Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
05 жовтня 2011 р. № 2-а- 10049/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Самойлової В.В.
суддів - Зоркіної Ю.В., Лук'яненко М.О.
за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом іноземного підприємства "Аркадія" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,
Іноземне підприємство "Аркадія" звернуло до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 02.03.2011 року № 0000442302/0, № 0000432302/0, № 0000922303, прийняті щодо нього.
Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.
Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Законів України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств", за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.
Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ІП "Аркадія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої 14.02.2011 року було складено акт перевірки № 370/23-2121/34756064, де були зафіксовані порушення вимог
- Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, 4.1 ст. 4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, в результаті чого, на думку відповідача, ІП "Аркадія" було занижено суму ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет за липень-грудень 2009 р. та за січень-вересень 2010 року в розмірі 10 302 168,00 грн.;
- Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: пп. 4.1, ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5, ст. 4, ст. 8, що на думку податкового органу призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період в розмірі 16 463 964,00 грн. та пп. 7.6.1, ппр. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, в результаті чого підприємством зменшено збиток від операції з векселями на суму 636 953 грн.
За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.03.2011 року № 0000432302/0, № 0000442302/0, № 0000922303, згідно з якими позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 12877710,00 грн., по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1257995,00 грн. та суму штрафних фінансових санкцій - 170,00 грн.
Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.
За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення вищевказаних порушень відповідачем стало наступне.
Так, у вищевказаному акті перевірки було зроблено висновок про заниження з боку ІП "Аркадія" валового доходу по операціям з продажу товарів ТОВ "ВентТехСервіс" та ТОВ "Карпос" з огляду на їх нікчемність.
З матеріалів справи, судом встановлено, що з боку ІП "Аркадія" на користь ТОВ "Карпос" та ТОВ "ВентТехСервіс" було поставлено товар, який підтверджено видатковими та податковими накладними та в розумінні приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вони є первинними документами, які належним чином оформлені і були надані перевіряючим, що відображено в матеріалах перевірки.
Таким чином, документально підтверджено, що з боку ІП "Аркадія" товар було оприбутковано та згодом відвантажено, що належним чином відображено у регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Тобто, твердження про неправомірне врахування зміни балансової вартості товарних залишків не базується на фактичних обставинах.
Також, з акту перевірки вбачається, що має місце висновок податкового органу про заниження з боку ІП "Аркадія" прибутку за операціями з векселями на суму 1 049 998 грн. в періоді, що перевірявся.
Цей висновок було зроблено податковим органом на підставі того, що оскільки підприємство не є професійним торговцем цінних паперів, воно не мало права враховувати при визначенні фінансових результатів витрати на придбання тих векселів, які у подальшому не було реалізовано, в зв'язку з чим позивач неправомірно відобразив у додатку КЗ до декларації з податку на прибуток витрати з придбання таких векселів.
З цього приводу суд зазначає, що цей висновок жодним чином не узгоджується з приписами пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв на час проведення перевірки. На відміну від висновків, викладених в акті перевірки, положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" жодним чином не ставлять в залежність порядок ведення податкового обліку операцій з цінними паперами від того, чи є платник податків професійним торговцем цінними паперами. Навпаки, відповідно до пп. 7.6.2 п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" загальний порядок відображення у податковому обліку операцій з цінними паперами поширюється і на професійних торговців цінними паперами. При цьому, зазначена норма жодним чином не пов'язує право платника податків на відображення витрат за операціями з цінними паперами з подальшим отриманням доходів. Цю позицію підтверджено постановою Верховного Суду України від 11.04.2011 р. по справі № 21-23а11, відповідно до якої «формування витрат на придбання цінних паперів не пов'язується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу)".
А відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Щодо висновку податкового органу про заниження з боку позивача валових доходів на суму 13 948 835 грн. (суму коштів, отриманих від ТОВ "Карпос" за договором поставки від 01.03.2009 р. № 118/05/09), оскільки товар на цю суму передано не було, вказані кошти повинні бути включено до складу валового доходу ІП "Аркадія" як безповоротна фінансова допомога, то зазначений висновок порушує норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки сума коштів, отримана позивачем від вказаного контрагента жодним чином не відповідає визначенню терміну "безповоротна фінансова допомога", наведеному у пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 зазначеного Закону.
Зокрема, відповідно до п. 1.22 ст. 1 даного Закону безповоротна фінансова допомога - це:
- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Отже, зазначений висновок не відповідає дійсності, оскільки податковим органом не було взято до уваги умови договору поставки від 01.03.2009 р. № 118/05/09 та платіжні доручення на перерахування коштів, в графі "призначення платежу", в яких було зазначено, що оплата здійснюється саме за товар.
Окрім того, податковим органом було встановлено, що за операціями з ТОВ "Карпос" здійснено заниження валових витрат на загальну суму 44 610 115, 00 грн. та за операціями з ТОВ "ВентТехСервіс" - заниження валових витрат на загальну суму 2 776 065, 00 грн., з огляду на нікчемність угод.
Так, факт нікчемності цих угод, на думку працівників ДПІ, підтверджено відсутністю документів, що підтверджують транспортування товарів, актами перевірок ДПІ у Московському районі міста Харкова: від 20.08.2010 р. № 8198/23/34629821 та від 23.09.2010 р. №8831/23/34629821, складеними по відношенню до ТОВ "Карпос" та актом перевірки ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова від 21.01.2011 р. № 72/23-212/31060630, складеному по відношенню до ТОВ "ВентТехСервіс", на що суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 234 Цивільного Кодексу України, правочин, який вчинений без наміру створення юридичних наслідків, є фіктивним правочином. Він не є нікчемним, а визнається недійсним за рішенням суду.
При цьому, посилаючись на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не навела в акті перевірки жодної норми чинного законодавства, яка б прямо встановлювала саме нікчемність, а не недійсність правочину.
Норми статей 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України, на які посилається ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, містять лише загальні підстави для недійсності правочинів. Жодна з цих норм не ставить в залежність дійсність тої чи іншої угоди і від наявності транспортних документів.
Зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" слід зробити висновок, що формування валових витрат та податкового кредиту здійснюється зокрема, за операціями з поставки товару.
Відповідно до п. 1.4 Закону України "Про податок на додану вартість" під поставкою товарів, зокрема, слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання
Тобто, визначальним моментом для відображення у податковому обліку операцій з поставки товарів є факт переходу права власності на товар. При цьому, перехід права власності жодним чином не ставиться в залежність від його фізичного переміщення та формування при цьому транспортних документів (за наявності іншої первинної документації, яка оформлена належним чином).
Тому, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закон України "Про податок на додану вартість" не ставлять в залежність право платника податків на валові витрати та податковий кредит за тій чи іншою господарською операцію від наявності саме транспортних документів при наявності інших належним чином оформлених первинних документів (товарних та податкових накладних), які підтверджують перехід права власності на товар.
Щодо висновку податкового органу про завищення з боку позивача валових витрат в розмірі 1 346 821 грн. у зв'язку з отриманням у ПФ "Віка" транспортних послуг, то на думку суду він є необгрунтованим з наступних підстав.
Так, на сторінці 32 акту перевірки вказано, що зі змісту товарно-транспортної накладної неможливо зробити висновок про використання її у господарської діяльності підприємства, оскільки не містить повний перелік необхідної інформації.
Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
З матеріалів справи вбачається, що товарно-транспортна накладна, яку використовувало ІП "Аркадія" при транспортування продукції зі складу на склад повністю відповідає цим вимогам, оскільки у ній зазначена вся необхідна інформація для юридичного документу даного виду як-то: адреси складів навантаження та розвантажування, реквізити накладної на товари, що переміщуються, вартість вантажу та транспортних послуг. До того ж в обов'язковому порядку до товарно-транспортної накладної додається накладна на товар, у якому вказується його номенклатура, кількість та вартість. До того ж, ця накладна підписується відповідальними працівниками складів розвантаження та навантаження вантажу і скріпляється штампами підприємства.
Судом встановлено, що податковим органом також було зроблено висновок про завищення з боку ІП "Аркадія" валових витрат на суму 2 124 018 грн. по взаємовідносинах з ІП "Еолія" за договором № 15/03/09 від 01.03.2009 р. про надання послуг.
Підставою для такого висновку стало те, що використання послуг персоналу, наданого ІП "Еолія" не пов'язано з господарською діяльністю ІП "Аркадія" та що у актах виконаних робіт відсутній перелік посад персоналу, який було використано, з чим суд не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи з організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Для того, щоб отримати доходи від здійснення господарської діяльності, підприємство повинно понести певні витрати, які відносяться до складу валових витрат.
Так, відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.2 статті 5 цього ж Закону наведений перелік витрат які включаються до складу валових витрат платника податків, зокрема це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Зв'язок витрат, пов'язаних з використанням послуг персоналу, наданого ІП "Еолія", з господарською діяльністю позивача підтверджується умовами договору про надання послуг № 15/03/09 від 01.03.2009 р., який було досліджено в ході перевірки. Так, у додатках до цього договору наведено перелік працівників, їх функціональні обов'язки по відношенню до Замовника, вимоги до їх кваліфікації. Цих осіб, відповідно до договору, було залучено на різні ланки господарської діяльності підприємства (бухгалтерські послуги, торгівельний персонал, менеджери, формування персоналу, охорона праці, програмне забезпечення діяльності підприємства, тощо). У зв'язку з отриманням цих послуг підприємство понесло витрати відповідно до умов договору.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність базується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Складені акти наданих послуг повністю відповідають приписам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та мають усі необхідні реквізити.
Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Таким чином, в даному випадку контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість яка підлягала сплаті в бюджет за липень-грудень 2009 р. та за січень-вересень 2010 року в розмірі 10302168,00 грн. та яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена належним чином оформленими податковими накладними.
Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ за період, що перевірявся. Таке формування здійснено на підставі належним чином оформлених первинних документів, до яких відповідач у Акті перевірки не зазначив будь яких претензій.
Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними вище контрагентами, визнані судом недійсними.
А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та зазначеними в акті перевірки контрагентами - з другої сторони, недійсними.
Щодо порушення позивачем, п. 10 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", то ці висновки є безпідставними, оскільки, ці порушення в описової частині акту перевірки встановлено не було, а контрольні стрічки було надано під час перевірки, що свідчать записи у журналах видачі документів де зафіксовано надання відповідних документів.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 КАСУ, суд, -
Позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 02.03.2011 року № 0000442302/0, № 0000432302/0, № 0000922303, прийняті відносно іноземного підприємства "Аркадія".
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 06.10.11 р.
Головуючий-суддя Самойлова В.В.
Судді Зоркіна Ю.В.
Лук'яненко М.О.