Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" вересня 2011 р. Справа № 5023/6943/11
вх. № 6943/11
Суддя господарського суду Задорожна І.М.
при секретарі судового засідання Цирук О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився.
3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 16.08.2011р.). 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, смт. Безлюдівка, Харківської області 3-я особа < Текст >
до Радгоспробкоопу "Безлюдівський", смт. Безлюдівка, Харківської області 3-я особа < Текст >
про визнання договорів дійсними
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з позовною заявою до Радгоспробкооп "Безлюдівський", в якій просить суд визнати дійсними договори оренди №10 від 29.04.2011 року, №6 від 31.03.2011 року, №7 від 31.03.2011 року, №5 від 31.12.2010 року, посилаючись на те, що відповідач в односторонньому порядку розірвав спірні договори та не визнає їх дійсність, чим порушує права позивача як учасника спірних договорів оренди.
Ухвалою господарського суду порушено провадження у справі №5023/6943/11, розгляд справи призначено на 05.09.2011 року.
Ухвалою господарського суду від 05.09.2011 року, задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи на інший строк, розгляд справи відкладено до 19.09.2011 року.
При зверненні позивача до господарського суду Харківської області з позовною заявою, ФОП ОСОБА_2, заявив клопотання про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу - Радгоспробкооп "Безлюдівський" виселити позивача - ОСОБА_2 із орендованих приміщень - магазину №3 загальною площею 70кв.м., за адресою: Харківська обл., Харківський район. смт. Безлюдівка, вул.Зміївска, 63; магазину №12 площею 140кв.м., за адресою: Харківська обл., Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Перемоги 201; магазину №27, площею 146,9 кв.м. за адресою: Харківська обл., Харківський район, смт. Безлюдівка, вул.Зміївська,70.
Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд відмовив у його задоволенні, оскільки позивач не надав жодних обґрунтваних доказів в підтвердження цього клопотання, а саме, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Роз'яснення ВАСУ від 23.08.94р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” та Інформаційний лист ВГСУ від 12.12.2006 р. №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову ”, де зокрема, звертається увагу судів на наступне. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти заявлених позовних вимог, за вх.№16749 від 02.09.2011 року надав відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що позивачу листом № 57 від 30.08.2011 року було роз'яснено за яких підстав необхідно розірвати договори оренди з відповідачем та укласти нові договори, які будуть містити у собі усі суттєві умови передбачені діючим законодавством для договорів оренди, тому як вважає відповідач, права та інтереси позивача не були порушені з боку відповідача ніяким чином. Також, вказує на те, що позивачем не зазначені правові підстави, передбачені ст. 218-224 ЦК України необхідні для звернення до суду з відповідним позовом про визнання договорів дійсними.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
31.03.2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Радгоспробкооп "Безлюдівський" укладено договір оренди №6.
Предметом даного договору являється передача в оренду магазину №3 загальною площею 70 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул.Перемоги,155 ( п.1.1 договору).
Строк даного сторонами визначено в п.1.4. договору, а саме: з 01.04.2011 року по 28.02.2014 року.
Сторони в п.4.1. договору передбачили, що орендна плата вноситься щомісячно не пізніше п'ятого числа поточного місяця в розмірі 600 грн. в тому числі 20% ПДВ.
31.03.2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Радгоспробкооп "Безлюдівський" укладено договір оренди №7.
Предметом даного договору являється передача в оренду магазину №12 загальною площею 140 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул.Перемоги, 210 ( п.1.1 договору).
Строк даного сторонами визначено в п.1.4. договору, а саме: з 01.04.2011 року по 28.02.2014 року.
Сторони в п.4.1. договору передбачили, що орендна плата вноситься щомісячно не пізніше п'ятого числа поточного місяця в розмірі 600 грн., в тому числі 20%ПДВ.
31.12.2010 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Радгоспробкооп "Безлюдівський" укладено договір оренди №5.
Предметом даного договору являється передача в оренду магазину №27 загальною площею 146,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська,70 ( п.1.1 договору).
Строк даного договору сторонами визначено в п.1.4. договору, а саме: з 01.01.2011 року по 31.12.2013року.
Сторони в п.4.1. договору передбачили, що орендна плата вноситься щомісячно не пізніше п'ятого числа поточного місяця в розмірі 1265,0 грн., в тому числі 20%ПДВ.
Звертаючись з позовом до господарського суду позивач вказує на те, що своїм листом вих.№49 від 29.07.2011 року відповідач повідомив позивача, про те, що спірні договори не відповідають вимогам уставу відповідача, у зв'язку з чим рішенням правління відповідача №3 від 21.07.2011 року спірні договори розірвані. Таким чином, позивач зазначає, що відповідач в односторонньому порядку розірвав вищевказані договори оренди в порушення норм діючого законодавства України та умов укладених договорів оренди і тому, вказана обставина являється причиною звернення позивача з вищевказаним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.
В даному разі предмет позову в частині вимог позивача про визнання договорів дійсними не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
Визнання договору дійсним не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договором (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).
Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права - про відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним Законом України “Про судоустрій та статус суддів” (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
Крім того, господарський суд зауважує, що нормами ч.3 ст.215 ЦК України, статей 218 - 224 ЦК України передбачена можливість для визнання правочинів дійсними .
Позивачем у позовній заяві не зазначені підстави передбачені статтями 218 -224 ЦК України, для звернення до суду з відповідною вимогою про визнання договорів дійсними.
Відповідно до вимог абз. 4 п.13 Постанови Верховного суд №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК (435-15). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання договорів оренди № 6 від 31.03.2011 року, №7 від 31.03.2011 року, №5 від 31.12.2010 року дійсними та про необхідність відмови в задоволенні в цій частині позовних вимог.
Що стосується заявлених позовних вимог щодо визнання дійсним договору оренди №10 від 29.04.2011 року, господарський суд вважає за необхідне залишити позовні вимоги в цій частині позовних вимог без розгляду, оскільки до матеріалів справи позивачем не долучено спірний договір №10 від 29.04.2011 року, натомість позивачем надано до матеріалів позовної заяви договір оренди №10 від 29.10.2010 року, який не є предметом даного спору. Ухвалою господарського суду від 18.08.2011року у позивача витребувались читаємі копії спірних договорів оренди та оригінали для огляду, в тому числі спірного договору.
Відповідно до п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
У зв'язку з ненаданням позивачем без поважних причин спірного договору та не з'явлення позивача до судового засідання без поважних причин, господарський суд Харківської області враховуючи вимоги п. 5 ст. 81 ГПК України, вважає за необхідне залишити позовні вимоги позивача в частині визнання дійсним договору оренди №10 від 29.04.2011року без розгляду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 85.0 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.6, 202, 203, 215, 234, 626, 629, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, cуд,- < Текст >
Відмовити в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.
В задоволенні позовних вимог відмовити частково.
Позовні вимоги в частині визнання дійсним договору оренди №10 від 29.04.2011року залишити без розгляду на підставі п.5 ст.81 ГПК України.
Суддя (підпис< Текст > Задорожна І.М.
Повне рішення складено 22.09.2011 року.