Справа № 2-а-1371/11
іменем України
"20" квітня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого -судді Рубан С.М.
при секретарі Бартко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання неправомірною відмови Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни в період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати до виплати в повному обсязі недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну 30 % надбавку, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.02.2011 року та виплачувати її в подальшому, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Зупинення дії та внесення змін відповідно до зазначеної статті визнане рішеннями Конституційного Суду України неконституційними. На підставі викладеного він вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в своєму позові просить визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його зробити перерахунок та виплату передбаченої Законом надбавки з 09.07.2007 року, а звернувся він до суду з даним позовом лише 03.03.2011 року.
Посилання позивача в адміністративному позові про те, що йому не було відомо раніше про існування відповідних законів, про порушення відповідачем його прав та про його право на звернення до суду, суд вважає необґрунтованими, оскільки незнання законів не звільняє від відповідальності і не є поважною причиною для пропуску строку звернення до суду, передбаченого чинним Кодексом адміністративного судочинства України. Будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причин пропущення строку звернення до суду, позивач суду не надав.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для поновлення позивачу строку для звернення до суду за захистом порушеного права за період з 09.07.2007 року по 02.09.2010 року, а тому приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині повинні бути залишені без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 155 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити певні дії за період 09.07.2007 по 31.07.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.09.2010 року - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Київського адміністративного апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом пяти днів з дня проголошення.
Справа № 2а-1371/1
2011
20 квітня 2011 року Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого -судді Рубан С.М.
при секретарі Бартко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання неправомірною відмови Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни в період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати до виплати в повному обсязі недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну 30 % надбавку, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.02.2011 року та виплачувати її в подальшому, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Зупинення дії та внесення змін відповідно до зазначеної статті визнане рішеннями Конституційного Суду України неконституційними. На підставі викладеного він вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпровського районного суду від 20 квітня 2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача про зобовязання вчинити певні дії в частині визнання відмови відповідача щодо нарахування і виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 по 31.07.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.09.2010 року залишено без розгляду на підставі ч.1, 2 ст. 99, ст. 100 КАС України.
В судове засідання позивач не з'явився, надав до суду заяву, в якій просить слухати справу за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду письмові заперечення на позв, в яких просить в позові відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях, справу розглядати за його відсутності.
Згідно з частиною 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявляти клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.
При розгляді справи встановлено, що позивач має статус дитини війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Вказаним Законом від 18.11.2004 року, що набрав чинності з 01.01.2006 року, встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту, а саме - шляхом надання пільг та державної соціальної підтримки.
На підставі Закону позивачу лише з 01.01.2008 року здійснюється підвищення пенсії на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Як зазначає відповідач у листі позивачу, підвищення пенсії позивачу в такому розмірі проводилось на підставі ст. 6 вищевказаного Закону, в редакції від 27.12.2007 року, а з 22 травня 2008 року -в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року.
Позивач звертався до відповідача з письмовою заявою про нарахування підвищення до пенсії з 01.01.2006 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за результатами розгляду якої відповідачем повідомлено про нарахування підвищень у відповідності до вимог законодавства, після чого позивач звернувся до суду.
Статтею 6 Закону в первинній редакції встановлювалось, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком (надалі по тексту - первинна редакція).
В 2006 році дія статті 6 Закону в первинній редакції зупинялась з 01.01.2006 року Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік”. З внесенням змін в статтю 110 та скасуванням п. 17 статті 77 Закону України “Про державний бюджет на 2006 рік” Законом від 19.01.2008 року, що набув чинності 01.04.2006 року, відновлювалась дія вказаної статті 6 Закону.
В 2007 році дія статті 6 Закону в первинній редакції зупинялась з 01.01.2007 року Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік” від 19.12.2006 року, який в частині зупинення дії статті 6 Закону був визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України (справа про соціальні гарантії громадян) та відповідно втратив чинність 09.07.2007 року. Отже, дія статті 6 відновлювалась з 09.07.2007 року.
В 2008 році на підставі Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів” від 28.12.2007 року статтю 6 Закону викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Норма ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, до якої відсилає названа стаття, передбачає, що учасникам війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вказана редакція статті 6 Закону набула чинність з 01.01.2008 року та втратила чинність 22 травня 2008 року на підставі Рішення Конституційного Суду України (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет).
З прийняттям Конституційним Судом України рішення з 22.05.2008 року відновлена чинність первинної редакції статті 6 Закону, згідно якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в таких розмірах: з 22 травня -48,1 грн., з 1 липня -48,2 грн.; з 1 жовтня -49,8 грн. Вказана Постанова вводилась в дію з 22.05.2008 року.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій незаконними та зобов'язання провести перерахунок, починаючи з 03.09.2010 року, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що в зазначений вище період стаття 6 вищевказаного Закону діяла в двох редакціях, як зазначалось вище, а саме: з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року в редакції від 28.12.2007 року, а з 22.05.2008 року по даний час - в первинній редакції від 18.11.2004 року, на яку позивач посилається, як на підставу своїх вимог.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачу, як дитині війни, пенсія підвищувалась з 01.01.2008 року на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідало положенням статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, що діяла з 01.01.2008 року.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, які визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи викладене, очевидна невідповідність названої редакції статті 6 Закону положенням Конституції України та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 09.07.2007 року, не зупиняє дію цієї редакції статті та не тягне її нечинності, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин з часу набуття чинності і до часу визнання її неконституційною Рішенням Конституційного Суду України.
Посилання позивача на те, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, в даному випадку не може бути прийнято до уваги, оскільки незастосування положень спеціального закону (мається на увазі ст.6 Закону), який не відповідає Конституції, позбавляє можливості застосувати іншу регулятивну норму, оскільки в той період її не існувало, а Конституція України не містить конкретних положень щодо видів та розміру соціальних гарантій дітям війни.
Таким чином, дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року щодо проведення підвищення пенсії позивачки на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідали вимогам Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в період з 03.09.2010 року щодо проведення підвищення пенсії позивачу в розмірах, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року -є неправомірними, виходячи з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України фактично встановлено розміри підвищення до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, які фактично дорівнюють 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Тобто, своєю Постановою Кабінет Міністрів України продублював положення статті 6 Закону в редакції, яка визнана неконституційною, замінивши відсотковий вираз надбавки на тверду грошову суму.
Як встановлено при розгляді справи, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Кабінету Міністрів України не надано повноваження щодо встановлення чи зміну розміру підвищень до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги.
Враховуючи те, що норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам Законів, а тим більше змінювати їх, при вирішенні питання щодо розміру нарахувань, належних позивачу з 22.05.2008 року, підлягають застосуванню положення Закону України, а не Постанови Кабінету Міністрів України.
При визначенні розміру нарахування суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, а отже не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України “Про прожитковий мінімум”, який дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Частиною 2 ст.1 Закону України “Про прожитковий мінімум” встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних i демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років, працездатних осіб, осіб, які втратили працездатність.
Статтею 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сiм'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Вищезазначене свідчить про те, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку, в тому числі мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Чинним законодавством України на 2008-2010 роки не визначено таку базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто, жодним нормативно-правовим актом на 2008-2010 роки щодо Закону України “Про соціальний захист дітей війни” прямо не визначено розмір мінімальної пенсії за віком, як соціальної гарантії та бази нарахувань.
Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що Законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, це не означає, що законом не визначено такого мінімального розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання i реалізацію прав, визначених законом.
Так, найменший розмір соціальної гарантії в 2008-2010 роках, встановлений у відповідності до ст. 46 Конституції України, як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, що є основним джерелом існування, становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого нi пенсії, нi iншi види соціальних виплат та допомоги бути не можуть.
Так, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як база для розрахунку підвищення, в будь-якому разі не може бути меншою, ніж прожитковий мінімум для осіб, якi втратили працездатність.
Такий висновок суду узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”, якою встановлено, що розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і не суперечить положенням ч. 3 цього ж Закону, передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що пенсія позивачу підлягає перерахунку шляхом донарахування надбавки до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат за період з 03.09.2010 року по 20.04.2011 року ( по день ухвалення рішення по справі ).
Суд також дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про зобов'язання відповідача в майбутньому нараховувати та виплачувати 30% надбавку до пенсії як дитині війни.
Як зазначається у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»про незворотність дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, до спірних правовідносин застосовується закон, що діє на момент виникнення у особи відповідного права.
Вирішення спорів на майбутнє чинним КАС України не передбачено. Цілком обґрунтована позиція законодавця свідчить про те, що в майбутньому можуть бути підвищені соціальні гарантії громадян, їх не можна обмежити судовим рішенням.
Таким чином, вимоги позивача про здійснення в майбутньому задоволенню не підлягають.
Також суд дійшов до висновку про відмову в позовних вимогах про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг на правову допомогу в розмірі 100, 00 грн., оскільки згідно із ст. 90 КАС України, витрати, пов»язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги, витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно із ст. 12 Закону України « Про адвокатуру» оплата допомоги адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином та юридичною особою ( адвокатським об»єднанням ) чи безпосередньо адвокатом.
Суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.
Оскільки Закону, про який йдеться у ст. 90 КАС України, на даний час немає, розмір компенсації з урахуванням обставин конкретної справи, визначає суд відповідно до вимог постанови КМУ від 27.04.2006 року № 590 « Про граничні розміри компенсації витрат, пов»язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави». Вказаною постановою КМУ передбачений граничний розмір компенсації за правову допомогу у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною - граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Законом України « Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2009 року становить 605 грн., з 01.04.2009 року становить 625 грн.
Відповідно до п. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією при КМУ 01.10.1999 року, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який має бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтований за розміром.
При визначенні обгрунтованого розміру гонорару до уваги беруться такі фактори, як обсяг часу та роботи, які вимагаються для належного виконання доручення, необхідність виїзду у відрядження, важливість доручення для клієнта, роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт, особливі вимоги клієнта щодо строків виконання доручення, професійний досвід, науково -теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката, витрати адвоката, пов»язані з виконанням процесуальних дій у справі (копіювання документів, ознайомлення з матеріалами справи, збір доказів, тощо).
Оскільки позивачем не надано доказів того, що допомога надавалась фахівцями в галузі права, також відсутні докази на підтвердження та для здійснення судом розрахунків обгрунтованого розміру витрат, понесених позивачем на правову допомогу, суд вважає необхідним відмовити в цій частині позовних вимог.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 11, 18, 71, 93, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати несплаченої ОСОБА_1 надбавки до пенсії в розмірі 30 % відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” -неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити нарахування та виплатити надбавку до пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 03.09.2010 року по 20.04.2011 року, з урахуванням проведених йому за відповідний період виплат.
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Відшкодувати ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 ( три ) грн. 40 коп. за рахунок Державного бюджету України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя: