Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" вересня 2011 р. Справа № 5023/6944/11
вх. № 6944/11
Суддя господарського суду Добреля Н.С.
при секретарі судового засідання Шевченко А.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_1, довіреність від 16.08.11р.; 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Безлюдівка 3-я особа < Текст >
до Радгоспробкоопа "Безлюдівський" п. Безлюдівка 3-я особа < Текст >
про визнання дійсними договорів
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просить визнати дійсними договори оренди №3 від 31.12.10р. та №9 від 31.03.11р., що були укладені з Радгоспробкоопом "Безлюдівський". Судові витрати просить покласти на відповідача. Також, позивачем до позовної заяви було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати дії по виселенню позивача.
У відзиві на позовну заяву (№62 від 01.09.11р.) відповідач зазначає, що спірні договори були укладені головою правління з порушенням вимог “Положення про громадське майно (основних засобів) споживчої кооперації” затвердженого постановою восьмих зборів Облспоживсоюзу від 15.02.11р. без наявності рішення вищого органу управління споживчого товариства. Відповідно до п. “г”, п. 33 Статуту правління укладає договори та угоди. Голова правління реалізує прийняте органами управління підприємства рішення.
Ухвалою суду від 06.09.11р. було відмовлено позивачу в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову з тих підстав, що позивачем не додано доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Представник позивача в судове засідання 19.09.11р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про, що свідчить повідомлення сторін про відкладення розгляду справи від 06.09.11р., яке міститься в матеріалах справи (а.с. 49-51), про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача в судовому засіданні 19.09.11р. проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника відповідача, судом встановлено наступне.
31.12.10р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Радгоспробкоопом "Безлюдівський" був укладений договір оренди №3 відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення - кабінет контори площею 20 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до п. 1.4. та 1.5. договору строк оренди встановлено з 01.01.11р. по 31.12.11р. та вступає в силу з моменту фактичної передачі приміщення та підписання сторонами акта приймання -передачі, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 3.2. договору орендатор зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату у відповідності до договору.
31.03.11р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Радгоспробкоопом "Безлюдівський" був укладений договір оренди №3 відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення - дві кімнати контори площею 21 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до п. 1.4. та 1.5. договору строк оренди встановлено з 01.04.11р. по 31.12.13р. та вступає в силу з моменту фактичної передачі приміщення та підписання сторонами акта приймання -передачі, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 3.2. договору орендатор зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату у відповідності до договору.
Позивач, у позовній заяві вказує, що заборгованості по орендній платі перед відповідачем не має.
Листом №48 від 27.09.11р. позивача було повідомлено, що рішенням правління Радгоспробкоопу "Безлюдівський" (постанова правління №3 від 21.07.11р.) розірвано всі договори оренди, як такі, що не відповідають вимогам статуту. У зв'язку з чим, позивачу запропоновано в 5-ти денний строк звернутись в контору Радгоспробкоопу "Безлюдівський" для розгляду питання щодо укладення нового договору оренди.
На лист №48 від 27.09.11р. було надано відповідь від 05.08.11р., відповідно до якої позивач вказує, що розірвання укладених договорів оренди в односторонньому порядку з підстав, викладених в листі №48 від 27.09.11р., не допускається. У зв'язку з чим, просить розглядати питання щодо розірвання договорів оренди в рамках діючого законодавства України. Також, просить надати, на адресу позивача письмову інформацію: яким саме вимогам статуту не відповідають договори оренди.
Листом №58 від 30.08.11р. було надано відповідь на лист позивача від 05.08.11р., в якому повідомлялось, що договори оренди суперечать п. “г” п.33, п. 48 статуту Радгоспробкоопу "Безлюдівський", відповідно до яких спірні договори були укладені головою правління Радгоспробкоопу "Безлюдівський" без належних повноважень.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.
В даному разі предмет позову в частині вимог позивача про визнання договорів дійсними не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
Визнання договору дійсним не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договором (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).
Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права - про відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним Законом України “Про судоустрій та статус суддів” (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
Крім того, господарський суд зауважує, що нормами ч.3 ст.215 ЦК України, статей 218 - 224 ЦК України передбачена можливість для визнання правочинів дійсними .
Позивачем у позовній заяві не зазначені підстави передбачені статтями 218 -224 ЦК України, для звернення до суду з відповідною вимогою про визнання договорів дійсними.
Відповідно до вимог абз. 4 п.13 Постанови Верховного суд №9 від 06.11.2009 року “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК (435-15). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання договорів оренди №3 від 31.12.10р. та №9 від 31.03.11р. дійсними та про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 85.0 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.6, 202, 203, 215, 234, 626, 629, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, cуд, - < Текст >
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Добреля Н.С.
Повний текст рішення складено 26.09.11р.
Справа №5023/6944/11