01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"26" серпня 2011 р. Справа № 12/100-11
Господарський суд Київської області
у складі:
головуючого: судді Дьоміної С.Ю.
секретар: Кулакова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»
до українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос»
про стягнення заборгованості у розмірі 897 157,57 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -представник (довіреність №27-12/10-2 від 27.12.2010 року);
від відповідача: ОСОБА_2 -представник (довіреність №38/1 від13.06.2011 року),
09 червня 2011 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»(далі -позивач) до українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос»(далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 897 157,57 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу №LC2563-06/08 від 27.05.2009 року (далі -договір), згідно з якими позивач зобов'язувався придбати у власність та передати на умовах фінансового лізингу комбайн Acros -530 (далі -майно), а відповідач зобов'язувався майно прийняти, вчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі, передбачені договором.
Відповідач зобов'язань, взятих на себе згідно з договором, не виконав.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 897 157,57 грн.
У позовній заяві містилось клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах заявленого позову. Оскільки позивач не надав достатнього документального підтвердження того, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду, зазначене клопотання задоволенню судом не підлягало.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 09.06.2011 року, справу призначено до розгляду 05.07.2011 року.
05 липня 2011 року представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім цього, заявила клопотання про продовження строків розгляду спору, яке підлягало задоволенню судом, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити. Крім цього, надала відзив на позовну заяву.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 02.08.2011 року.
27 липня 2011 року представник позивача направила на адресу суду уточнення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача відшкодування частини вартості предмету лізингу (суму непогашеної вартості) у розмірі 341 638,83 грн., відшкодування частини вартості предмету лізингу (суму курсової різниці) у розмірі 320 776,80 грн., комісію лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) у розмірі 15 897,98 грн., заборгованість по сплаті поточних лізингових платежів у розмірі 158 071,61 грн., 32 092,40 грн. пені, 4 444,54 грн. витрат на страхування предмету лізингу; суму на відшкодування витрат лізингодавця у розмірі 4 464,84 грн., комісію лізингодавця з ПДВ (відсотки за користування) у сумі 11 396,02 грн. Крім цього, направила на адресу суду заперечення на відзив на позовну заяву.
02 серпня 2011 року представник позивача у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник відповідача проти позову заперечувала. Крім цього, заявила клопотання про продовження строку розгляду спору, яке підлягало задоволенню судом, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 08.08.2011 року.
08 серпня 2011 року представник позивача у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 23.08.2011 року.
23 серпня 2011 року представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 26.08.2011 року.
26 серпня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача проти позову заперечував, вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку:
04 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»(далі -позивач) та українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос»(далі -відповідач) був укладений договір фінансового лізингу №L2563-06/08 (далі -договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався придбати у власність та передати на умовах фінансового лізингу комбайн Acros -530 (далі -майно), а відповідач зобов'язувався майно прийняти, вчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі, передбачені договором.
11 червня 2011 року позивач передав відповідачу майно, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу, долученим до матеріалів справи.
27 травня 2009 року, після підписання сторонами договору фінансового лізингу №LC2563-06/08 (далі -договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався придбати у власність та передати на умовах фінансового лізингу комбайн Acros -530 (далі -майно), а відповідач зобов'язувався прийняти майно, вчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі, передбачені договором, договір №L2563-06/08 втратив чинність.
26 березня 2010 року, у зв'язку з тим, що відповідач не сплачував лізингові платежі, предмет лізингу був вилучений, що підтверджується актом вилучення предмета лізингу, долученим до матеріалів справи, а позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 897 157,57 грн.
27 липня 2011 року представник позивача направила на адресу суду уточнення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача відшкодування частини вартості предмету лізингу (суму непогашеної вартості) у розмірі 341 638,83 грн., відшкодування частини вартості предмету лізингу (суму курсової різниці) у розмірі 320 776,80 грн., комісію лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) у розмірі 15 897,98 грн., заборгованість по сплаті поточних лізингових платежів у розмірі 158 071,61 грн., 32 092,40 грн. пені, 4 444,54 грн. витрат на страхування предмету лізингу; суму на відшкодування витрат лізингодавця у розмірі 4 464,84 грн., комісію лізингодавця з ПДВ (відсотки за користування) у сумі 11 396,02 грн.
05 липня 2011 року представник відповідача у судовому засіданні надала відзив на позовну заяву, зазначила, що при укладанні договору лізингу у новій редакції відповідачем був підписаний тільки договір, а додатки №1, №2, №3 та №4 до нього, за твердженням представника відповідача, не були ним погоджені та підписані. Крім цього, заявила, що строк позовної давності для стягнення з відповідача пені сплив.
27 липня 2011 року представник позивача направила на адресу суду заперечення на відзив на позовну заяву, зазначила, що доводи представника відповідача спростовуються наявними підписами уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства на договорі та усіх додатках до нього.
Із позовної заяви вбачається, що відшкодування частини вартості предмету лізингу в розмірі 341 638,83 грн. є сумою, нарахованою позивачем за період з квітня 2010 року до липня 2011 року, тобто після вилучення позивачем предмету лізингу у відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний (ч. 2 ст. 292 Господарського кодексу України).
Ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що лізингові платежі за своєю правовою природою є платою за користування майном, а тому їх нарахування припиняється з моменту припинення користування майном орендарем.
Так, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача частини вартості предмету лізингу (суми непогашеної вартості) у розмірі 341 638,83 грн. є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
П. 1.8 договору передбачено, що на підставі ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони додатково погодили визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземній валюті -долар США. Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються у грошовому еквіваленті іноземної валюти та перераховуються у гривню в порядку, визначеному окремим положенням цього договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з п. 5.11 Загальних умов фінансового лізингу (далі -Загальні умови), що є додатком №4 до договору, у випадку вилучення (повернення) предмету лізингу заборгованість відповідача по погашенню вартості предмета лізингу розраховується на перший робочий день місяця, який слідує за місяцем, в якому мало місце вилучення (повернення) предмету лізингу згідно п. 5.9 Загальних умов в гривнях. Надалі, позивач формує загальну заборгованість відповідача шляхом доповнення до такої заборгованості всіх інших сум, що підлягають сплаті відповідачем позивачу за цим договором, і нараховує на отриману суму відсотки за пост фінансування.
П. 5.9 Загальних умов передбачено, що заборгованість відповідача, визначена за правилами п. 3.1 цього договору, розраховується станом на день розрахунку відповідного поточного лізингового платежу за певний період та зазначається у графіку у грошовому еквіваленті іноземної валюти. Розрахована таким чином сума є базою при здійсненні розрахунків між позивачем та відповідачем у випадку розірвання цього договору або вилучення предмету лізингу.
Так, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.04.2010 року становила 76 128,61 дол. США, що підтверджується графіком розрахунку заборгованості, який є додатком №1 до договору, а сума курсової різниці, враховуючи, що курс продажу на момент надання останнього рахунку на сплату поточного лізингового платежу у розмірі 7,999 грн., складала 320 776,80 грн.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача відшкодування частини вартості предмету лізингу (суми курсової різниці) у розмірі 320 776,80 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
П. 10.3 Загальних умов передбачено, що у разі дострокового припинення договору при настанні зазначених у п.п. 10.2.1 цих Загальних умов обставин відповідач зобов'язаний, відповідно до п. 10.3.2 Загальних умов, сплатити зокрема: комісію лізингодавця за дострокове припинення договору фінансового лізингу і розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу, визначеної правилами ч. 5 п.п. 10.3.2 цих Загальних умов.
Згідно з п. 10.2 Загальних умов, договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому має місце, зокрема, направлення позивачем відповідачу письмового повідомлення про прийняття позивачем рішення про дострокове припинення договору з підстав визначених розділом 6 договору (п.п. 10.2.1 Загальних умов).
П. 6.1.2 договору передбачено, що позивач має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та/або вилучити у відповідача предмет лізингу у безспірному порядку, зокрема у випадку, коли відповідач не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення становить більше 30 днів.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
29 вересня 2009 року позивач направив на адресу відповідача лист №2095-09/09, у якому вимагав оплатити заборгованість по оплаті лізингових платежів протягом 3-х днів з моменту отримання цього листа, а у випадку не оплати заборгованості попереджав про відмову від договору в односторонньому порядку та вилучення предмету лізингу.
Проте відповідач заборгованість не оплатив.
26 березня 2010 року позивачем було вилучено предмет лізингу, що підтверджується актом вилучення предмета лізингу, долученим до матеріалів справи.
Таким чином, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача комісії лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) у сумі 15 897,98 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
П. 8.1.4 Загальних умов передбачено, що відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
За період з жовтня 2009 року до січня 2010 року позивач надав відповідачу послуг на загальну суму 186 888,64 грн., що підтверджується рахунками - фактурами №LC2563-06/08/6 від 01.10.2009 року, №LC2563-06/08/7 від 02.11.2009 року, №LC2563-06/08/8 від 01.12.2009 року, №LC2563-06/08/9 від 04.01.2010 року.
Відповідач, надані у період з жовтня 2009 року до січня 2010 року позивачем послуги, оплатив частково, а саме у розмірі 28 817,03 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (зокрема з договору), в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Ст. 599 Цивільного кодексу закріплено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
П. 10.3.2 Загальних умов, передбачено, що у разі дострокового припинення договору при настанні зазначених в п.п. 10.2.1 цих Загальних умов обставин відповідач зобов'язаний сплатити позивачу, зокрема, заборгованість по поточних лізингових платежах та нарахованих штрафних санкціях.
Відповідач жодних документів, що підтверджують оплату наданих позивачем послуг або спростовують доводи позивача, суду не надав.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по поточних лізингових платежах у розмірі 158 071,61 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 32 092,40 грн.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).
Ухвалою суду від 23.08.2011 року представника позивача було зобов'язано подати обґрунтований розрахунок пені.
Так як представником позивача обґрунтований розрахунок пені не був наданий, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 32 092,40 грн. недоведеною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
П. 7.1 Загальних умов передбачено, що відповідач протягом строку лізингу за свій рахунок забезпечує страхування предмета лізингу в страховій компанії згідно визначеного позивачем переліку на випадок: знищення (загибелі), розкрадання (викрадення), пошкодження (псування) предмета лізингу та на всі випадки передбачені правилами страхування страховика (авто каско/повний пакет).
У зв'язку з тим, що відповідачем не було своєчасно подовжено дію страхового договору, позивач самостійно застрахував предмет лізингу, що підтверджується страховим сертифікатом №3000/200/000061 до договору добровільного страхування наземного транспорту від 29.07.2009 року.
П. 10.3.2 Загальних умов, передбачено що, у разі дострокового припинення договору при настанні зазначених в п. п. 10.2.1 цих Загальних умов обставин відповідач зобов'язаний сплатити позивачу, зокрема, суми, які відшкодовують витрати позивача та не були сплачені відповідачем.
Позивач сплатив 10 953,53 грн. страхових платежів, що підтверджується платіжними дорученнями №30019 від 03.02.2010 року, №25892 від 06.08.2009 року, №27801 від 23.10.2009 року, та подав відповідачу рахунок на суму 4 444,54 грн. Проте відповідач вказані витрати позивачу не відшкодував.
Представник відповідача доказів, що спростовували б доводи позивача або підтверджували оплату ним заборгованості, суду не надав.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на страхування предмету лізингу в сумі 4 444,54 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача суму на відшкодування інших витрат лізингодавця, до яких включив:
- витрати по сплаті збору до Пенсійного фонду та комісію банку з купівлі валюти у розмірі 6 089,53 грн.;
- реєстраційні збори у розмірі 233,99 грн.;
- зняття з реєстрації в сумі 234,00 грн.;
- витрати із зберігання предмету лізингу в сумі 975,00 грн.;
- витрати на технічне обслуговування у розмірі 2 639,88 грн.;
- 5 000,00 грн. витрат на юридичні послуги;
- витрати на страхування предмету лізингу в сумі 7 249,65 грн.,
на загальну суму 22 422,05 грн.
П. 6.6 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору та/або вилучення предмету лізингу відповідач відшкодовує всі витрати, пов'язані з вилученням та наступним перепродажем (передачею в лізинг) предмета лізингу, включаючи, але не обмежуючись наступним: витрати пов'язані з транспортуванням предмету лізингу від місця його фактичного знаходження до обраного позивачем місця реалізації предмета лізингу, збереження та іншого місця його тимчасового або постійного перебування; витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса; судові витрати та інші обов'язкові платежі; вартість юридичних послуг щодо здійснення юридичних дій, спрямованих на примусове вилучення предмета лізингу; витрати, пов'язані зі зберіганням предмета лізингу до його передачі новому власнику; витрати, пов'язані зі сплатою комісійної винагороди продавцю (комісіонеру), оцінкою предмета лізингу, витрат на відрядження працівників позивача для здійснення дій, пов'язаних з вилученням та наступним перепродажем предмета лізингу.
27 липня 2011 року представник позивача направила на адресу суду уточнення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на його користь суму на відшкодування інших витрат лізингодавця у розмірі 4 464,84 грн.
Позивач документів, що підтверджують сплату ним збору до Пенсійного фонду, реєстраційного збору в сумі 233,99 грн. та 234,00 грн. збору зі зняття з реєстрації, суду не надав.
Так, суд дійшов висновку, що вищевказані вимоги є недоведеними, а відтак задоволенню не підлягають.
Щодо відшкодування витрат позивача на оплату послуг адвоката, то суд дійшов висновку, що ця вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат включаються зокрема витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката. До матеріалів справи долучений акт здачі -прийняття робіт (надання послуг) №300410/1 від 30.04.2010 року, відповідно до якого фізична особа -підприємець ОСОБА_3 надав позивачу юридичні послуги. Крім цього, позивачем до матеріалів справи долучено платіжне доручення №313975 від 06.05.2010 року, згідно з яким позивачем було перераховано на користь ОСОБА_3 55 000,00 грн. на підставі рахунку -фактури №3004/1 від 30.04.2010 року.
Разом з цим, із наданих позивачем документів не вбачається надання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 правової допомоги позивачу саме у зв'язку із зверненням останнього із позовною заявою до відповідача. Інших документів, що підтверджують витрати позивача на оплату послуг адвоката (угоди про надання правової допомоги тощо), позивачем суду надано не було.
Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката недоведеною, а тому в її задоволенні відмовляє.
В обґрунтування заявленої вимоги про стягнення 975,00 грн. витрат на зберігання предмету лізингу, позивач послався на те, що 25 вересня 2009 року між ним та сільськогосподарським підприємством з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі -зберігач) був укладений договір зберігання, згідно з умовами якого позивач передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання предмет лізингу.
26 березня 2010 року зберігач прийняв на зберігання предмет лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі на зберігання, долученим до матеріалів справи.
Як вбачається з рахунків -фактур №СФ-0000015 від 31.03.2010 року, №СФ-0000022 від 30.04.2010 року та №СФ-0000026 від 31.05.2010 року, а також з актів здачі -прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000009 від 31.03.2010 року, №ОУ-0000021 від 31.05.2010 року та №ОУ-0000008 від 23.03.2010 року, платіжного доручення №313461 від 13.04.2010 року, позивач сплатив за зберігання предмету лізингу 812,50 грн.
Інших документів, що підтверджують оплату послуг, наданих зберігачем у сумі 162,50 грн., позивач суду не надав.
Так, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають 812,50 грн. витрат на зберігання предмету лізингу.
Також позивач просив стягнути з відповідача витрати, понесені ним, у зв'язку з технічним обслуговуванням предмету лізингу, в сумі 2 639,88 грн.
Разом з тим, з акту №ОУ-0000008 від 23.03.2010 року, долученого до матеріалів справи, не вбачається, що зберігач здійснив технічне обслуговування саме предмету лізингу. Інших документів, що підтверджують зазначені обставини, представником позивача суду не надано.
Так, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених ним у зв'язку з технічним обслуговуванням предмету лізингу, недоведена, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 6.7 договору, у разі вилучення предмета лізингу нарахування поточних лізингових платежів припиняється в останній день місяця, в якому мало місце повернення відповідачем предмета лізингу або його примусове вилучення, проте з першого дня наступного місяця на щомісячний основі відповідач сплачує відсотки за постфінансування від фактичної суми заборгованості, включаючи заборгованість зі сплати вартості предмету лізингу та витрати згідно п. 6.6 цього договору. Нарахування зазначеної в цьому пункті договору комісії здійснюється у період з першого дня місяця, що слідує за місяцем вилучення (повернення) предмета лізингу, до дати фактичного отримання відповідачем грошових коштів в погашення всієї заборгованості відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Ч. 2 цієї статті встановлено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача комісії лізингодавця з ПДВ (відсотки за користування) у сумі 11 396,02 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовні вимоги.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 292, ч. 1 ст. 173, ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 806, ч. 1 ст. 762, ч. 1 ст. 759, ч. 2 ст. 524, ст. 599, ч. ч. 1, 2 ст. 546, ст. 627 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 16, ч. 2 ст. 7, п. 3 ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 44, п. 5 ч. 2 ст. 54, ч. 1 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 5 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»до українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос»про стягнення заборгованості у розмірі 897 157,57 грн. задовольнити частково.
Стягнути з українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос»(Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 25, код 14283800) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»(м. Київ, пр-т. Московський, 9, корп. 5, код 34480657) відшкодування частини вартості предмета лізингу (суму курсової різниці) у розмірі 320 776,80 грн. (триста двадцять тисяч сімсот сімдесят шість грн. 80 коп.); комісію лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) у сумі 15 897,98 грн. (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто сім грн. 98 коп.); заборгованість по поточних лізингових платежах у розмірі 158 071,61 грн. (сто п'ятдесят вісім тисяч сімдесят одну грн. 61 коп.); витрат на страхування предмету лізингу у розмірі 4 444,54 грн. (чотири тисячі чотириста сорок чотири грн. 54 коп.); суму на відшкодування інших витрат лізингодавця у розмірі 812,50 грн. (вісімсот дванадцять грн. 50 коп.); комісію лізингодавця з ПДВ (відсотки за користування) у сумі 11 396,02 грн. (одинадцять тисяч триста дев'яносто шість грн. 02 коп.); 5 114,00 грн. (п'ять тисяч сто чотирнадцять грн. 00 коп.) витрат на сплату державного мита; 134,53 грн. (сто тридцять чотири грн. 53 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя С.Ю. Дьоміна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 31.08.2011 року.