Справа № 22-ц-2015/11 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
18 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Петрички П.Ф., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника -ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року,
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Винниківська державна нотаріальна контора Львівської області про визнання недійсним договору дарування 1/8 частини будинку АДРЕСА_1 від 23.08.2007 року відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи. Відмовляючи у задоволенні позову, суд не взяв до уваги її пояснення, щодо відсутності наміру дарування 1/8 частини у будинку АДРЕСА_1. Така угода укладена внаслідок помилки, яку вона могла допустити внаслідок свого похилого віку. Вважала, що 23.08.2007 року укладала договір дарування землі, так як наміру позбавляти себе власності на частину будинку не мала. Більше того, хотіла укласти договір довічного утримання з особою, яка буде надавати допомогу, оскільки в силу свого віку потребує такої.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Судом встановлено, що між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 23.08.2007 року було укладено договір дарування 1/8 частини будинку АДРЕСА_1 зі всіма господарськими будівлями та спорудами, який посвідчено державним нотаріусом Винниківської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 1527.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачкою не доведено, що спірний договір дарування від 23.08.2007 року укладений ОСОБА_2 внаслідок помилки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.
Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.
Скориставшись своїм правом, позивачка просила визнати недійсними договір дарування 1/8 частини будинку АДРЕСА_1 від 23.08.2007 року на підставі ст.229 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно із ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
Відповідно до роз'яснень, даних у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 5.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину(ст.229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також , що вона мала істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Колегія суддів вважає, що позивачкою на підставі належних і допустимих доказів не доведено, що є її обов'язком відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, того, що вона на час укладення спірного договору дарування помилилася щодо обставин, які мають істотне значення(природи правочину, прав та обов'язків сторін), а тому висновок місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову є вірним.
Оцінюючи зібрані по справі докази, у тому числі і покази свідка ОСОБА_5, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.
Твердження апелянта про те, що 23.08.2007 року вона думала, що укладала договір дарування землі, є надуманими, оскільки до цього часу, як ствердила ОСОБА_2 в судовому засіданні судової колегії, вона землю не приватизувала і Державного акту про право власності на землю не має, а відтак не могла вчиняти договір дарування земельної ділянки.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: