Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
29.09.2011 Справа № 2а-12395/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді - Сагайдак В.В.,
судді Бабаєва А.І.
судді Мар'єнко Л.М.
при секретарі судового засідання - Шевченко І.С.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 - Громадянина Киргизстану до Державного комітету України у справах національностей та релігії про зобов'язання вчинити певні дії, визнати протиправним та скасувати рішення від 16.02.2011р. № 120-11 про відмову в наданні статусу біженця,-
Позивач, ОСОБА_1 - громадянин Киргизстану, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігії, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігії від 16.02.2011 року № 120-11 про відмову в наданні статусу біженця, зобов'язати Державний комітет України у справах національності та релігії переглянути рішення про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_1, з урахуванням наданих відомостей, витребувати у відповідача матеріали особової справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що приїхав до України з Киргизської Республіки через Казахстан та Російську Федерацію в грудні 2005 року з метою заробітку, та з цього часу декілька разів виїжджав до Киргизстану, але проживав в Україні. До країни походження повернутись бажань не висловив, вважаючи Киргизстан небезпечною країною для етнічних узбеків. Між тим, соціальних зв'язків з родичами у Киргизській Республіці не втратив, постійно підтримує їх шляхом здійснення телефонного зв'язку.
Позивач просив відповідача надати йому статус біженця в Україні, оскільки в країні його громадянської належності Киргизстані йому загрожує небезпека. Рішенням від 16.02.2011р. № 120-11, позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця в Україні. Вказане Рішення, на думку позивача, було прийнято без урахування всіх фактичних обставин справи, а тому не може вважатись законним, з огляду на що підлягає скасуванню.
Відповідач - Державний комітет України у справах національностей та релігій, в судове засідання свого представника не направив, просив суд розглянути справу без свого представника, надав до суду письмові заперечення, у яких проти задоволення позову заперечував посилаючись на наступне. Оскаржуване позивачем Рішення від 16.02.2011р. № 120-11 є цілком законним, докази, зібрані та покладені у висновок відповідача були отримані з належних джерел, в тому числі з пояснень позивача. На співбесідах ОСОБА_1 надав пояснення, що залишив країну свого етнічного походження ще в 2001 році через відсутність роботи, та тому що там вже не немає родичів, які мешкають разом із ним в м. Харкові, з огляду на що відповідачем зроблений обґрунтований висновок, що позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації.
Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1.1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
ОСОБА_1 є громадянином Киргизської Республіки, що підтверджується копією паспорту.
Судом встановлено, що громадянин Киргизської Республіки ОСОБА_1 19 жовтня 2010 року звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця. Управлінням міграційної служби в Харківській області було видано наказ № 201-о від 19.10.2010р. "Про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця гр. Киргизстану ОСОБА_1", та наказ № 210-о від 22.10.2010р. "Про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця гр. Киргизстану ОСОБА_1".
16.02.2011 року Державним комітетом України у справах національностей та релігій, на підставі Висновку Управління міграційної служби в Харківській області, було видано Рішення № 120-11 про відмову в наданні статусу біженця громадянину Киргизстану ОСОБА_1. Позивачу також було надано повідомлення про відмову в наданні статусу біженця від 28.02.2011 року.
Судом встановлено, що на територію України громадянин Киргизстану ОСОБА_1 прибув в грудні 2005 року з території Російської Федерації через Казахстан.
З кінця 2008 року по 23 квітня 2009 року позивач перебував в Киргизстані в м. Джалал -Абад. 23 квітня 2009 року виїхав з Киргизстану на машині, та через деякий час приїхав до України. Востаннє прибув в Україну 02 лютого 2010 року, в м. Харкові у заявника проживають батьки та малолітня сестра.
В судовому засіданні ОСОБА_1 чітко та однозначно визначив, що причиною його виїзду в 2005 році з країни громадянської належності була проблема пошуку робочих місць в Киргизстані та бажання працевлаштування в Україні, і це не пов'язано з подіями, які розгортались у липні 2010р.. Позивач з 2005- 2006 року знаходиться в Україні, за винятком нетривалого перебування на початку 2009 року в Киргизстані. В 2009 році він виїхав із Киргизстану без перешкод. До органів державної влади за захистом своїх прав позивач не звертався, оскільки під час етнічних сутичок перебував в Україні і не мав такої потреби. ОСОБА_1 в судовому засіданні заявив, що переслідування членів його родини не було. Було переслідування тітки під час етнічних сутичок. Члени родини вільно пересувалися та виїжджали до України, спілкувалися по телефону. Про притиснення з боку органів міліції в Киргизстані позивач знає з розмов інших людей, документального підтвердження притиснення надати не зміг.
На співбесідах позивач повідомив, що події в Киргизстані ніяк не вплинули на життя його сім'ї, ситуацію в Киргизстані на момент розгляду заяви оцінує як безпечну.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Матеріали особової справи свідчать, що ОСОБА_1 не навів фактів, які б свідчили про утиски щодо його особисто за жодною з ознак, визначених Конвенцією про статус біженців 1951 року. Позивач не перебував членом жодної релігійної, військової або громадської організації. Учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, він не був.
За час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України “Про біженців”, в країні його громадянської належності не виникло.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Позивач не довів, що його особисто будуть переслідувати в Киргизстані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Позивач таких свідчень не надав ні під час винесення оскаржуваного Рішення № 120-11 від 16.02.2011р., ні у суді.
У відповідності з абз. 7 ст. 11 Закону України “Про біженців", чинного на час спірних правовідносин, до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця. Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України „Про біженців", позивачем не надано.
Позивач до органу міграційної служби звернувся не за міжнародним захистом, а в пошуках шляхів легалізації на території Україні, оскільки перебуває на її території незаконно. Основною причиною від'їзду позивача з країни громадянської належності є вирішення особистих проблем, а саме пошук роботи. Тобто, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця ОСОБА_1 необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними або іншими причинами особистого характеру.
Під час судового розгляду позивач не надав доказів, які б спростовували висновки Управління міграційної служби у Харківській області та підтвердили зазначені в позові обставини. Разом з тим, доводи, викладені в позовній заяві та обставини, повідомлені позивачем у судовому засіданні, не спростовують висновки, зазначені в Рішенні № 120-11 від 16.02.2011р. Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців”, ОСОБА_1 не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України “Про біженців” від 21.06.2001р. № 2557-111, чинного на час спірних правовідносин, статус біженця, крім інших, не надається особі яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
З матеріалів особової справи громадянина Киргизстану ОСОБА_1 вбачається, що він прибув в Україну попередньо з території Російської Федерації через Казахстан.
Таким чином, перебуваючи на території третьої безпечної країни (Російської Федерації та Казахстан), позивач з наміром набути статусу біженця до органів державної влади зазначених країн не звертався.
Крім того, посилання ОСОБА_1 в заяві та позовній заяві на небезпеку, що нібито загрожує йому у разі його повернення до Киргизстану, є безпідставними, а побоювання позивача, на які він посилається, не є обґрунтованими.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що Рішення від 16.02.2011р. № 120-11 Державного комітету України у справах національностей та релігій про відмову в наданні статусу біженця, відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, з огляду на що скасуванню не підлягає.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов громадянина Киргизстану ОСОБА_1, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 1, 10, 11, 12 Закону України “Про біженців” від 21.06.2001р. № 2557-111, «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»від 8 липня 2011 року N 3671-VI, ст.ст. 11, 71, 94, 160, 161, ст. 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - Громадянина Киргизстану до Державного комітету України у справах національностей та релігії про зобов'язання вчинити певні дії, визнати протиправним та скасувати рішення від 16.02.2011р. № 120-11 про відмову в наданні статусу біженця, - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанову складено 04 жовтня 2011 року.
Головуючий суддя В.В.Сагайдак
Суддя А.І. Бабаєв
Суддя Л.М. Мар'єнко