Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" вересня 2011 р. Справа № 5023/6293/11
вх. № 6293/11
Суддя господарського суду Савченко А.А.
при секретарі судового засідання Тімарєва Т.М.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 дов. №01-62юр/584 від 25.01.2011 року
відповідача - ОСОБА_2 дов. № 1/166 від 17.02.2011р. 3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків 3-я особа < Текст >
до Головне управління МВС України у Харківській області, м. Харків 3-я особа < Текст >
про стягнення 777,78грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 125,82грн. ПДВ на 3% річних, 557,81грн. ПДВ на індекс інфляції та 94,15грн. ПДВ на ППЕ за договором № 05-0636 про постачання електричної енергії, укладеним між сторонами 21.06.2005р. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка до цього часу не сплачена.
В судовому засіданні представник позивача підтримує пред*явлені вимоги, просить задовольнити позов.
Представник відповідача проти пред*явлених вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, поданому до суду 14.09.2011р.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, якими зазначено, що до суду подано усі необхідні докази, вважає необхідним в позові відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 185 пп. а, пп. б Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
У відповідності до ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).
Договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки (штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.
Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень ст. 193 Податкового кодексу України податок становить 17 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 185 цього кодексу, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 125,82грн. ПДВ на 3% річних та 557,81грн. ПДВ на індекс інфляції не підлягають задоволенню.
Суд вважає, що позивач безпідставно ототожнює ціну поставленої електричної енергії та фактично застосовані санкції за спожиту відповідачем електричну енергію в об*ємі понад договірну величину за розрахунковий період. Договором встановлюється певні об*єми електроенергії, а за те, що користувачі споживають електроенергію за межами договору законодавець передбачив, що до них застосовується підвищення плати, що за своєю правовою суттю є фактично штрафною санкцією за неналежне виконання умов договору. Зважаючи на те, що суми штрафних санкцій не включені Законом України "Про податок на додану вартість" до бази оподаткування податком на додану вартість, у позивача відсутні законні підстави самостійно доповнювати норму Закону додатковими положеннями.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 94,15грн. заборгованості по ПДВ за перевищення договірних величин споживання електричної енергії не підлягають задоволенню.
У відповідності із ст.49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
Керуючись статтями 1, 12, 47, 49, 82-85 ГПК України, - < Текст >
В задоволенні позову відмовити.
Суддя (підпис< Текст > Савченко А.А.
Повне рішення складено 21.09.2011 року.