Справа № 2-3315/11
іменем України
"14" червня 2011 р.
Дніпровський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Рубан С.М.
при секретарі Удод Р.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства " ОТП Банк" ( Акціонерний комерційний банк "Райффайзенбанк Україна" ) про захист прав споживача та визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -
Позивач звернулась до суду з позовом, пояснюючи, що 12 травня 2006 року між нею та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» було укладено Кредитний договір №МL-009/338/2006. Згідно укладеного договору Банк зобов'язаний надати споживчий кредит в сумі 30 855 доларів США, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування в валюті кредиту (долар США) до 12 травня 2021р. шляхом внесення ануїтетних платежів.
Під час укладання договору позивач розраховувала на те, що сума щомісячної виплати по кредиту складає незначну частину від її заробітної плати, а стабільність національної грошової одиниці забезпечується на державному рівні.
З того часу обставини істотно змінились двічі. Кожна з істотних змін обставин є самодостатньою. По-перше, внаслідок девальвації гривні боргові зобов'язання позивача збільшилися майже на 60% та внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи позивач втратила роботу та збанкрутіло підприємство, де вона працювала.
З вересня 2010 року позивач припинила розрахунки з банком.
Вважає, що на час укладення договору «Райффайзенбанк Україна»не мав ані генеральної, ані індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
В даному випадку така обставина, як відсутність у «Райффайзенбанку Україна» генеральної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти, є підставою для визнання договору недійсним.
Крім того, банк не мав і не міг мати дозволу на здійснення валютних операцій між резидентами України на території України, оскільки це суперечить законодавству України.
Якщо відсутність ліцензії не є підставою для визнання валютного Договору недійсним, то такою підставою є невідповідність Договору чинному законодавству.
Договір, який передбачає отримання позичальником суми кредиту в іноземній валюті є таким, що суперечать закону навіть в тому разі, якщо в ньому визначений еквівалент в національній валюті, тому, що еквівалент предмету договору споживчого кредиту в національній валюті не може сприйматися як предмет цього договору, оскільки ним є іноземна валюта. Таким чином, предметом договору споживчого кредиту в іноземній валюті є речі (відповідна сума іноземної валюти), а це суперечить ч. 1 ст. 1054 ЦК України, яка визначає, що предметом кредитного договору можуть бути лише гроші - українська гривня. Договори споживчого кредитування в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є класичним прикладом договорів позики, предметом яких можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками.
Отже, невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. 215 ЦК України. Більше того, ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлює правило, за яким грошове зобов'язання має бути виконане виключно у гривнях. Тобто, вимога банку про погашення кредиту в іноземній валюті є незаконною. З положень статей 524 та 533 ЦК України вбачається, що прив'язка суми кредиту до іноземної валюти не може бути підставою для укладення договору споживчого кредиту в іноземній валюті, більше того, виключається будь-яка можливість виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Укладаючи договір, не маючи на це відповідної ліцензії, завідомо в порушення чинного законодавства, з метою одержання надприбутків за рахунок незахищених верств населення, відповідач навмисно вводив позивача в оману. Згідно зі ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Разом з тим, підписання договору про надання кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку відповідача, а саме: невиконання переддоговірної роботи з позичальником.
Згідно з п.7 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», кредит на придбання житла, забезпепечений іпотекою, є споживчим кредитом. В п. 2. Закону визначено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний надати інформацію споживачеві у письмовій формі стосовно кредиту, зокрема про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Ця інформація майже в повному обсязі не була надана позивачу.
До того ж внаслідок недобросовісної реклами з боку працівників банку надавалась інформація що на перший погляд робить кредитування саме в іноземній валюті економічно вигідним в порівнянні з гривневим. Такі дії можна розцінювати як введення потенційних позичальників в оману. Ні в тексті договору, ні в письмовому попередженні немає положення про те, що ризик зміни валютного курсу несе позичальник, в зв'язку з чим розмір позики може суттєво збільшитися.
По цим підставам просить суд визнати недійсним кредитний договір № ML -009/338/2006 від 12 травня 2006 року, визнати недійсним договір іпотеки № PCL -009/338/2006 від 12 травня 2006 року, застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала та уточнила, що застосування наслідків недійсності нікчемного правочину означає, що вона повертає відповідачу 25 000,00 дол. США, а відповідач має виплатити їй приблизно 20 000,00 дол. США. Точно порахувати вона не може, бо не є бухгалтером. То суд при визнанні недійсним кредитного договору та договору іпотеки, застосувавши наслідки недійсності нікчемного правочину, має зобов"язати банк зробити точні підрахунки. Уточнила суду, що просить стягнути суму моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн., обгрунтовуючи тим, що банк ввів її в ом ану, надавши кредит в валюті.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, з підстав, викладених в запереченнях до позову, пояснивши суду, що на момент укладення кредитного договору позивача влаштовували всі умови договору, позивач не бажала отримати від банку кредит в національній валюті, всі умови договору позивачу були роз"яснені, зауважень та доповнень з її боку до умов договору не було. Просить в позові відмовити.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що 12 травня 2006 р. між позивачем та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» було укладено Кредитний договір №МL-009/338/2006. Згідно укладеного договору Банк зобов'язаний надати споживчий кредит в сумі 30 855 доларів США, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування в валюті кредиту (долар США) до 12 травня 2021р. шляхом внесення ануїтетних платежів.
12 грудня 2007 року між відповідачем та позивачем було укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору № МL-009/338/2006 від 12 травня 2006 року.
Крім цього, між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки № РСL -009/338/2006 від 12 травня 2006 року, де предметом іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться за адресою : м. Київ, вул. Березняківська, буд. 22 -Б, кв. 63 ( договори оглянуто в судовому засіданні, а.с. 12 -22, 23, 24 -30 ).
Позивач посилається на те, що у відповідача на момент укладення кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вищевказаним кредитним договором, однак вказане не знайшло підтвердження в судовому засіданні та спростовано наданими банком документами, а саме банківською ліцензією № 191 виданою Акціонерному комерційному банку " Райффайзен Банк Україна" від 02 березня 1998 року, дозволом № 191 -1, виданий Акціонерному комерційному банку " Райффайзен Банк Україна" від 03 грудня 2001 року та додатком до дозволу № 191 -1 від 03 грудня 2001 року чим підтверджується право банку на використання іноземної валюти при здійсненні платежів.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з оглянутого в судовому засіданні спірного кредитного договору наданого в іноземній валюті, договір підписано позичальником ОСОБА_1, тобто суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 підписавши договір була попереджена банком, що валютні ризики під час виконання зобов"язань за цим договором несе споживач, тобто ОСОБА_1
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як встановлено в судовому засіданні позивачу ОСОБА_1 перед укладенням договору були роз"яснені можливі валютні ризики, позивач мала можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, позивач ОСОБА_1 мала змогу отримати кредит у національній валюті. Зменшення прибутків позивача внаслідок зміни курсу гривні по відношенню до курсу долара США не являються істотною та несправедливою обставиною, по якій належить визнати недійсним кредитний договір та на яку посилається позивач.
Крім того, суд критично оцінює пояснення позивача щодо того, що відповідач змусив її отримати кредит в іноземній валюті, ввівши її в оману недобросовісною рекламою.
Відповідно до ст. 624 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не знайшов підтвердження в суді і не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 216, 218 ЦПК України, ст.ст. 202, 205, 624, 638, 1054, 1055 ЦК України, Законом України " Про захист прав споживачів", суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя :