Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
27 вересня 2011 р. № 2-а- 8365/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Панова М.М.,
суддів - Волошина Д.А,
Горшкової О.О.
за участю секретаря -Боклаг А.С.,
представників сторін:
позивача -Загребельного Г.С.,
відповідача - не прибув.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Форт-Пост"
до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова
проскасування податкових повідомлень-рішень,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Форт-Пост", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова, в якому з урахуванням зміненних позовних вимог просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова № 0001162302 від 29.06.2011 року та № 0001172302 від 29.06.2011 року, № 0001582302 від 22.08.2011 року винесених на підставі актів перевірки № 2116/23-212/33412743 від 09.06.2011 року та № 2549/23-212/33412743 від 05.08.2011 року.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.
Представник Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова, який належним чином повідомлений, відповідно в судове засідання не прибув, причину неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав.
Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ст. 128 КАСУ.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «БК «Форт-Пост»зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.03.2005 року . Державну реєстрацію проведено за адресою: 61060, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, буд.46.
Згідно Довідки про взяття на облік платника податків відповідача взято на облік в ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова з 30.03.2005 року за № 1922.
Встановлено , що на підставі направлень від 26.04.2011 № 358, від 20.05.2011 № 454 та п. 20.1.4 ст.20. ст.. 77. ст..82-1 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI фахівцями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «БК «Форт-Пост»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року , валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року . За результатами перевірки складено акт перевірки № 2116/23-212/33412743 від 09.06.2011 року.
Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «БК «Форт-Пост»п.п 5.2.1, п.5.2 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 2 857 341грн., у т.ч за півріччя 2010 у сумі 65978грн., за З квартали 2010 у сумі 2664307грн., за рік 2010 у сумі 2 857 341 грн., а також зменшено збитки за рік 2010 у сумі 65742 грн; п.п.7.4.1.п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість „ №168/97-ВР від 03.04.1997 року, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2 299 022 грн., в тому числі за березень 2010 у сумі 247288грн., за квітень 2010 у сумі 337475грн., за травень 2010 у сумі 183231грн.. за червень 2010 у сумі 89708грн., за липень 2010 у сумі 357529грн., за серпень 2010 у сумі 271224грн.. за вересень 2010 у сумі 644992грн., за листопад 2010 у сумі 49901 грн., за грудень 2010 у сумі 117674грн.
На підставі висновків акту № 2116/23-212/33412743 від 09.06.2011 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення рішення № 0001162302 від 29.06.2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3571676,25 за основним платежем -2857341 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями( штрафами) -714335,25 грн. та № 0001172302 від 29.06.2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 2873777,50 грн. за основним платежем -2299022 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями ( штрафами) - 574755,50 грн.
Судом також встановлено, що на підставі наказу від 15.07.2011 року № 859 згідно із п.п. 20.1.4 п.20, пп.75.1.2. п.75.1 ст.75, ст..79, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI фахівцями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «БК «Форт-Пост»з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Промбуд-Монтажінвест»та ТОВ «Промспец консалтинг»за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року За результатами перевірки складено акт перевірки № 2549/23-212/33412743 від 05.08.2011 року.
Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «БК «Форт-Пост»п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI , в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість , що підлягає сплаті, всього у сумі 783590 грн., у т.ч. за січень 2011 року у сумі 59711 грн. за лютий 2011 року у сумі 94028 грн., за березень 2010 року у сумі 328439 грн., за квітень 2011 року у сумі 301412 грн. ; п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції Закону України від 22 травня 1997 року 283/97-ВР із змінами та доповненнями) внаслідок чого завищено від»ємне значення об'єкта оподаткування всього у сумі 201197 грн. за 1 кв.2011 року.
На підставі висновків акту № 2549/23-212/33412743 від 05.08.2011 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення рішення № 0001582302 від 22.08.2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 783591 грн. за основним платежем -783590 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями ( штрафами) -1 грн.
Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005року зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205 затверджено обов'язковий до застосування органами Державної податкової служби України “Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”.
Матеріалами справи встановлено, що між позивачем, ТОВ «Промбуд - монтажінвест», ТОВ «Промспец консалтинг» та ТОВ "Електроспецтех"" укладені договора, копії яких містяться у матеріалах справи. Зміст договорів зафіксований на паперових носіях, вимогам законодавчих та нормативних актів відповідає.
Крім того, позивачем надано до суду, в судовому судовому засіданні оглянуто та долучено до матеріалів справи документи (договори підряду, податкові накладні, рахунки, акти прийому передачі виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, акт цільового використання матеріалів, ведомость ресурсів, локальний кошторис, платіжні доручення), які підтверджують дійсність вказаних правочинів та використання ним вказаного товару та послуг у власній господарській діяльності.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.
Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.
Згідно пп. 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно пп. 5.2.1 Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Матеріалами справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємствами, яке станом на момент спірних правовідносин є платниками податку на прибуток, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ.
Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Згідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України з:д 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про додаток на додану вартість", із змінами і доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата -здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Відповідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про ПДВ»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закон України «Про ПДВ»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Контрагентами були виписані податкові накладні. Податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.
Виходячи із вищевикладеного, у відповідності до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ.
Таким чином, висновок ДПІ в актах перевірок щодо того, що сторони в порушення вимог Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями, за наслідками проведеної поставки товарів (послуг) на користь вищезазначених контрагентів не проведено оподаткування податком на Додану вартість за відповідною датою виникнення обсягів таких операцій та не проведено сплату податку на додану вартість до бюджету, не відповідає дійсності.
Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь- яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»відповідають, виписані підприємствами, які станом на момент спірних правовідносин є платниками ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ, що відповідає вимогам пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Також в акті перевірки відповідачем зроблений висновок щодо порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, що зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються здобутими судом доказами.
Суд, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», вбачає, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків нормативних актів цивільного або господарського законодавства.
За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України.
З аналізу положень перелічених актів законодавства, вбачається, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах актів перевірок податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь - якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.З ст.228).
З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.11 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.
Відтак, з 01.01.10 повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово- господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.
З огляду на приписи наведених вище норм права, суд зазначає, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Вирішуючи спір, суд також зазначає, що необхідно керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -..Постанова Пленуму ВСУ №9).
Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів. які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Зі змісту акту перевірки, вбачається, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.
Також встановлено, що про фактичне виконання робіт по договорам свідчать залучені до матеріалів справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, виписані відповідно до п. 9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».
Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до Наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 26.06.2002 року №375/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві»будівельні організації та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, складають акт приймання виконаних підрядних робіт (ф.№КБ-2в), а із залученням усіх інших джерел фінансування - довідку про вартість виконаних підрядних робіт (ф.№ КБ-3).
Акт приймання виконаних підрядних робіт та довідка про вартість таких робіт складаються для визначення їх обсягів та проведення розрахунків.
Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки контролюючого органу відсутні.
На момент складання податкових накладних позивач та контрагенти були зареєстровані в якості платників ПДВ, що не заперечується відповідачем.
На момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.
В актах перевірок, відповідачем не зазначено, які б факти вказували на невідповідність вказаних угод актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Крім цього, суд зазначає, що висновок відповідача про те, що у ТОВ "Електроспецтех", ТОВ «Промбуд монтажінвест»не існує необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності не відповідає матеріалам справи оскільки у ТОВ "Електроспецтех", ТОВ «Промбуд монтажінвест», наявні ліцензії на проведення будівельних робіт.
Відповідно до Закону України №1775 від 01.06.2000р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постанови №1396 від 05.12.2007р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві», а також Наказу №47 від 27.01.2009р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності»ТОВ "Електроспецтех" та ТОВ «Промбуд монтажінвест»діяли на підставі ліцензій для провадження діяльності пов'язану з будівництвом будівель виданих Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.
Доказів анулювання вказаних ліцензій відповідач в актах перевірок не зазначив.
Виходячи з цього у відповідача не має законних підстав вважати, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем до суду не надано.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,128,159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БК"Форт-Пост" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова № 0001162302 від 29.06.2011 року та № 0001172302 від 29.06.2011 року, № 0001582302 від 22.08.2011 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
У повному обсязі постанова виготовлена 03 жовтня 2011 року.
Головуючий Суддя Панов М.М.
Судді Волошин Д.А. Горшкова О.О.