Справа № 22-ц-772/11 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.
Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
21 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Зубарєвої К.П.,
суддів: Монастирецького Д.І., Бакуса В.Я.,
секретаря Качмар М.Я.,
з участю представника ВАТ ВТБ Банк Мовчка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія" КОМФОРТ-ІНВЕСТ" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія" КОМФОРТ-ІНВЕСТ", Закритого акціонерного товариства "Кам'янка-Бузький завод продовольчих товарів" про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, -
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржило ТзОВ "Інвестиційна компанія" КОМФОРТ-ІНВЕСТ".
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що кредитний договір, який укладений між ВАТ ВТБ Банк та ЗАТ "Кам'янка-Бузький завод продовольчих товарів", де ТзОВ "Інвестиційна компанія" КОМФОРТ-ІНВЕСТ" виступає поручителем, має бути визнаний недійсним, оскільки його зміст суперечить вимогам законодавства. Зокрема, всупереч вимогам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", банк надав кредит та встановив сплату відсотків за користування ним та сплату неустойки за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань у іноземній валюті, без отримання відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України, а тому мало місце незаконне використання іноземної валюти як предмету кредитування та засобу платежу на території України.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити даний позов.
ОСОБА_3 та ТзОВ Інвестиційна компанія «КОМФОРТ-ІНВЕСТ», повідомлені належним чином про час та місце слухання справи, в судове засідання апеляційної інстанції не з»явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ВАТ ВТБ Банк Мовчка А.О., який заперечує проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.
Зобов»язання виникають на підставах, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК).
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України та згідно з роз»ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п. 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом установлено, що в січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ВАТ ВТБ Банк, ТзОВ Інвестиційна компанія «КОМФОРТ-ІНВЕСТ», ЗАТ "Кам'янка-Бузький завод продовольчих товарів" про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, посилаючись на те, що являється акціонером Заводу продовольчих товарів і, як акціонеру, йому належать корпоративні права в цьому підприємстві, в тому числі право на участь в управлінні ним, право на отримання дивідендів.
19 грудня 2007 року між відповідачем ВАТ ВТБ Банк і ЗАТ "Кам'янка-Бузький завод продовольчих товарів" було укладено кредитний договір на суму 650 000 доларів США строком на п»ять років.
В цей же день між ВАТ ВТБ Банк, ТзОВ Інвестиційна компанія «КОМФОРТ-ІНВЕСТ»і ЗАТ "Кам'янка-Бузький завод продовольчих товарів" укладено договір поруки, за яким ТзОВ Інвестиційна компанія «КОМФОРТ-ІНВЕСТ»виступив поручителем за виконання Заводом продовольчих товарів зобов»язань, що випливають з умов кредитного договору.
Вимагаючи визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, позивач посилався на ті ж підстави, що й Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія" КОМФОРТ-ІНВЕСТ" в апеляційній скарзі.
Відмовляючи в позові районний суд вірно виходив з того, що у зазначених позивачем договірних зобов»язаннях відсутнє незаконне використання іноземної валюти як предмету кредитування та засобу платежу на території України, а також, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за цим договором не потребує індивідуальної ліцензії.
У відповідності до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Так, частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.
Застосування іноземної валюти як засобу платежу врегульовано і дозволено Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про банки і банківську діяльність», постановою Нацбанку України за № 492 від 12.11.2003 року.
Стаття 524 ЦК України прямо передбачає, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати валютні операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції. Банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачуються ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що на здійснення валютних операцій Нацбанк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.
Індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
На сьогодні законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Пунктом 1.5 Положення НБУ № 483 від 14.10.2004 р. визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
Як встановлено судом першої інстанції, і це підтверджується матеріалами справи (а.с. 22-25), ВАТ ВТБ Банк має банківську ліцензію № 79, видану 20 квітня 2007 року Національним банком України, на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та дозвіл Національного банку України № 79-1 від 20.04.2007 року, що надає право ВАТ ВТБ Банк розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати операції з кредитування та з валютними цінностями.
Наведеним повністю спростовуються мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія" КОМФОРТ-ІНВЕСТ".
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що районний суд повно, всебічно та об»єктивно дослідив і оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія" КОМФОРТ-ІНВЕСТ" відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Зубарєва К.П.
Судді: Монастирецький Д.І.
Бакус В.Я.