Справа № 22-ц-1392/11 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
24 березня 2011 року 14 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Петричка П.Ф., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2010 року,
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТзОВ “Львівські автобусні заводи” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги у зв'язку з припиненням трудового договору та відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним і необгрунтованим. Вказує, що щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вважає, що суд з посиланням на ст.233 КЗпП України невірно трактував ч.4 ст.70 ЦПК України, адже перебіг тримісячного строку звернення до суду в даній категорії справ починається не з моменту початку накопичування боргу, а з моменту повного розрахунку, а такий не проведений з ним до цього часу. Вважає, що по справі №2-2002/10 за його позовом про стягнення боргу по заробітній платі суд безпідставно прийняв наданий відповідачем «Звіт про виплату зарплати»без дати, без підпису директора, а рішення по цій справі йому було видане із запізненням 6.08.2010 року, що позбавило його можливості вчасно оскаржити його. Крім того, вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди , оскільки вимога була стосовно виплати моральної шкоди за нанесенні моральні і душевні страждання у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, невиплати вихідної допомоги, розрахунку за невикористану відпустку.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, задовольнивши його позов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_2 з 1.04.2007 року по 23.12.2009 року перебував у трудових відносинах з відповідачем і звільнений з роботи у зв'язку із скороченням на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога у зв'язку з припиненням трудового договору, моральна шкода були стягнуті в користь ОСОБА_2 згідно рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06.07.2010 року, а щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, то позивачем без поважних причин пропущено тримісячний строк звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Відповідно до ч.1ст.94 КЗпП України заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Оскільки рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 06.07.2010 року задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто в його користь із ТзОВ “Львівські автобусні заводи” 9854 грн. заборгованості із заробітної плати, причому у дану суму ввійшов борг із компенсації за невикористану відпустку та вихідна допомога у зв'язку з припиненням трудового договору, даного рішення позивач не оскаржував, то вірним є висновок суду про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
У частині 1 ст.117 КЗпП України зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права з часу вступу у законну силу рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06.07.2010 року, а тому з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України та моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України, а тому пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Після ухвалення рішення про стягнення заробітної плати й звернення його до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України «Про виконавче провадження»і дія статті 117 КЗпП України у такому разі застосовуватись не може.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Судді :