Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" вересня 2011 р. Справа № 5023/5957/11
вх. № 5957/11
Суддя господарського суду Бринцев О.В.
при секретарі судового засідання Юхно М.В.
за участю представників сторін:
прокурора - Гайдамака А.М., за посвідченням № 185 від 07.09.2011р.;
позивача 1 - не з"явився;
позивача 2 - не з"явився;
3-ї особи - не з"явився;
відповідача 1 - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 06.09.2011р.;
відповідача 2 - ОСОБА_2, за довіреністю № 01-24/1437 від 04.07.2011р. позивача - < Текст > 3-й особи - < Текст > відповідача - < Текст > 3-й особи - < Текст >
розглянувши справу за позовом Прокуратури Зміївського району Харківськой області, м. Зміїв в інтересах держави< Текст > в особі позивача-1: Задонецької сільської ради, с. Задонецьке, позивача-2: Державного підприємства "Зміївське лісове господарство", м. Зміїв; 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління Держкомзему у Зміївському районі Харківської області м. Зміїв; 3-я особа < Текст >
до відповідача-1: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Зміїв, відповідача-2: Зміївської районної державної адміністрації, м. Зміїв 3-я особа < Текст >
про визнання недійсним договору оренди землі, звільнення земельної ділянки та внесення змін до кадастру
Прокурор Зміївського району Харківської області в інтересах держави в особі позивачів - Задонецької сільської ради та Державного підприємства "Зміївське лісове господарство", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір оренди земель на території Задонецької сільської ради, укладений між Зміївською районною державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_3 про надання в оренду земельної ділянки загальною площею 0,24 га, в т.ч. 0,10 га із земель запасу та 0,14 га з земель лісового фонду, від 31.07.2003р.; зобов"язати Управління Держкомзему у Зміївському районі Харківської області внести зміни до ф.6-зем. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст.ст. 20, 116, 149, 151, 207 Земельного кодексу України.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України надав клопотання (вх.18668) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів, які долучаються до справи.
Перший та другий позивачі правом на участь представників у судовому засіданні не скористались, про причину неявки не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про відкладення розгляду справи за належними адресами та наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.
Третя особа також свого повноважного представника в судове засідання не направила, але через канцелярію суду надала клопотання (вх.18508), в якому зазначила, що не заперечує проти заявлених позовних вимог та просить розглянути справу без участі її представника.
Представник 1-го відповідача в судовому засіданні заперечує проти заявлених позовних вимог в повному обсязі та через канцелярію суду у відповідності до положень ст. 22 ГПК України надав додаткові заперечення на позовну заяву (вх.18511), які долучаються судом до матеріалів справи.
Представник 2-го відповідача в судовому засіданні зазначає, що не заперечує проти заявлених позовних вимог, але письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог не надав.
Ухвала від 14.09.2011р. суд попередив сторони, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд установив наступне.
21 червня 2011 року Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області було проведено перевірку, у ході якої було виявлене, що ФОП ОСОБА_3 згідно розпорядження голови Зміївської райдержадміністрації № 330 від 09.07.2003р. "Про надання в оренду земельної ділянки для облаштування бази відпочинку" використовує земельну ділянку площею 0,24 га, в т.ч. 0,10 га з земель запасу на території Задонецької сільської ради та 0,14 га з земель лісового фонду на території Задонецької сільської ради Зміївського району та згідно проекту відведення цих земель укладено договір оренди землі , зареєстрований у Зміївській районній філії ХРЦДЗК за № 128 від 04.08.2003р. Вказане розпорядження голови Зміївської райдержадміністрації № 330 від 09.07.2003р. прийнято з порушенням вимог п. 2 ст. 20, п. 5 ст. 116, ст.ст. 149, 151, 207 Земельного кодексу України, а саме не проведено вилучення 0,14 га з земель лісового фонду, не проведено зміну цільового призначення цих земель, не нараховано втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Проведеним обстеженням цих земель встановлено, що в порушення ст. 61 Земельного кодексу України на території бази розташовано споруда в прибрежній захисній смузі р. С. Донець. За результатами перевірки складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21.06.2011р.
Так, 31.07.2003р. згідно з розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації №330 від 09 липня 2003 року між Зміївською райдержадміністрацією (відповідач 2) та ФОП ОСОБА_3 (відповідач 1) був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у Зміївській районній філії ХРЦДЗК за № 128 від 04.08.2003р., відповідно до розділу 1 якого відповідачу 1 було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,24 га, в т.ч.: 0,10 га. - забудовані землі із земель запасу Задонецької сільської ради, 0,14 га лісовкриті площі з земель лісового фонду на території Задонецької сільської ради.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. земельну ділянку передано в оренду для облаштування бази відпочинку терміном на 25 років, починаючи з дати його реєстрації.
Прокурор в позовній заяві, посилаючись на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21.06.2011р. та ст.ст. 20, 61, 116, 149, 151, 207 Земельного кодексу просить визнати договір оренди земельної ділянки недійсним, оскільки він укладений всупереч вимогам законодавства.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Прокурором при зверненні до суду з позовною заявою пропущено строк позовної давності.
Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В даному разі з матеріалів справи вбачається, що позивачі довідалися про ті обставини, котрі стали на їх думку та думку прокурора підставою недійсності договору оренди земельної ділянки від 31.07.2003р. № 128 ще в 2003 році, що підтверджується матеріалами технічної документації про відведення земельної ділянки відповідачу 1, згідно яких Зміївський держлісгосп не має претензій по наданню в оренду терміном на 25 років земельної ділянки для організації зони облаштування бази відпочинку за рахунок земель Зміївського держлісгоспу (Задонецького лісництва квартал 183 виділ 5 - 0,1408 га) та позитивним висновком Задонецької сільської ради щодо відведення у тимчасове користування на умовах оренди земельної ділянки із земель запасу Задонецької сільської ради площею 0,1047 га. Відтак, перебіг строку позовної давності розпочався 31.07.2003р., з моменту укладення договору оренди, і закінчився 31.07.2006р. З позовною заявою прокурор звернувся лише 18.07.2011р., тобто, з пропуском строку позовної давності.
Відповідач 1 заявив про сплив строку позовної давності щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 31.07.2003р. в наданих суду письмових запереченнях на позовну заяву (вх.17367, т. І, а.с. 52-53).
Ні прокурором, ні позивачами клопотань про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними не заявлено.
Посилання прокурора на те, що він довідався про порушення прав позивачів лише під час проведеної перевірки є юридично неспроможними. По-перше, така позиція прокурора не відповідає ч.1 ст. 261 ЦК України відповідно до положень якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурор Зміївського району Харківської області, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси позивачів у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Отже прокурор вважається таким, що довідався або міг довідатись про порушення прав позивача безпосередньо в момент укладення спірного договору. По-друге, навіть не будучи компетентним у представництві інтересів позивачів у даних відносинах прокурор Зміївського району Харківської області, як і будь-яка інша фізична чи юридична особа міг довідатись про наявність обставин, які стали підставою для подачі позову безпосередньо в момент їх виникнення в 2003 році після підписання Зміївською райдержадміністрацією Розпорядження № 330 від 09.07.2003р. Це пояснюється тим, що в силу ст. 6 Закону України "Про місцеве державні адміністрації" розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами, а відповідно відкритими. Крім того, відповідно до Наказу Генеральної прокуратури від 28.10.2002, № 3 "Про організацію роботи органів прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів", який діяв на момент укладення договору оренди, прокурор повинен здійснювати нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, здійснювати, керуючись принципом незалежності прокуратури від органів виконавчої влади. По-третє, наведена позиція прокурора не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності цивільного законодавства (ст.3 ЦК України), адже в такому разі кожна процесуальна дія органу прокуратури (порушення наглядового провадження, порушення оперативно-розшукової справи, порушення кримінальної справи чи просто проведення перевірки тощо) могла б вважатись початком перебігу строку позовної давності. Враховуючи, що строки проведення таких перевірок та порушення відповідних проваджень не обмежені це привело б до того, що і строки позовної давності фактично не були б у цих випадках обмежені. Тим більше, що кількість органів прокуратури, котрі можуть проявити таку активність у кожних правовідносинах, є значною. Отже це є очевидно неприйнятним, оскільки це б звело нанівець правовий інститут позовної давності та поставило б учасників господарських правовідносин у нерівне становище, надаючи перевагу державі (в інтересах якої може звернутися прокурор) та порушуючи тим самим принципи економічної багатоманітності та рівний захист усіх суб'єктів господарювання (ст. 6 ГК України).
Таким чином, суд вважає строк позовної давності в даному разі пропущеним, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Крім того, суд зауважує, що у відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р.N9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.
Отже, у даній справі необхідною умовою для визнання спірного договору оренди недійсним є встановлення норми права, котрій суперечить спірний договорі і доведення факту невідповідності змісту договору цій нормі.
Прокурор у позовній заяві не вказав жодної з норм права, які могли б бути підставою недійсності спірного правочину (ст.203 ЦК України). В силу принципу змагальності сторін суд не вправі виходити за межі своєї компетенції та за прокурора наводити правове обґрунтування позовних вимог, а потім давати їм правову оцінку як суд. Відтак, в даному разі позовні вимоги не містять під собою правових підстав, що в свою чергу є додатковою підставою для відмови від позову.
Також, відмовляючи в позові суд приймає до уваги, що твердження прокурора наведені ним, як фактичні підстави позову також не відповідають дійсності.
Так не підтверджується матеріалами справи твердження прокурора про зміну цільового призначення земельної ділянки. Згідно з умовами абз.1 п.2.1. договору оренди земельної ділянки від 31.07.2003р. земельна ділянка передається для облаштування бази відпочинку.
Це відповідає вимогам ч.5 ст.9 Лісового кодексу України (в редакції від 15.05.2003р.) згідно якої у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
Суперечить вимогам Закону твердження прокурора про те, що укладанням спірного договору сторони порушили вимоги про необхідність попереднього вилучення земельної ділянки.
Підстави для вилучення земельної ділянки визначені в ст.149 ЗК України (в редакції від 11.07.2003р.). положення цієї норми не містять вимог по проведенню вилучення земельної ділянки в разі надання її в тимчасове користування без зміни цільового призначення.
Відсутність підстав для застосування ст.149 ЗК України і проведення вилучення земельної ділянки означає в свою чергу і неможливість застосування ст.207 ЗК України на яку посилається прокурор.
Посилань прокурора на розташування на земельній ділянці споруди в прибережній захисній смузі, не підтверджено матеріалами справи. Так прокурором не надано ні доказів знаходження споруди, ні її якісних характеристик (тимчасова, капітальна) ні доказів належності права власності на неї відповідачу.
Таким чином, прокурор та позивачі не витримали тягарю доказування, покладеного на них в силу ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень).
Таким чином, вимоги прокурора та позивачів про визнання недійсним спірного договору оренди не законні, не обґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.
Відповідно похідні від названих позовних вимог вимоги про зобов"язання Управління Держкомзему у Зміївському районі Харківської області внести відповідні зміни до ф.6-зем також задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Відповідно ст. 49 ГПК України судові витрати у даній справі покладаються на прокурора. Втім враховуючи звільнення прокурора від сплати державного мита пунктом 30.ч.1 ст.4 Декрету КМУ “Про державне мито” державне мито в даному разі не стягується.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтею 15, 16, 203, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 17, 20, 124, 125, 126, 198, 207 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 207 Господарського кодексу України, 29 Закону України "Про планування та забудову територій", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 35, 43, 44, 46, 47-1, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
< Дата >
Суддя (підпис< Текст > Бринцев О.В.
/Повний текст рішення
підписано 03.10.2011р.
Справа № 5023/5957/11/