Справа № 11-292/11 Головуючий у 1 інстанції: Лакомська Ж.І.
Доповідач: Марітчак Т. М.
8 квітня 2011 року колегія суддів Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючогоМарітчака Т.М.,
суддів апеляційного судуВовка А.С. та Березюка О.Г.,
при секретаріКирилейзі Ю.С.,
за участю прокурораШахрайчук Н.І.,
потерпілогоОСОБА_6,
перекладачаОСОБА_7,
засудженогоОСОБА_8
та його захисникаОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Львові апеляції прокурора Личаківського району м. Львова, засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року, яким -
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Корбале Казмаганецького району Республіки Азербайджан, громадянина Республіки Азербайджан, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працюючого, без судимості, мешканця АДРЕСА_1,
визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_8 суд першої інстанції визначив з часу його фактичного затримання, а саме, з 15.08.2009 року.
Запобіжний захід - взяття під варту, застосований до ОСОБА_8, до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
Вироком суду також вирішено долю речових доказів відповідно до закону.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8. визнаний винним та засуджений за те, що він 15 серпня 2009 року близько 19.00 год., знаходячись на перехресті улиць Пасічна - Ярошинської в м. Львові, маючи умисел на спричинення тяжкого тілесного ушкодження, наніс потерпілому ОСОБА_6 один удар ножем в грудну клітку з ліва, спричинивши йому одне проникаюче поранення лівої половини грудної клітки з крайовими переломами 6 та 7 ребер, з поступленням крові і повітря в плевральну порожнину, вказане тілесне ушкодження було небезпечним для життя в момент заподіяння і за цією ознакою відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
Досудовим слідством ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_6, за ст. 15 -ч. 1 ст. 115 КК України
Мотивуючи перекваліфікацію дій засудженого ОСОБА_8 із ст. 15 -ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_8 прямого умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_6 не мав, що випливає з показів підсудного ОСОБА_8, потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_11., відповідно до яких потерпілий ОСОБА_6 в образливій формі звернувся до неповнолітнього ОСОБА_8, що викликало його бурхливу реакцію, і останній, взявши ніж з прилавка, наніс удар потерпілому. При цьому підсудний вказав, що не спрямовував удар в конкретну частину тіла, а вдарив навмання.
Крім того, при вирішенні питання про кваліфікацію дій засудженого, суд першої інстанції врахував вік підсудного, який на час вчинення злочину був п'ятнадцятилітнім підлітком, поведінку потерпілого, який з образливим словами звертався до підсудного, а в подальшому просив пом'якшити покарання ОСОБА_8 та інші обставини справи, на підставі чого прийшов до висновку про те, що в діях неповнолітнього ОСОБА_8 є ознаки злочину передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке було небезпечним для життя в момент заподіяння, на підставі чого перекваліфікував дії підсудного ОСОБА_8 із ст. 15 -ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій просить вирок Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року стосовно ОСОБА_8. в частині перекваліфікації дій засудженого з ст. 15 -ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України -скасувати і постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ст. 15 -ст. 115 КК України.
Обґрунтовуючи наведене, прокурор покликається на те, що з таким висновком суду не можна погодитись, виходячи з наступного.
В ході як досудового, так і судового слідства не здобуто жодних доказів нанесення потерпілим ОСОБА_6 тілесних ушкоджень засудженому ОСОБА_8, як і не встановлено факту висловлювання ним погроз чи звертання в образливій формі до засудженого чи свідка ОСОБА_11., який є родичем засудженого ОСОБА_8.
З показів потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_12 вбачається, що 15.08.2009 року близько 19.00 год. вони проходили біля перехрестя вулиць Ярошинської - Пасічна в м. Львові, де побачили підсудного ОСОБА_8, який судячи по кольору шкіри був особою азербайджанської національності. ОСОБА_6 запитав його, що він тут робить і на якій підставі торгує кавунами, оскільки підсудний не відповів, він знову в образливій формі задав запитання, після чого підсудний ОСОБА_8 побіг до лотка, потерпілий побіг за підсудним, а останній взяв ніж і вдарив ним потерпілого ОСОБА_6 в грудну клітку зліва, а сам після цього втік.
На думку прокурора покази свідка ОСОБА_11 про нанесення потерпілим Р. ОСОБА_6 йому та засудженому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень не слід приймати до уваги, оскільки свідок є родичем засудженого ОСОБА_8, тобто зацікавленою особою, з місця вчинення злочину втік та до цього, змінював покази, дані в ході досудового та судового слідства.
Так, у своїх поясненнях, даних в ході досудового слідства, ОСОБА_11 вказав на те, що в момент заподіяння підсудним ОСОБА_8 удару ножем, потерпілий ОСОБА_6 стосовно нього неправомірних дій не вчиняв.
Відповідно до висновку експерта за № 2155 від 2009 року (а.с.60) при огляді ОСОБА_8 тілесних ушкоджень не виявлено.
Відповідно до акту комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи за № 635 від 15.09.2009 року (а.с. 130 -131) на час вчинення злочинних дій у підсудного ОСОБА_8С.о не було підвищеного емоційного стану, його дії були обдуманими, оскільки ОСОБА_8 взяв ніж обдумано, так як, з його показів вбачається, що спочатку мав намір взяти гирю, потім передумав та взяв ніж.
В доповненнях до апеляції від 8 квітня 2011 року прокурор просить вирок Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року, яким ОСОБА_8 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі -скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в Личаківський районний суд м. Львова. Прокурор покликається на те, що при пред'явленні обвинувачення ОСОБА_8 за ст. 15 -ч. 1 ст. 115 КК України, органом досудового розслідування не зазначено закінчений чи незакінчений замах на вбивство потерпілого в ОСОБА_8, тобто не вказано за якою частиною ст. 15 КК України необхідно кваліфікувати дії ОСОБА_8.
У своїй апеляції захисник засудженого ОСОБА_8 -ОСОБА_9 просить змінити вирок Личаківського районного суду м. Львова від І7 грудня 2010 року у справі неповнолітнього ОСОБА_8, перекваліфікувавши дії засудженого із ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 123 КК України. При цьому, захисник просить взяти до уваги обставини, що пом'якшують покарання засудженого ОСОБА_8, а саме його щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, вчинення злочину неповнолітнім, вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності, відсутності обставин, які обтяжують його покарання та з врахуванням особи засудженого ОСОБА_8, який позитивно характеризується, виховувався одним батьком у багатодітній малозабезпеченій сім'ї, раніше не судимий, а також те, що потерпілий просив суд не карати суворо підсудного призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Згідно висновків амбулаторної комплексної психолого-психіатричної експертизи, зокрема, експерта-психолога Львівської обласної психіатричної лікарні ОСОБА_13 (а.с. 130-131) ОСОБА_8 в момент вчинення інкримінованого йому злочину в стані, який можна було б визначити як стан сильного душевного хвилювання не перебував. При допиті вказаного експерта в суді було встановлено, що в порушення вимог ст.ст.75 і 77 КПК України і ст. 12 Закону України „Про судову експертизу" особисто обвинуваченого не досліджував, а свої висновки робив виключно на підставі неповних і необ'єктивних матеріалів досудового слідства. У зв'язку з цим суд за його клопотанням призначив у справі повторну у психологічну експертизу.
Згідно висновків експерта-психолога ОСОБА_14 (а.с. 281-282) індивідуально-психологічні особливості підсудного ОСОБА_8 знаходяться в межах психологічної норми, він під час інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту не знаходився, а також не перебував у іншому стані, який міг би суттєво вплинути на його свідомість та діяльність. Допитана в суді експерт-психолог ОСОБА_14 заявила, що для висновків експертизи було недостатньо характеризуючих матеріалів на підсудного і пояснила, що вітчизняні експерти-психологи не володіють відповідними методиками щодо визначення психологічного стану підлітків, а також представників різних народностей, зокрема, осіб кавказьких національностей, тим не менше вона вважає, що ОСОБА_8 діяв під впливом образ з боку потерпілого, сприймаючи його протиправні дії як загрозу для свого життя і здоров'я, а також для життя і здоров'я його хворого і фізично слабого родича, до якого був дуже прив'язаним, відчував злість і страх за себе і свого дядька.
Захисник покликається на те, що експерт ОСОБА_14 заявила в судовому засіданні, що підсудний знаходився під впливом сильних емоцій, тому вагався у засобі захисту. На думку експерта, у підлітків, у його віці, часто виникають афективні реакції, які впливають на їхню поведінку, і що визначення стану сильного душевного хвилювання не є в компетенції експерта-психолога, а є юридичною категорією, що наявність такого стану у особи може визначити тільки суд (аналогічні пояснення щодо віднесення до компетенції наявності у винного стану сильного душевного хвилювання дав допитаний судом експерт ОСОБА_13). Крім того, експерт заявила також, що ОСОБА_8 правдиво описує свій стан і всі події. Таким чином, експерт-психолог ОСОБА_14 своїми показами в суді фактично заперечила свої письмові висновки, викладені в акті амбулаторної психологічної експертизи за № 522 від 4.07.2010 року і визнала, що в момент інкримінованих ОСОБА_8 дій, його підзахисний перебував у такому емоційному стані, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними, і такий стан виник у нього раптово, внаслідок тривалого протизаконного насильства і знущання над ним та його родичем з боку потерпілого, який становив реальну загрозу для їх життя і здоров'я. Такий психологічний стан, на думку захисника, слід кваліфікувати як стан сильного душевного хвилювання.
На думку захисника, суд першої інстанції не проаналізував необгрунтовані висновки експерта-психолога ОСОБА_13, які спричинили призначення повторної психологічної експертизи, а також акт експертизи за № 522 від 4.07.2010 року, який суперечить поясненням експерта ОСОБА_14 в суді, взагалі не дав оцінку стану ОСОБА_8, в якому той перебував під час інкримінованих йому дій, тобто не дослідив суб'єктивну сторону злочину.
На вирок суду першої інстанції також подав апеляцію засуджений ОСОБА_8, який просить постановити в апеляційному порядку новий вирок, яким визнати його винним за ч. 2 ст. 15 -ст. 116 КК України та пом'якшити призначене йому покарання.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про скасування вироку суду першої інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд, засудженого ОСОБА_8, який підтримав подану ним апеляцію та його захисника ОСОБА_9 про перекваліфікувавши дій засудженого ОСОБА_8 із ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 123 КК України і призначення покарання за цією статтею не пов'язаного з позбавленням волі, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції необхідно скасувати, а справу направити на додаткове розслідування з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Однак суд першої інстанції цих вимог закону не виконав і допустив їх порушення, оскільки не встановив усіх фактичних обставин даної справи. Так, суд першої інстанції не встановив та не дослідив обставини сутички на вулиці між засудженим ОСОБА_8 і потерпілим Р. ОСОБА_6, після якої засуджений ОСОБА_8 наніс удар ножем в груди потерпілому.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції не проаналізував в достатній мірі висновки експерта-психолога ОСОБА_13, які спричинили призначення повторної психологічної експертизи в суді, а також акт експертизи за № 522 від 4.07.2010 року, який суперечить поясненням експерта ОСОБА_14 і замість призначення повторної чи додаткової експертизи для усунення виявлених суперечностей в показаннях експерта ОСОБА_14 в суді до висновку відповідної експертизи, передчасно прийшов до висновку про наявність у ОСОБА_8 невизначеного умислу, при нанесенні ним удару ножем в груди ОСОБА_6, внаслідок чого безпідставно перекваліфікував дії засудженого ОСОБА_8 на ч. 1 ст. 121 КК України.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки при здійсненні перекваліфікації суд першої інстанції при визначенні умислу ОСОБА_8 не врахував використання останнім ножа для заподіяння тілесних ушкоджень та локалізацію рани, внаслідок чого, при відсутності висновків судової психологічної експертизи про перебування ОСОБА_8 в стані стресу, фрустрації чи хвилювання, прийшов до помилкового рішення про відсутність в засудженого ОСОБА_8 умислу на вбивство потерпілого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.
Однак суд першої інстанції цих вимог закону не виконав і в формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не зазначив всі обставини справи. А тому, колегія суддів погоджується з доводами захисту про те, що суд першої інстанції не встановив та не описав у вироку, при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, всі фактичні обставини справи, а саме події, що передували нанесенню ОСОБА_8 удару ножем в груди потерпілому ОСОБА_6, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення справи.
Оскільки, при пред'явленні обвинувачення ОСОБА_8 за ст. 15 -ч. 1 ст. 115 КК України, органом досудового розслідування не зазначено закінчений чи незакінчений замах на вбивство потерпілого в ОСОБА_8, тобто не вказано за якою частиною ст. 15 КК України необхідно кваліфікувати дії ОСОБА_8, то на думку колегії суддів, у зв'язку з вищенаведеним справу необхідно скерувати прокурору Личаківського району для проведення додаткового розслідування, оскільки відсутність посилання на частину статті є підставою для скасування вироку і направлення його на додаткове розслідування для пред'явлення нового обвинувачення.
Крім того, вироком Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року засуджено ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, а з повторної копії свідоцтва про народження ОСОБА_8 вбачається, що останній народився 6 червня 1994 року (а.с. 179 -180 «а»).
В задовольненні апеляції засудженого ОСОБА_8, на думку колегії суддів, необхідно відмовити, оскільки досудовим слідством та судом першої інстанції при розгляді даної кримінальної справи і постановленні вироку допущені такі істотні порушення вимог закону, які не дають можливості прийняти остаточне рішення у справі.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_8 необхідно залишити попередній -взяття під варту.
Керуючись ст.ст. 362-367 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
вирок Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року, яким ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі - скасувати, а справу скерувати прокурору Личаківського району м. Львова для проведення додаткового розслідування.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_8, залишити попередньо обраний -взяття під варту.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
підпис підпис підпис
Вовк А.С. Березюк О.Г. Марітчак Т.М.
Копія відповідно до оригіналу.
Суддя апеляційного суду Т. Марітчак