Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" вересня 2011 р. Справа № 2/88-5023/5710/11
вх. № 5710/11
Суддя господарського суду Бринцев О.В.
при секретарі судового засідання Невзгляд Н.О
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1. за довіреністю б/н від 29.07.2011 р.
відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № 156-08/1328/1 від 05.09.2011 р.
3-ої особи - не з"явився. 3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколого-туристичний центр в Парковому", смт. Паркове 3-я особа < Текст >
до
Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк", м. Харків
третяї особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Синтезис Інжинірінг", м. Донецьк 3-я особа < Текст >
про стягнення коштів у сумі 54.958.050,00 грн.
29.04.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколого-туристичний центр в Парковому" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" в особі філії - Київська дирекція Публічного акціонерного товариства "Інноваціно-промисловий банк" про стягнення 54.958.050,00 грн., з урахуванням пені в сумі 4.808.050,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору банківського рахунку № 26007714931 від 29.10.2009р. та ст.ст. 15, 16, 20, 179, 316, 386, 1066, 1068, 1073 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.06.2011р. справу №2/88 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколого-туристичний центр в Парковому" було направлено за підсудністю до господарського суду Харківської області.
Відповідач ПАТ «Інноваціно-промисловий банк» проти задоволення позову заперечує, посилаючи на те, що право власності позивача не порушено, спірні грошові кошти знаходяться на його, позивача, рахунку, а тому вимоги про стягнення відповідних сум з рахунку відповідача є незаконними (т.ІІ а.с.66-67).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Синтезис Інжинірінг" (залучена до участі у справі ухвалою від 10.08.2011р.) підтримує позов, просить його задовольнити з підстав, наведених позивачем (т.ІІ а.с 124-125).
Під час розгляду справи в судових засіданнях оголошувались перерви 12.09.2011р. до 12:00 19.09.2011р. та до 12:30 26.09.2011р.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд установив наступне.
29.10.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського рахунку НОМЕР_1 в національній валюті (т.І а.с. 14-18). Згідно п.1.1. вказаного договору відповідач зобов'язався відкрити позивачеві поточний рахунок для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій НОМЕР_1 в національній валюті України відповідно до Інструкції «про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах» затв. ПНБУ від 12.11.2003р. №492 та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
Серед іншого відповідач в пунктами 3.1.2. та 3.1.3 названого договору від 29.10.2009р. НОМЕР_1 прийняв на себе обов'язок своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Закону України «про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції «Про безготівкові розрахунки в національній валюті», затв ПНБУ від 21.01.2004р. №22; Приймати розрахункові документи клієнта протягом операційного дня, та виконувати їх в наступному порядку: - якщо розрахункові документи надійшли протягом операційного часу - в той же операційний день, - якщо розрахункові документи надійшли протягом операційного дня часу - наступного операційного дня , а за наявності технічної можливості у банка за умови сплати клієнтом комісійних, визначених тарифами банку - того самого операційного дня.
Також сторони в п.п. 4.1., 4.5. договору від 29.10.2009р. НОМЕР_1 передбачили, що в разі порушення строків та порядку переказу коштів банк і клієнт несуть відповідальність передбачену Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Клієнт має право на відшкодування збитків, викликаних несвоєчасним здійсненням операцій з вини банку, у відповідності з чинним законодавством.
12.01.2011р. позивач подав на виконання відповідачеві платіжні доручення про перерахування коштів з його рахунку НОМЕР_1 на рахунок одержувача (третьої особи ТОВ «Синтезис Інжинірінг») №5 на суму 10.000.000,00 грн., №6 на суму 10.000.000,00 грн., №7 на суму 10.000.000,00 грн. та №8 на суму 10.000.000,00 грн., разом на суму 40.000.000,00 грн. (т.ІІ а.с. 115-118).
Крім того, позивач подав на виконання відповідачеві платіжні доручення від 21.01.2011р. №5 та від 14.03.2011р. №100 про перерахування коштів з його рахунку НОМЕР_1 на його ж, позивача, рахунок в іншому банку коштів у сумах відповідно 9.850.000,00 грн. та 300.000,00 грн. (т.ІІ а.с. 119-120).
Таким чином, всього позивачем було подано шість платіжних доручень на загальну суму 50.150.000,00 грн.
Проте, названі платіжні доручення до цього часу відповідачем не виконані. Відповідні грошові кошти продовжують знаходитись на рахунку позивача НОМЕР_1, що підтверджується випискою по особовому рахунку від 29.07.2011р. (т.ІІ а.с.134).
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 50.150.000,00 грн. та пені у сумі 4.808.050,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
У відповідності до ч.3 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до п.3, ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (п. 32.2.) визначено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що в даному разі позивачем правомірно нарахована відповідачеві пеня у розмірі 0,1% від суми платежу за кожний день прострочення виконання платіжних доручень від 12.01.2011р. №5 на суму 10.000.000,00 грн., №6 на суму 10.000.000,00 грн., №7 на суму 10.000.000,00 грн. та №8 на суму 10.000.000,00 грн., разом на суму 40.000.000,00 грн. за період з 12.01.2011р. (98 днів). Те саме стосується платіжних доручень від 21.01.2011р. №5 та від 14.03.2011р. №100 на суми 9.850.000,00 грн. а 300.000,00 грн. за періоди 89 та 38 днів відповідно.
При цьому суд зауважує, що нарахування пені зроблене за період до введення постановою НБУ від 01.06.2011р. №173 мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача, а рішення про їх стягнення приймається після закінчення строку дії мораторію.
Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 4.808.050,00 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 50.150.000,00 грн. суд відмовляє з таких підстав.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. При цьому з названих правових норм вбачається, що спосіб захисту права повинен відповідати суті і змісту порушеного права.
Проте, в даному випадку позивачем не враховано, що спірні правовідносини носять не речовий а зобов'язальний характер. Тому посилання позивача на норми права, котрі визначають зміст права власності та регламентують його захист (179, 316, 386, 387 ЦК України) є юридично неспроможними, адже в даному випадку між позивачем і відповідачем склалися не відносини власності, а зобов'язальні правовідносини.
Нормами, які підлягають застосуванню в даному разі є норми, котрі регламентують наслідки порушення зобов'язань, зокрема ст. 611 ЦК України. Згідно положень цієї норми у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Нарахування неустойки, як було встановлено судом вище, здійснене позивачем у відповідності до цієї норми. Втім, іншими з передбачених Законом наслідків порушення зобов'язання позивач не скористався. Так позивачем не заявлено ні про розірвання договору банківського рахунку від 29.10.2009р. НОМЕР_1, ні про внесення змін до нього, ні про стягнення моральної чи матеріальної шкоди.
Спеціальною нормою статті 1073 ЦК України передбачено такі правові наслідки порушення зобов'язань, що витікають з договору банківського рахунку. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, Закон в якості належного способу захисту права в даному випадку називає спонукання до негайного зарахування відповідної суми переказу на рахунок належного отримувача, тобто примусове виконання обов'язку в натурі та, крім того, сплату процентів і відшкодування збитків.
Також додатково до названого вище Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в цитованому вище пункті 32.2. в якості наслідків порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ передбачає нарахування пені.
Таким чином всупереч вимог абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не послався на способи захисту права, які передбачені Законом або спірним договором. Натомість ним заявлено про застосування способу, котрий не передбачений ні нормами права, ні жодним з пунктів спірного договору, а саме - стягнення з банку коштів в сумі невиконаного ним (несвоєчасно виконаного) грошового переказу.
Тобто, в даному разі обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає ані умовам договору банківського рахунку НОМЕР_1 в національній валюті від 29.10.2009р., ані положенням Закону.
Безпідставність тверджень позивача про необхідність застосування норм про право власності випливає також з того, що, як достовірно встановлено судом, права позивача як власника грошових коштів не порушені - позивач до цього часу залишається власником цих коштів. Останні зберігаються на його рахунку НОМЕР_1, що підтверджується випискою по особовому рахунку від 29.07.2011р. (т.ІІ а.с.134) та визнається представником позивача в судовому засіданні. Це означає, що наразі не підлягають застосуванню норми про віндікацію (ст.387 ЦК України) на яких наполягає позивач (т.ІІ а.с.59), адже майно (грошові кошти) не вибули з його, позивача, володіння.
Твердження представника позивача про те, що банком порушене право позивача на розпорядження коштами також не відповідає дійсності. У відповідності до пункту 22.4. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. В даному разі спірні платіжні доручення прийняті банком на виконання, тобто, ініціювання переказу вважається, таким, що відбулося.
Це, в свою чергу означає, що позивач вже здійснив розпорядження своїми грошовими коштами - розпорядився переказати їх частину на рахунок третьої особи і частину на власний рахунок в іншій установі банку. При цьому, як вбачається з обставин справи, позивач здійснив це розпорядження вільно, і відповідач йому в здійсненні таким чином розпорядження власними коштами не перешкоджав.
Наразі заявляючи вимоги про стягнення коштів з відповідача, позивач по суті заявляє про зміну свого первісного рішення про спосіб розпорядження коштами у зв"язку із втратою господарського інтересу (т.ІІ а.с.59). Проте, попереднє розпорядження цими коштами позивачем у встановленому Законом порядку не скасовано. Так згідно пункту 23.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Втім, матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було подано документ на відкликання спірних платіжних доручень.
Таким чином, позивач не скористався наданим йому Законом правом на скасування в установленому порядку свого розпорядження про переказ коштів, а відтак його твердження про те, що розпорядженню коштів іншим шляхом ніж був обраний ним первісно перешкоджає відповідач є безпідставними.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд також виходить з того, що їх задоволення суперечило б засадам добросовісності, розумності і справедливості цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) принципам забезпечення економічної багатоманітності та рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання (п.1 ст. 6 ГК України). Суд зауважує, що стягнення з відповідача заявлених позивачем коштів, за умов залишення в силі поданих на виконання платіжних доручень, призвело б не до захисту прав позивача, а до безпідставного збагачення позивача та третьої особи за рахунок відповідача внаслідок одночасного виконання невідкликаних позивачем платіжних доручень і додаткового стягнення в цій же сумі коштів з відповідача за рішенням суду.
За викладених обставин суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 50.150.000,00 грн. є незаконними і необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача та позивача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 525, 526, 530, 611, 629, 1068, 1073 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 193 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд - < Текст >
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» (код ЄДРПОУ 21684161; місцезнаходження: 61003, м. Харків. вул.. Клочківська, 3) на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколого-туристичний центр в Парковому» (код ЄДРПОУ 35003031; місцезнаходження: 98683, АРК Крим, м. Ялта, смт. Паркове, вул.. Шосе Паркове, 39) грошові кошти у сумі:
- 4.808.050,00 грн.
- 2.444,77 грн. державного мита;
- 22,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 50.150.000,00 грн. та решти державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відмовити.
Суддя (підпис< Текст > Бринцев О.В.
/Справа №2/88-5023/5710/11
Повний текст рішення підписано
29.10.2011р./