 23.05.2011 року
за участю представників сторін:
від позивача, ОСОБА_2, довіреність № б/н, від 17.06.11, ;
від відповідача, ОСОБА_4, довіреність № 3094/9/10-009, від 08.07.11,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп»(далі -Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі -Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000762307 від 23.05.2011 року.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки Позивача стосовно взаємовідносин з ПП «Лугвторсервіс»(код ЄДРПОУ 36485950) за період з 01.07.2009р. по 31.12.2010р. Відповідач дійшов помилкового висновку про порушення Позивачем вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримала, обґрунтовуючи їх тим, що Позивач мав, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», підстави для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів (послуг) у ПП «Лугвторсервіс», а порушення ТОВ «Лотуре Транс Груп»вимог законодавства України, визначене в Акті перевірки №223/1-23-70-34492746 від 05.05.2011 року, не має документального підтвердження.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним і прийняте у відповідності з вимогами законодавства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.
В період з 06.04.2011 року по 26.04.2011 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва на виконання постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Василенко О.В. від 15.02.2011р., було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Лотуре Транс Груп» стосовно взаємовідносин з ПП «Лугвторсервіс»(код за ЄДРПОУ 36485950) за період з 01.07.2009р. по 31.12.2010р. За результатами перевірки Відповідачем було складено Акт № 223/1-23-70-34492746 від 05.05.2011 року (далі - Акт перевірки).
У вказаному Акті перевірки ДПІ Голосіївського району м. Києва посилається на ряд порушень положень чинного законодавства України, що стосуються недійсності та фіктивності правочинів, укладених між ПП «Лугвторсервіс»та ТОВ «Лотуре Транс Груп», відсутність у ПП «Лугвторсервіс»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах, а також відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.
На підставі викладеного, в Акті перевірки сформульовано висновок про те, що Позивачем порушено п.п.7.4.1. п.п.7.4.5. п.7.4. ст..7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»зі змінами і доповненнями, що призвело до завищення підприємством залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26 Декларації з ПДВ) у березні 2010 року у розмірі 51027,00 грн.; заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р.27 Декларації з ПДВ) на суму 848775,00 грн., а саме по періодах: за серпень 2010 року у розмірі 267854,00 грн., за жовтень 2010 року у розмірі 146956,00 грн., за листопад 2010 року у розмірі 433965,00 грн.
На підставі Акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000762307 від 23.05.2011 року, яким ТОВ «Лотуре Транс Груп»визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1060968,75 гривень, з яких 848775,00 грн. -основний платіж, 212193,75 грн. -штрафні санкції, за порушення п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями.
Стосовно доказів, якими представники сторін обґрунтовують свою правову позицію у справі, суд звертає увагу на наступне.
В матеріалах справи наявні засвідчені копії документів (податкові накладні, видаткові накладні, договори, акт приймання-передачі товарів/послуг, рахунки-фактури, платіжні доручення, банківські виписки), на підставі яких ТОВ «Лотуре Транс Груп»було сформовано податковий кредит по господарських операціях з ПП «Лугвторсервіс»(код ЄДРПОУ 36485950), в судовому засіданні були досліджені оригінали всіх наданих Позивачем доказів.
Також, Позивачем, на вимогу суду та за клопотанням представника Відповідача було надано докази подальшого руху та фактичного використання придбаних у ПП «Лугвторсервіс» товарів.
Так, як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та ПП «Лугвторсервіс»було укладено: договір купівлі-продажу товару № 35/хоз від 04.08.2009р. та договір купівлі-продажу товару № 256/08хоз від 04.08.2010р. За умовами цих договорів ПП «Лугвторсервіс»(Продавець) зобов'язувалося передати у власність ТОВ «Лотуре Транс Груп»(Покупець) товар в асортименті і в кількості, встановлених в Договорі, а Покупець зобов'язувався прийняти цей товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну).
На виконання умов вищезазначених Договорів ПП «Лугвторсервіс»виконало свої зобов'язання та передало у власність ТОВ «Лотуре Транс Груп»товари та надало послуги. Фактична передача-отримання товару та виконання робіт на загальну суму 5398811,47 грн. в т.ч. ПДВ -899801,92 грн. підтверджується видатковими накладними: №лв-000091 від 01.09.2009р., №лв-000096 від 17.09.2009р., №лв-0000102 від 18.09.2009р., №лв-0000103 від 30.09.2009р., № лв-0000109 від 09.11.2009р., №8267 від 06.08.2010р., №8105 від 10.08.2010р., №8134 від 13.08.2010р., №8173 від 17.08.2010р., №8194 від 19.08.2010р., №8206 від 20.08.2010р., №8212 від 21.08.2010р., №8305 від 30.08.2010р., №8318 від 31.08.2010р., №10013 від 01.10.2010р., №10041 від 04.10.2010р., №10041 від 04.10.2010р., №10062 від 06.10.2010р., №10085 від 08.10.2010р., №10120 від 12.10.2010р., №10152 від 15.10.2010р., №10180 від 18.10.2010р., №10190 від 19.10.2010р., №10212 від 21.10.2010р., №10220 від 22.10.2010р., №10264 від 26.10.2010р., №10287 від 28.10.2010р., №11026 від 02.11.2010р., №11045 від 04.11.2010р., №11065 від 06.11.2010р., №11090 від 09.11.2010р., №11114 від 11.11.2010р., №11152 від 15.11.2010р., №11193 від 19.11.2010р., №11223 від 22.11.2010р., №11245 від 24.11.2010р., №11294 від 29.11.2010р. і актом здачі-приймання робіт № 0000001 від 01.09.2009р. та знаходить своє підтвердження і не заперечується в Акті перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.
Отримання вказаних товарів та послуг Позивачем відображено у первинному бухгалтерському та податковому обліку на підставі виданих ПП «Лугвторсервіс»податкових накладних №82 від 01.09.2009р., №83 від 01.09.2009р., №99 від 17.09.2009р., №96 від 18.09.2009р., №98 від 30.09.2009р., №100 від 09.11.2009р., №8267 від 06.08.2010р., №8105 від 10.08.2010р., №8134 від 13.08.2010р., №8173 від 17.08.2010р., №8194 від 19.08.2010р., №8206 від 20.08.2010р., №8212 від 21.08.2010р., №8305 від 30.08.2010р., №8318 від 31.08.2010р., №10013 від 01.10.2010р., №10041 від 04.10.2010р., №10062 від 06.10.2010р., №10085 від 08.10.2010р., №10120 від 12.10.2010р., №10152 від 15.10.2010р., №10180 від 18.10.2010р., №10190 від 19.10.2010р., №10212 від 21.10.2010р., №10220 від 22.10.2010р., №10264 від 26.10.2010р., №10287 від 28.10.2010р., №11026 від 02.11.2010р., №11045 від 04.11.2010р., №11065 від 06.11.2010р., №11090 від 09.11.2010р., №11114 від 11.11.2010р., №11152 від 15.11.2010р., №11193 від 19.11.2010р., №11223 від 22.11.2010р., №11245 від 24.11.2010р., №11294 від 29.11.2010р.
Суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних включені ТОВ «Лотуре Транс Груп»до складу податкового кредиту у вересні 2009р. - 49602,40 грн.; у листопаді 2009 року - 1424,75 грн.; у серпні 2010 року -267853,92 грн.; у жовтні 2010 року -146955,48 грн.; у листопаді 2010 -433965,37 грн. та відображені у Додатку № 5 «розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до податкової декларації з ПДВ за вересень 2009 року, за листопад 2009 року, за серпень 2010 року, за жовтень 2010 року та за листопад 2010 року (копії зазначених декларацій знаходяться у матеріалах справи та їх оригінали були надані Позивачем для огляду у судовому засіданні 20.09.2011р.).
Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, датою виникнення права позивача на податковий кредит є дата отримання податкової накладної від ПП «Лугвторсервіс», що засвідчує факт придбання позивачем товарів та робіт, тобто у позивача не було і не має будь-яких підстав не включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) у ПП «Лугвторсервіс»на підставі виданих ним податкових накладних.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Відповідачем не спростовувалось, що реєстрація контрагента позивача, як платника податку на додану вартість, була здійснена податковим органом відповідно до діючого законодавства, а на період здійснення господарських операцій контрагент позивача перебував на податковому обліку як платник ПДВ.
Суд констатує, що висновки Відповідача про те, що господарські операції Позивача з його контрагентом ПП «Лугвторсервіс», є нікчемними, зокрема, що вони суперечать інтересам держави та суспільства чи порушують публічний порядок спростовуються матеріалами справи.
Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін угоди і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін угоди у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Для визнання зобов'язання вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Судом не вбачається належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, Позивач та ПП «Лугвторсервіс»діяли з метою, яка суперечила б інтересам держави та суспільства. Навпаки, факти (фактична поставка товару, його оплата і т. ін.) свідчать про те, що сторони в межах взятих на себе зобов'язань, виконали умови договорів.
Також суд не може погодитись з твердженням Відповідача про те що наявністю фіктивності правочину є відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в чинному законодавстві України відсутні посилання на те, що для здійснення основного виду діяльності необхідно мати вище перелічені ресурси, натомість однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва, а ПП «Лугвторсервіс»зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради за № 13821020000016301 від 29.05.2009р, має код ЄДРПОУ 3685950, що не заперечується Відповідачем по справі. Так, крім права власності в чинному законодавстві України, є право користування на умовах оренди, найму та інші. Такі правовідносини не заборонені чинним законодавством України, а тому суб'єкти підприємницької діяльності вільні у виборі та мають право укладати будь-які договори, у тому числі і договори оренди як об'єктів нерухомості нежитлового призначення (офіси, складські приміщення та ін.) так і транспортних засобів, виробничого і торгівельного обладнання, договори про надання послуг і т.ін. для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань з боку ПП «Лугвторсервіс»наявні, оскільки, як зазначалося вище на виконання умов Договорів купівлі-продажу товарів № 35/хоз від 04.08.2009 та № 256/08хоз від 04.08.2010р., ПП «Лугвторсервіс»фактично поставив товар, а ТОВ «Лотуре Транс Груп»розраховувався та розраховується за поставлений товар та надані послуги, тобто між сторонами відбулося фактичне виконання вищевказаних Договорів.
Крім того, погодитись з твердженням Відповідача про фіктивний характер вищевказаних Договорів не можна, оскільки згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо навіть одна із сторін намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається і не може бути визнаний фіктивним.
Суд також звертає увагу на те, що як на час укладення вищевказаного правочину Позивача із ПП «Лугвторсервіс»так і під час його виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагента позивача, ні його свідоцтво про реєстрацію платниками податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними та визначає необгрунтованими посилання представника відповідача на те, що контрагентом позивача остання декларація з ПДВ подавалася в грудні 2010 року, оскільки Позивачем надано суду Декларації з ПДВ (з додатками та розшифровками) за період: вересень 2009 року, листопад 2009 року, серпень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, які Позивач подавав до ДПІ Голосіївського району м. Києва у встановленому чинним законодавством порядку, з відміткою про їх прийняття Відповідачем, тобто будь-яких проблем із поданням вищевказаних декларацій у Позивача не було.
Крім того, суд зазначає, що невиконання контрагентом позивача свого зобов'язання по подачі звітності до податкових органів тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, і не є підставою для визнання фіктивними укладених між ТОВ «Лотуре Транс Груп»та ПП «Лугвторсервіс»угод.
Також суд не погоджується з доводами Відповідача щодо нікчемного характеру правочинів, так як цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.З ст.З Цивільного кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
При дослідженні договорів, укладених між ТОВ «Лотуре Транс Груп»та ПП «Лугвторсервіс»вбачається, що їх зміст становлять погоджені ними умови, які є обов'язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.
Відповідачем не обґрунтовано, у чому саме полягає протиправний характер вищевказаних договорів і в чому полягає порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок при їх укладанні.
Відповідач безпідставно та необгрунтовано посилається на ч.1, ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки Відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.
Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. А тому суд вважає, що Відповідач не надав доказів порушення вимог закону при укладанні зазначених договорів з боку підприємств.
Причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.
За приписами ж ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.
Відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч.З ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.З ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
До угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами, на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. Відповідачем не надано доказів, а отже судом не може бути встановлено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Також Відповідачем не надано доказів та не доведено відсутність волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах, зокрема, правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК); обману (ст. 230); насильства (ст. 231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232).
Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Будь-яких доказів вищезазначеного Відповідачем до суду не надано та не доведено.
Суд не погоджується з позицією Відповідача про те, що визнаючи правочин нікчемним, він посилається на ст.228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Але при цьому Відповідач не доводить чим саме укладені правочини порушують публічний порядок, яким чином вони були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.
Під час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не зазначено а судом не встановлено, що цивільна правоздатність та дієздатність ТОВ «Лотуре Транс Груп», або ПП «Лугвторсервіс»на час укладання договорів була обмежена рішенням будь-якого суду, чи підприємство не було зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку. Також в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів на час укладання договорів, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.
Натомість, на підставі додатково наданих документів та пояснень представника Позивача, судом встановлено, що товарно-матеріальні цінності, придбані Позивачем у ПП «Лугвторсервіс», ТОВ «Лотуре Транс Груп»використало та використовує у господарській діяльності, підтвердженням руху та списання вищевказаних ТМЦ є картки складського обліку матеріалів, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 з контрагентом ПП «Лугвторсервіс»за період 01.01.09.-31.12.10, копії яких надано до матеріалів справи. Дизельне пальне також ТОВ «Лотуре Транс Груп»використало у своїй діяльності. При купівлі пального між Позивачем та ПП «Лугвторсервіс»був укладений договір відповідального зберігання № 31/хоз від 11.11.2010р., за яким ПП «Лугвторсервіс»зберігало пальне до повної його вибірки транспортними засобами Позивача, на підтвердження чого Позивач надав до матеріалів справи копії Договору відповідального зберігання № 31/хоз від 11.11.2010р. з актами приймання-передачі як на зберігання так і із зберігання, оскільки у відповідності до заправної відомості ТОВ «Лотуре Транс Груп»використало той об'єм, який придбало у ПП «Лугвторсервіс»та який знаходився у останнього на зберіганні.
На поставлене судом питання Позивачу щодо перебування останнього на території Луганської області та обміну документами між підприємствами, представник позивача пояснила, що ТОВ «Лотуре Транс Груп», є автопідприємством, яке здійснює основну діяльність у сфері надання послуг по перевезенню вантажів, має в своєму автопарку близько 203 одиниць техніки в тому числі як вантажні автомобілі так і легкові, а також сільськогосподарську техніку (комбайни, трактори і т. ін.,) місцезнаходження якого у місті Києві, але задля належного здійснення господарської діяльності, передбаченої Статутом Позивача, орендує на території Луганської області у м. Старобільськ нерухоме майно, а саме: нежилий об'єкт -комплекс (автобаза) що складає -адміністративну будівлю з прибудовами, КПП, гараж, оглядові ями, склад запчастин, уборна, металічна огорожа, загальною площею 6517,9 кв.м. Деякі відділи, працівники (в тому числі і працівники бухгалтерії) знаходяться на території цієї автобази. Тобто, проблем з обміном документів між Позивачем та ПП «Лугвторсервіс»не було. На підтвердження, представником Позивача надано Договір оренди об'єкта нерухомості № 12/хоз від 10.10.2009р.
З огляду на вищевикладене Позивач вважає, що Відповідачем не доведено, а перевіркою не встановлено будь-якого із вище перелічених фактів, як і б свідчили про фіктивність, протиправність чи нікчемність укладених між ТОВ «Лотуре Транс Груп»та ПП «Лугвторсервіс»договорів купівлі-продажу товару № 35/хоз від 04.08.2009р. та № 256/08хоз від 04.08.2010р. Отже , висновки Відповідача є необгрунтованими.
Приймаючи до уваги, що Позивачем надано належним чином оформлені податкові та видаткові накладні, а також те, що вказані накладні, які були видані Позивачу, виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку на додану вартість, приймаючи до уваги докази, надані представником Позивача на підтвердження виконання договорів з контрагентами, суд приходить до висновку, що Позивачем було правомірно віднесено до складу податкового кредиту в періоді, що перевірявся, податок на додану вартість, сплачений з вартості придбаних товарів/послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Представник Позивача надав обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 97, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
1. .Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре Транс Груп" задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000762307 від 23 травня 2011 року.
3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре Транс Груп" (ідентифікаційний код юридичної особи 34492746) за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
З урахуванням положень ч. 3 ст. 260 КАС України, в судовому засіданні 27.09.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Постанова у повному обсязі виготовлена та підписана 04 жовтня 2011 року.
Суддя Ю.Т. Шрамко